Наші діти змалечку відчувають на собі тиск, - керівник львівського товариства ромів (ФОТО, ВІДЕО)

От і львів’яни здебільшого асоціюють ромів з безхатченками на вокзалі та жебраками, які докучають на вулицях і в трамваях. Які насправді львівські роми та як вони борються зі стереотипами щодо своєї громади - розповів Микола Юрченко, керівник ГО «Терніпе».

— «Терніпе»  перекладається з ромської як молодість, чому ваша організація має саме таку назву?

— Річ в тім, що наша організація вже існує 16 років, була зареєстрована як молодіжна. Назва залишилася, але нині «Терніпе» - не молодіжна, а місцева.

— Скільки сьогодні  ромів проживає у Львові?

— Якщо  брати ще й область,  то по крайньому перепису було 706 ромів.

— Це зареєстрованих?

— Так.  Ті, які осілі, не кочують. Всі – громадяни, мають  документи. У нас взагалі немає такої проблеми. Ті, які приїхали із Закарпаття в них паспортів немає, відповідно прописки. Якщо вже порівнювати, наші діти ходять до школи.  Батьки намагаються дати їм освіту, бо розуміють  для того, щоб інтегруватися в  суспільство треба вчитися, мати якусь роботу .

— Щодо інтеграції. У 2013-му році була ухвалена державна стратегія щодо захисту та інтеграції ромів в українське суспільство. Кінцевий термін реалізації – 2020 рік. Наскільки вона успішна і на якому етапі здійснення нині?

Сама по собі стратегія декларативна. Це ще було при владі Януковича. З’явилась вона,  не тому що наші чиновники чи президенти вирішили підтримати якусь національність, адже ми такі самі громадяни України, як і всі інші. Це була одна з вимог інтеграції України в Європу. У нас її просто задекларували, не фінансували, а дали  вказівки по областях  зробити такий собі план, як будемо інтегрувати ромів в суспільство. Розробили його, всі звітували до Києва, на тому програма закінчилась.

Проте десь рік тому була створена коаліція по стратегії. Вона так і називається, наша організація також туди входить,  і ми це лобіюємо на рівні Кабінету  Міністрів.

— Наскільки гостро стоїть проблема неграмотності частини ромів?

Дуже велика через то є проблема. Якщо назагал, то щоб піти зараз до школи треба кошти,  не малі кошти – це перше. По-друге, існує  дискримінація на побутовому рівні. Розповім про це на прикладі своєї доньки.  Тут річ не у директорці чи вчителях, а у самих школярах.  Знаєте, коли чужа людина приходить і відчуває вакуум. Однак вона не закрилась, бо в неї спрацювало інше.

[dyvys_blockqoute text="Аля вирішила довести, що вона не другий сорт, не якась там. І справді стала наймолодшим президентом шкільного парламенту" author=""]

— Чи мали місце якісь упередження щодо  її походження?

— У школі вже ні, однак в дитсадку було. Дитині  було 3 – 4 роки. Вони щось там їли і в неї з тарілки впав якийсь шматок їжі. На що їй сказали: «Роми завжди все з підлоги їдять, по-іншому не вміють».  Прийшла додому і каже, що не піде туди більше. У школі вже було легше,  тому що ми жили біля дев’ятиповерхівки і з однокласниками вона познайомилась завчасно у дворі. Вона весь цей тиск вирішила спрямувати на навчання, щоб показати свою компетентність, незважаючи на всі негативні стереотипи.

[dyvys_blockqoute text=" Дискримінація - то така собі палка в двох кінцях.  Може і дати гарний стимул" author=""]

В доньчиній школі фото двох із трьох ромів, які там вчились, висіли на дошці з відмінниками.

Ще був в мене один випадок на початку 2000-х. Я побачив десь, що є можливість вивчати безкоштовно англійську мову. Пішов домовлятися до директорки школи, де  відбувалось навчання. Я запитав, чи можуть прийти десять ромів на англійську. На що вона відповіла: «У нас така поважна школа, всі люди, які  ходять  сюди, порозбігаються». Я зрозумів її ставлення та домовився про наступну зустріч, куди вже прийшов зі своєю дружиною, чаєм, цукерками. Ми посиділи, поговорили. Після чого вона каже: «Знаєте, Микола, якщо ви ходитимете та сидітимете на заняттях разом з ними, то я дам вам вчителя». Півтора місяця я  ходив з ними, поки  директорка не сказала, що вони можуть відвідувати школу самостійно.

— Як ви думаєте, що сталося на цей час?

— Вона просто впевнилась, що ми ту школу не розберемо  і не зробимо ще чогось поганого. Вона зрозуміла, що ми такі ж адекватні люди, як і всі інші.

— Яке було ставлення до представників ромської громади за радянських часів?

— Теперішнє покоління якось акцентує на успіхах якоїсь національності. У наші часи ту національність просто замовчували.

— Напередодні ми поцікавились у львів’ян інших національностей, як вони ставляться до свої співмешканців ромів.

— Як  подібні негативні стереотипи впливають на громаду в цілому?

— Прикро, що негативного ставлення більше. Впливає це так. До прикладу, ром вже з малого віку відчуває на собі цей тиск. Витримують не всі, не можуть довчитися, знайти роботу. Часто не приймає роботодавець, коли бачить ромську зовнішність. Через це багато жінок їдуть працювати в Італію.

— В Італії немає подібного ставлення?

— Ні. Ми сміялися, що це через те, що італійці подібні до нас. Теж чорняві, смугляві. Вони добре ставляться. У них немає такого стереотипу на відміну від українців.

— На вашу думку, яким чином в Україні можна поліпшити імідж ромської громади?

— Чим більше буде освічених ромів, тим скоріше ми зламаємо стереотипи щодо нас. І ми працюємо в цьому напрямі. До прикладу, проекти щодо стажування ромської молоді в міських радах.

— А скільки взагалі книжок перекладені ромською мовою?

— Не багато, але є. Був такий Михайло Козимиренко. Він повністю переклав ромською  «Кобзаря» та інших класиків, Лесю Українку, Івана Франка та інших.

Наталя ДИХНО