Великий син великого народу. Пам'яті Романа Іваничука (Фото)

Сьогодні відійшов у вічність український письменник, громадський діяч один з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного Руху України Роман Іваничук.

Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 року у селі Трач, тепер Косівського району Івано-Франківської області, в сім'ї вчителя.

В 1961 році переїхав до Львова, з 1963 працював редактором відділу прози літературного журналу «Жовтень» (з 1990 рр. - «Дзвін»).

В 1968 р.. вийшов його роман «Мальви». За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман отримав широкий резонанс.

Поховають Романа Іваничука на Личаківському кладовищі.

Редакція ІА Дивись.info підготувала добірку цитат великого українця.

·         Батько був першим читачем усього, що я писав. Хоча й не хотів, щоб я став письменником, боявся, бо розумів: письменник, який не хвалить комуністичну систему, опиняється у в'язниці. Навіть наполіг, щоб я вступив на геологічний факультет.

·         За радянської влади я здобув таке ім'я, що мусили з ним рахуватися, але й цькували мене, як сидорову козу.

·         Не хочу працювати на комп'ютері. Моя думка скрапує з кінчика чорнильної ручки.

·         Я завжди цікавився історією. Взагалі, така моя натура — любив читати історичні романи, повісті, книжки Чайковського, Кащенка. У дитинстві навіть пробував осмислити Грушевського.

·         Тема відступництва, яничарства — вона є вічна. Людина хоче краще жити, піддається впливу, зраджує себе, народ, віру. За гроші вона стає манкуртом. Можливо, винні обставини. Треба викликати в людей огиду до того почуття зради за гроші.

·         Коли хочу щось написати, розповідаю про це моїй дружині, вона мені щось радить, підказує.

·         Коли історичний романіст все вигадує, то він або фальшивий, або його просто не читають.

·         Кожен письменник має право написати щось особисте. Мемуарну літературу будуть читати завжди.

·         Для того, щоб ми здобули ту незалежність, якої хочемо, мусимо пройти Хресну прощу.

·         Коли на кожній сторінці книжки матюк, то це не література, це — бордель