День Гідності і Свободи: чи здобули українці те, за що боролися під час двох революцій

Приводом для Помаранчевої революції стала фальсифікація результатів президентських виборів, для Революції Гідності – зрив підписання Асоціації з ЄС, яке спочатку призвело до Євромайдану, а спроби силового розгону – до революції.

Чи здобули українці те, за що боролися під час двох революцій, ІА Дивись.info запитала в експертів.

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ:

«Результати революцій часто бувають не такими, як вони бачились їхнім ініціаторам. Справа навіть не у загальновідомій фразі, що «революції готують ідеалісти, здійснюють прагматики, а результатами користуються пройдисвіти». Гірка іронія історії в тому, що суспільні процеси не розвиваються за поступально-прямою направленістю. Це скоріше «танок»: крок вперед, два – назад. Кожна революція має й свою контрреволюцію. Але дискусійним є питання, чи завершеними були обидві революції. Скоріше незавершені, тому що Україна не має еліти і контреліти, а саме контреліта за підсумками революції має прийти до влади. Натомість замість еліти є гібрид різних олігархічних і маргінальних груп, які в міру своїх інтелектуальних можливостей «вирішують долю нації».

Але чим більш радикальними були цілі революції, тим складніше стає з цими матеріальними здобутками

Донедавна здавалось, що беззаперечними здобутками обох революцій була постматеріальна свобода. Але спроби обмежувати на законодавчому рівні свободу слова ставлять під сумнів і це завоювання. У матеріалістичному розумінні історії питання революції зводиться до «здобуття хліба з маслом» для «широких верств населення». Але чим більш радикальними були цілі революції, тим складніше стає з цими матеріальними здобутками. Стара система себе відживає, а нової ще немає. І на шляху від старої до нової ніхто харчувати не обіцяв. Тож і наявна певна втома, а разом з нею і занепокоєння, чи не збились ми на манівці. Однак хоча давні китайці і бажали лише ворогам жити за часів революцій, але це, як правило, часи нових можливостей для самореалізації індивідуальної і суспільної. Тож поки що обидві українські революції ще незавершені, аби вести мову про їхні результати. Скоріше маємо справу з інерційним транзитом від революції до еволюції, а тут історичний час вимірюється не календарними святами, а поколіннями».

Микола Мельник, аналітична група «Левіафан»:

«Майдан був доволі емоційним явищем і навіть якщо б всі представники тогочасного політикуму в один голос сказали, що в разі перемоги Майдану ми отримаємо війну з Росією, це ні на що б не вплинуло. Адже головною рушійною силою були люди, і так звані «політичні вожді» Майдану (Тягнибок, Кличко, Яценюк) не могли нав'язати власний порядок денний. Більше того, серед найбільш притомних та праворадикальних представників Майдану було пряме усвідомлення війни з Росією як наслідок виходу з її геополітичної орбіти, але це не стало фактором, який би змусив їх іти на компроміси з «режимом Януковича».

Революція Гідності мало чітко виражений зовнішньополітичний вектор «Геть від Москви»

Після перемоги Майдану Україна отримала шанс на зміни. На перетворення з пострадянської в європейську країну. У політичної еліти, яка прийшла на хвилі Майдану до влади був повний картбланш на перетворення, зокрема, і болючі суспільного життя. На жаль, вони цей шанс змарнували. І наразі одним із не багатьох наслідків ми мали розвиток української культури та часткову лібералізацію економіки. Всі позитивні перетворення в армії, я все ж би відносин не до наслідків Майдану, а об'єктивною необхідністю держави, яка воює».

Водночас і Революція Гідності, і Помаранчева революція відбулись з причин відсутності якісних соціальних ліфтів, великої корупцію, несправедливого судочинства та несправедливого, на думку населення, отримання сервісних послуг порівняно з тими податками, які населення сплачувало. Плюс Революція Гідності мало чітко виражений зовнішньополітичний вектор «Геть від Москви». За великим рахунком, жодна з революцій не усунула причини, через які вони відбулись. Тож наступні заворушення при збереженні даної динаміки невідворотні».

Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології «Вибір»:

«Для відповіді на це слушне запитання треба згадати, а заради чого українці вийшли тоді на Майдан. І ми стикнемося з «ефектом Зеленського»,оскільки і в 2004-му, і в 2013-2014-их роках чітких вимог до влади було мало і вони були абстрактні. Помаранчева революція спалахнула на тлі неможливості встановити справжнє волевиявлення громадян. Такою є офіційна версія. Але чого хотіли люди на тому Майдані? Невже взяти участь и виборчій кампанії Віктора Ющенка? У пісні тодішнього Майдану, котру «Гринджоли» заспівали на «Євробаченні», окрім приспіву «Ющенко – так!» були чіткі вимоги: «Фальсифікаціям – ні, махінаціям – ні, ні – брехні». Ці доволі абстрактні вимоги та очікування, тим не менш, були надзвичайно прагматичними, оскільки суспільство, реагуючи на самовбивчий рівень корупції, вимагало чесних, зрозумілих і справедливих правил гри. Згадаймо, що Помаранчевій революції передував плівковий скандал та акція «Кучму – геть!» Натомість Україну занурило у таке кумівство і таку корупцію, що герой та ідол Майдану-2004 Віктор Ющенко не зміг переобратися на другий термін. Отже, якщо люди на Помаранчевому Майдані пов’язували прагматичні очікування з певною політичною фігурою, то рейтинг цієї фігури на президентських виборах яскраво засвідчив – не здобули.

Попри прогрес від людини-акумулятора надій до міждержавного об’єднання-акумулятора, попри збройний конфлікт, вимоги та сподівання ті ж самі: подолання корупції, чесні та справедливі правила гри, верховенство закону, прозорість

Революція Гідності стала новим сплеском соціуму на те, що і корупція, і лихварство зростають катастрофічними темпами. Цього разу останньою надією видавався Євросоюз. Альтер его Євросоюзу став Петро Порошенко, котрий і досі експлуатує бренд «ЄС». Результат Порошенка на президентських виборах яскраво засвідчив, чи досягли українці тієї мети, яку пов’язували і з ЕС, і з Порошенком. Попри прогрес від людини-акумулятора надій до міждержавного об’єднання-акумулятора, попри збройний конфлікт, вимоги та сподівання ті ж самі: подолання корупції, чесні та справедливі правила гри, верховенство закону, прозорість. Останні президентські вибори називають унікальною безкровною і безмайданною революцією. Справді, соціум знову повстав. Але все-таки йдеться про революцію. Отже, за 15 років жодної мети жодної революції в Україні не досягнуто. Більше того, проблеми накопичуються і накопичуються, чим частіше народ змінює владні команди».

Юрій Шуліпа, директор Міжнародної спілки «Інститут національної політики»:

«Євромайдан, що почався в Києві 21 листопада 2013 року, — воістину найважливіше епохальна подія, що мала вплив на зміну міжнародної суспільно-політичної обстановки, яке за своєю значимістю можна поставити в один ряд із Хрещенням Київської Русі. Без перебільшення можна сказати, що перемога Євромайдану дозволила розкрити не тільки найважливіші проблеми України, які з тих чи інших причин не могли вирішиться протягом століть, і в основному були умисно приховані від суспільства, але і низку проблем у сфері міжнародної безпеки та світового правопорядку.

До Євромайдану, фактично вся внутрішня та зовнішня політика України формувалася на Старій Площі в Москві, в Адміністрації президента Росії. Незважаючи на те, що юридично Янукович і вся його вища бюрократична камарилья були офіційним керівництвом України, фактично, ці так звані «люди» виконували лише колоніальні функції агентів Кремля і діяли за вказівкою президента Росії Путіна. Та й взагалі «вибори» Януковича – це була справжня інформаційна і диверсійна спецоперація Кремля із захопленню і знищенню України. Адже не випадково Янукович і його злочинна банда ганебно втекли з України до свого кремлівського господаря.

У цьому і полягає «частинка гідності» – знати правду про історичні реалії своєї країни

Тому, за своєю природою Євромайдан не є «революцією гідності» в академічному розумінні значення слова «революція». Повного перезавантаження системи влади не відбулося. В економічному плані більшість українців не стали жити гідно. Зате українці дізналися свою справжню історію і правду про їхнього екзистенційного ворога Росію. В цьому і полягає «частинка гідності» – знати правду про історичні реалії своєї країни. Ось чому анексія Росією Криму та військова окупація російськими терористичними військами частини Донбасу в політичному контексті є спробою як відновлення Путіним втраченого зовнішнього управління над усією територією України, так і його значного посилення. Фактично, це війна Путіна, його холуїв (як підлеглих, так прихильників) проти України, українського народу і всього цивілізованого світу.

