Народний депутат України

Європа має позбутися права вето, щоб вижити

569997673_569997673
Ілюстративне фото

Європа знову стоїть перед вибором, який уже не раз відкладала. І цього разу відкласти не вийде.

Принцип одностайності, який десятиліттями вважався гарантією балансу в Європейському Союзі, сьогодні перетворився на його головну слабкість. Те, що мало захищати інтереси всіх, дедалі частіше використовується як інструмент блокування, торгу і відвертого шантажу.

Ми це добре знаємо з власної історії —  я про це розповів з трибуни Верховної Ради у середу, 8 квітня. Коли у XVII столітті укладалася Гадяцька угода — спроба створити федеративну модель співіснування — вона зруйнувалася через політичну волю тих, хто не був зацікавлений у сильній і рівноправній конструкції. Коли Микола Хвильовий закликав «Геть від Москви — дайош Європу», це закінчилося не інтеграцією, а репресіями. Коли Україна стояла за крок до угоди з ЄС, Росія зірвала цей процес, що зрештою призвело до Євромайдан.

Що об’єднує всі ці історії? Одне: будь-яка спроба України рухатися до Європи завжди наштовхувалася на зовнішній опір і на внутрішню слабкість самих європейських механізмів.

Сьогодні ця слабкість має конкретне ім’я — право вето.

У теорії воно гарантує рівність держав. На практиці ж — дозволяє окремим урядам блокувати рішення, важливі для всього континенту. І що гірше — використовувати це як інструмент торгу. Не заради принципів, а заради короткострокових політичних або економічних вигод.

Про це прямо говорить Манфред Вебер: Європа, де окремі країни можуть блокувати рішення, стає вразливою до впливу Трампа, Путіна та Сі Цзіньпіна.

Українці це добре розуміють. Європа має позбутися шантажу політиків на кшталт Віктора Орбана і Роберта Фіцо. І усвідомити, що руйнування ЄС є метою не лише Росії, а й частини політичного істеблішменту США, що продемонстрував візит віцепрезидента Джей Ді Венса.

Україна сьогодні платить за європейські цінності найвищу ціну. І водночас змушена чекати, поки хтось один вирішить, чи варто рухатися далі. Це стратегічно небезпечно для самої Європи.

Саме тому питання відмови від принципу одностайності — це про те, чи здатен Європейський Союз діяти як геополітичний суб’єкт, а не як клуб із правом блокування.

Так, перехід до голосування більшістю — складний і політично чутливий крок. Але це єдиний спосіб зробити Європу дієздатною.

Америка змінюється. І саме тому сильна та безпечна Європа можлива лише разом з Україною. Це сьогодні очевидно як ніколи.


Матеріали у рубриці «Погляди» є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут, та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів
Погляди
Як Росія використовує українсько-польські історичні суперечки для поширення дезінформації

Дуже показова історія, яка демонструє, як працює російська пропаганда. Для того щоб поширювати брехню, росіянам навіть не потрібно вигадувати події. Достатньо використати реальний конфлікт, додати до нього неправдиву інформацію і приховати факти, які цю інформацію спростовують.

Читати далі
Україна і Польща: п’ять принципів примирення і спільний Меморіал пам’яті жертв

У цьому тексті я викладу п’ять принципів, які, на мій погляд, можуть і повинні допомогти розв’язати суперечності у підходах українців і поляків до оцінки нашої спільної історії. І одну пропозицію, покликану зробити все, щоб у майбутньому наші народи залишалися найближчими приятелями й союзниками — особливо в обороні спільних цінностей перед загрозами, які вже сьогодні постають перед Європою.

Читати далі
Дрони, оборона і наступ: у чому суть конфлікту Федорова та Сирського

Михайло Федоров у своєму свіжому інтерв’ю окреслив розбіжності з Олександром Сирським як «світоглядний конфлікт». Насправді цей розкол можна було помітити давно, як і те, чому візію Федорова щодо завершення війни не підтримували не лише Сирський, а й Володимир Зеленський та військові з його оточення.

Читати далі
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: