Переможці конкурсу «Подаруй Львів своїм рідним» відвідають місто Лева цими вихідними

Серед історій, які були надіслані на Всеукраїнський конкурс «Подаруй Львів своїм рідним», журі обрало історію дітей Миколи Лукіча з Кривого Рогу, якому вони вирішили подарувати поїздку до Львова.

«Нам надіслали багато цікавих історій з різних куточків України. Переможці Микола Лукіч з дружиною зможуть провести вікенд у Львові вже 25-26 квітня та нарешті відвідати своїх сестер і познайомитись з нашим прекрасним містом.

Для пари переможців ми організували програму, яка залишить незабутні спогади про Львів:

• Дві ночі у львівському готелі «Рудольфо»
• Куштування кращої львівської кави зі смаколиками
• Насичена культурна програма
• Унікальна екскурсія містом
• Вечеря в одному з кращих ресторанів Львова», - розповіли організатори.

"Дуже хочу написати Вам про нашого татуся, дідуся і просто гарну людину Миколу Лукича. Це мій тато! Він народився в 1938 році (76 років) в Кривому Розі, за спеціальністю інженер-містобудівельник. Все життя пропрацював до 71 року за спеціальністю і побудував чимало. Але найголовніше, що він побудував гарну міцну родину і виховав двох дітей: мене (Тетяна 35 років – інженер-містобудівельник) і мого брата Ростислава (42 роки - травматолог). Моя мама Ангеліна Володимирівна – 69 років (дерматолог). Наш тато і дідусь із великої родини Білозор, в якій було 5 дітей – він старший із 3-х братів і ще має дві старші сестри Тетяну 1937 р.н. і Любу 1926 р.н., які ще молодими виїхали і живуть у Львові. Ми бачилися з ними тільки в Кривому Розі, коли вони приїздили до могил своїх батьків і я ще була дуже маленька. У Львів тато ніяк не міг поїхати, тому що завжди був заклопотаний на роботі, на огородах та дачі. Він зараз часто згадує ті часи і ніяк не може збагнути, як йому вдавалось все встигати. Він навіть по сходах не ходив, а бігав, як хлопчик, ще і в 60 років.

Зараз, коли я вийшла з другого декрету на роботу, він займається вихованням мого меншого синочка і  наймолодшого з чотирьох онуків Сашка (3 роки) і каже, що це надає йому сил і натхнення.

Я все це написала про нашого татуся і дідуся, тому що, прочитавши в газеті про конкурс і подорож до Львову, одразу згадала, як тато сумує за своїми сестрами і дуже хоче не згаяти час і побачитись з ними. Але нам завжди щось заважає здійснити свої мрії і ми відкладаємо їх на потім…

Я помічала сльози на очах у батька, коли він говорив з сестричками по телефону, але то малі онуки, то брак часу чи грошей завжди заважали йому здійснити цю подорож до Львову і до своїх рідних. Якщо він виграє цю подорож, то я думаю він буде найщасливіший в цю мить!"