Зараз Україна знаходиться на самому краю боротьби з абсолютним світовим злом – путінізмом. Путінізм – це особливий вид фашизму, неформальній ідеологією якого є самодержавство і нав'язування пропагандистського імперативу (Путін - вічний),  «перемогобісся», культивування імперської величі, культів воєн, зброї, насильства, страху, болю і смертей, приниження гідності різних народів на тлі демонстрації піррових геополітичних перемог над своїми жертвами, огризка російської імперії, що минає з світової арени.

Зараз Україна знаходиться на самому краю боротьби з абсолютним світовим злом – путінізмом

Однак цього разу історія засудила це страшне зло російсько-радянський імперіалізм до неминучої і остаточної поразки. Національно-визвольна боротьба України поступово змінює світ і Європу. Євромайдан запустив незворотні процеси з очищення влади не тільки в Україні, але і в багатьох цивілізованих країнах. Євромайдан змінив багато чого. З кожним місяцем, Україна дедалі більше впливає на міжнародні події. Рівень міжнародного впливу України збільшується. Водночас рівень міжнародного впливу агресора Росії став практично рівним нулю.

Національно-визвольна війна проти російських окупантів триває. До свободи, через право, честь і працю – ось основне гасло Євромайдану, якому ми повинні неухильно слідувати, щоби закріпити результати Революції Гідності і прийти до того, за що ми боролися. І від того, як скоро Крим і Донбас стануть вільними, а Путін і його хунта будуть засуджені і понесуть заслужене покарання, зараз в буквальному сенсі залежить від кожного з нас».

Дмитро Сінченко, ГО «Асоціація політичних наук»:

«Неможливо настільки сильно узагальнювати думки учасників одразу двох революцій, адже, по-перше, в обох революцій були різні цілі, а по-друге, обидві революції підтримали абсолютно різні громадяни з різними поглядами, цінностями та цілями. Проте були цілі, які підтримувались усіма. У Помаранчевої революції такою ціллю були чесні вибори, і цієї цілі, безперечно, було досягнуто. Переголосування другого туру, або так званий «третій тур» відбувся максимально прозоро і відкрито. Цілями Революції Гідності були підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, відставка уряду і самого Януковича, а також покарання винних у побитті, а потім і у вбивствах активістів. Майже все, крім останнього пункту, було не просто виконано, а кілька разів перевиконано. Окрім відставки уряду, в Україні за рік відбулось повне перезавантаження влади, тобто новий уряд, новий президент, новий парламент, соратників Януковича не лише відправили у відставку, більшість із них взагалі втекли з України. Окрім підписання угоди про Асоціацію з ЄС і її повної ратифікації, ми отримали безвізовий режим, ми змінили Конституцію і вивели наші контакти з країнами Європи на досі небувалий рівень. Найгірші справи із засудженням винних за спроби розгону Майдану та розстріли активістів, тут більше імітації, ніж реального поступу. Але загало, маємо констатувати, що більшість завдань другої революції ми теж виконали.

Стратегічно ж обидві революції мали за мету зміну геополітичного курсу України

Але це все лише тактичні цілі, вони всі були на поверхні. Стратегічно ж обидві революції мали за мету зміну геополітичного курсу України. І це теж загалом вдалось, хоч і не остаточно. Україна розірвала значну частину зв'язків (економічних, політичних, культурних, духовних тощо) з Москвою і налагодила чимало зв'язків із західними країнами. Проте ці зміни все ще є хиткими і все ще не набули незворотного характеру, тому нині ми маємо високий ризик і навіть загрозу їх скасування.

Інша справа зі сподіваннями, які у кожного учасника обох революцій були своїми. Хтось сподівався на зростання власного добробуту, хтось на отримання посади, хтось на помсту якомусь чиновнику за якусь кривду... І ці дрібні особисті цілі, які в більшості не мали шансів на реалізацію, значним чином впливають на загальне ставлення до всіх глобальних змін. А ще більше впливає пропаганда і маніпуляції у ЗМІ. Саме останній фактор став визначальним під час цьогорічних виборів президента і парламенту».

Олександр Краснопьоров, головний редактор ІА «ІБ «Сек'юріті ЮЕй»:

«Нереально спитати кожного українця – за що він боровся у 2004 та 2014-му.  Але те, що об'єднує дві події – це небажання бути «здобиччю». У цьому сенсі обидві революції є успішними, бо відсоток охочих потрапити «до шлунка» більш цинічних і жорстоких співвітчизників незмінно зменшується.