Головна редакторка ІА Дивись.info з травня 2016 року.

Скандал навколо «Миротворця», або Як стаємо країною паралельних реальностей. Блог Валерії Дубової

469a6b7d4c1e19834bce84b3170a1f4f1412258208

Уже кілька днів Україна обговорює скандал навколо сайту «Миротворець», який опублікував персональні дані журналістів, акредитованих у бойовиків.

Всі аргументи за і проти вже висловлені, повторюватись немає сенсу. Власну думку щодо цього теж варто притримати при собі, адже для багатьох ця тема вилилась у дискусію заради дискусії, а такі забавки – справа невдячна. Сам факт такої бурхливої дискусії загалом та частина аргументів зокрема дуже дивують багатьох українців. Одначе, давайте розберемось, чому все сталось саме так (не публікація даних, а такі бурхливі дискусії навколо).

Ця ситуація (та особливо рефлексії щодо неї) показали, що Україна стає (або ж уже стала) країною паралельних реальностей. Чому мені так здається? Бо сторони цієї дискусії абсолютно у собі впевнені та принципові. Ніхто не поступиться, адже кожен щирий у своїй впевненості в правоті. Йдеться про різний досвід, який і формує картину нашої дійсності.

Зараз поясню. У сфері моїх знайомих/друзів/колег є дві чіткі позиції. Одні (медійники та інтелектуали) страшенно обурені ситуацією, вимагають закриття «Миротворця» та відстоюють право преси акредитовуватись будь-де (бо йдеться про доступ до інформації та свободу слова). Інші (переважно військові, добровольці, волонтери) вважають, що акредитація дорівнює легалізації, відтак, діями журналістів незадоволені. Я недарма наголошую саме на зрізі представників кожної із груп. Досвід перших разюче відрізняється від досвіду других. Більше того, вони взагалі бачать різні картини дійсності, тож як вони могли би домовитись?

Я не перша, хто каже про те, що в Україні (якщо говорити в площині інформаційній та світоглядній) в останні роки народились численні паралельні дійсності, на одні й ті ж факти люди дивляться із величезною різницею, подекуди, усі ці світи навіть не перетинаються.

Це яскраво видно із досліджень, проведених соціологами в межах «Української миротворчої школи». «Ми запитуємо у наших респондентів, як вони оцінюють, що відбувається в Україні, - розповідає соціолог Оксана Міхєєва. - І виявили таку тенденцію, що людина, навіть перебуваючи в центрі подій, не може, фактично, бути свідком, адже бачить шматочок реальності, шукає, куди його вбудувати і далі в інтернеті чи в ЗМІ знаходить, куди це вбудувати. Більше того, серед своїх світоглядних схем, людина знаходить ті, які все пояснюють. І коли ми працюємо з тими оцінками, ми, скоріше працюємо з артикуляцією, а не з реальністю».

Як тепер примирити щирих захисників свободи слова із щиро переконаними, що з ворогом не заграють? Діалогом тут не пахне. І це вже тенденція.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: