Чарівне мереживо витинанки від Дарії Альошкіної доповнило «Ніч у Бібліотеці»

img_20160929_191543

Виставка відкрилася у рамках акції «Ніч у бібліотеці» в читальному залі науково-технічної бібліотеки «Львівська політехніка». Художниця Дарія Альошкіна творить із дерева, металу, кераміки та паперу, займається скульптурою та витинанкою, а ще театром. Основним мотивом у її творчості є жіночі образи та тема кохання.

Виставка відкрилася у рамках акції «Ніч у бібліотеці» в читальному залі науково-технічної бібліотеки «Львівська політехніка». Художниця Дарія Альошкіна творить із дерева, металу, кераміки та паперу, займається скульптурою та витинанкою, а ще театром. Основним мотивом у її творчості є жіночі образи та тема кохання.

[dyvys_blockqoute text="Кохання дає натхнення — натхнення дає творчість. Не дивлячись на сильну течію абстрактного мистецтва, авангардного, все одно душа тягнеться до традицій, символіки і декоративного мистецтва" author="Дарія Альошкіна"]

 

Музичний супровід виставки «Фіранки» виконав квартет камерного оркестру «Поліфонія», в програмі звучали твори Йоганна Себастьяна Баха, Мирослава Скорика, Генрі Перселла, Карла Дженкінса, Йоганна Пахельбеля, Астора Яццоли, Горана Бреговича. Дійство доповнила книжкова виставка «Мареживо витинанок: витоки і колорит» та екскурс в історію цього мистецтва. У дуже теплій атмосфері вечірнього читального залу ми поспілкувалися з мисткинею про творчість, натхнення та інші аспекти художнього процесу.

- Як давно ти працюєш з витинанкою? Як виникло таке захоплення?

- З витинанкою я працюю з дитинства. Ці знання мені передали батьки. Мама і тато викладали в сільській школі. Я народилася в Києві, мій батько також із столиці, мама із Мінська. Близько тридцяти років тому вони переїхали у село на Вінничину. Ми ходили в звичайну сільську школу, де викладали батьки, вони мали вищу освіту, у той час для села це була велика рідкість. Мама, в свою чергу, перейняла мистецтво витинанки від бабусь та прабабусь. Звичайно, тоді ми цим серйозно не займалися.

unnamed-1

У 2007 році відбулася перша персональна виставка скульптури, після закінчення академії. Тоді, до відкриття залишалося десять днів, я подивилася на експозицію, і прийняла рішення зробити витинанки, адже їх можна було виконати швидко, це був ідеальний спосіб заповнити стіни. Повісив – і вже готова картина. Після неї склалося враження, що всім сподобалися більше витинанки ніж скульптура. Згодом почала народжувати дітей. Тут не дуже попрацюєш із скульптурою. Із животом не потягаєш великі каменюки, це навіть трохи небезпечно. У той же час, творчість просто «вилазить», саме тому продовжила витинати, з'явилися перші замовленням, і так я почала розвивати це мистецтво.

Витинанки не дуже цінується зараз, тому що люди «бояться» паперу. Згодом була виставка «Ткане, витнуте і вбране» разом із Марією Антоняк. Тут ми застосували цікавий підхід до композиційного вирішення людини. Все це дало поштовх до нової роботи, та нових пошуків. Згодом подзвонили із Німеччини, запросили там зробити виставку, сказали, що у мене є для цього шість вікон. На цьому заході, організатори поєднали музику «ONUKA», вірші, мої витинанки та інші вироби з паперу.

img_20160929_192009

- З якого формату ти починала, це одразу був великий для вікон, чи менші розміри?

- Почалося з менших, але не дуже маленьких. Видно той монометалізм з мене одразу вилазить. Брала великий формат у ньому зручніше працювати, і це одразу лягло на руку. Тоді створила перші роботи на вікнах, прийшов успіх, всі досить позитивно сприйняли, і я вирішила їх трохи повозити. Пропозиції були з Варшав, Києва, от нарешті приїхали до Львова.

- Хто живе у твоїх витинанка, що це за образи, міфологічні сюжети, чи це твоя фантазія?

- Тут представлені роботи, що побували на виставці в Німеччині. Там була задана певна тема «Есенсія квінта (П’ятий елемент)» (за Аристотелем суть речей – символічно відображена у вигляді аромату їх країни, сказано в анотації до цієї виставки), і об’єднує тему жіноцтва. Я відштовхнулася від світу Жінки-Берегині, яка є Оберегом, Захистом, Опікою, вона «багатофункціональна». Зупинившись на цьому образі, вирішила вплести також мотиви квітів та дерев із України, привезла їх туди в Німеччину, щоб глядачі змогли відчути запах трави. Там також багато емігрантів, тому кожну витинанку доповнила букетом квітів, наприклад привезла румянок та інші трави. У кожну роботу я вплела символіку рослин, в центрі – жінка, довкола квіти чи листя рослин. Рум’янок – чистота, полин – захист від злих духів, ще яблуня, м’ята, бузок, мак. Жіночі образи таки головна тему моєї творчості, може це щось внутрішнє.

Є також Різдв’яні мотиви: Звіздар, Ангел, Дерево Роду. Тягне до чогось традиційного, до народного, до символіки предків. Це мій фундамент. Я виросла у такому середовищі, батько любив давню міфологію, це якось закарбувалося, тому до абстракції зовсім не тягне.

- Можливо якась музика надихає чи книжки?

- Надихає будь-що: турецький серіал, прочитана книга. Або ковток повітря після того, як довго сидиш вдома з дітьми, які хворіють, а потім просто виходиш на вулицю і його вдихаєш. Може бути і пора року, рослина, якийсь мужчина (сміється), музика, вірш в музиці. Дуже мені імпонує творчість Вакарчука, загалом люблю щось ліричне.

img_20160929_192208

- З яким матеріалом працюєш?

- В основному це папір, також багато експериментую з іншими матеріалами. Часом паперу «бояться» і не хочуть замовляти витинанки, мовляв, збирається порох, павутина і т.п. Нещодавно я робила логотип для Українського дому в Варшаві, із іншого матеріалу, дещо штучного… З чого саме залишу у секреті. Насправді, з будь-чого можна витнути, але тканина точиться, деякі матеріали не завжди зберігають свій вигляд з часом. Зрештою, кожен художник сам може собі вибирати, шукати, експериментувати з чим йому буде добре працювати. В мене навіть колись була така екологічна серія з пакетів з-під молока, таких блискучих… але з паперу все-таки краще, він дає відчуття такого особливого тепла. Можливо синтетичне довше зберігається, але це не те що папір.

- Як ти компонуєш витинанки в просторі? Чи це завжди мусить бути вікно?

- Власне, добре коли є вікна. Але була така виставка в містечку Сяноку, там взагалі вікна були ніякі, довгий коридор, я довго думала як їх там розмістити. Зрештою, вийшла попити каву, а майстри повісили роботи дуже вдало, дали ще якусь підсвітку. Будь-який зал можна заекспонувати.

- Здається десь у тебе була виставка, де роботи не висіли на стіні?

- Так це на «Книжковому Арсеналі». Вони на шнурках кріпилися, так ніби повісили білизну. Можуть бути різні компонування, із світлом та тінями. Тут у бібліотеці це виглядає чудово, тільки треба буде робити на другий рік на всю площину вікон. У Львові тяжкого із вікнами, особливо великими. Раніше була моя виставка у LUFTi на Коперніка, там біля моїх витинанок їли і пили, відповідно, вони трохи попсулися.

unnamed-2

- Розкажи детальніше про своє захоплення «світлом і тінями». У твоїй творчості прослідковується експерименти із ними, раніше був Театр світла і тіні «Див», а ще витинанка і скульптура.

- В театрі все зійшлося. Фігура людини – вплив скульптури, силуети витинанка, в нас все було допоміжне. З театром було важко працювати, бо я не маю режисерської освіти. Потрібно постійно витримувати конкуренцію, дбати про колектив, мати до нього підхід, знати свої ази. Трохи зараз заморозили цей проект. Він цікавий як перфомативне мистецтво. Правда, на великій сцені, ми трошки не дотягували. Хоча, кожен з акторів працював по-своєму як художник, експериментатор, творець.

- Чи думала ти про якісь інші простори для витинанки, наприклад сценографію, декорації в театрі?

- Якщо б запросили, я б спробувала. Але люблю бути незалежною, як хтось керуватиме мною, то буду боятися вільно творити. Львів, насправді, має дуже вибагливу публіку. Театрів багато, конкуренція велика, некомфортна атмосфера. Я у Львові була трохи чужа, не зразу мене прийняли, адже на Вінниччині люди відкритіші. Хоча з часом усвідомила те, що стала такою ж як і всі львів’яни.

- Чи часто береш участь у симпозіумах, ярмарках?

- Якщо запрошують, погоджуюся. Також маю можливість організувати їх сама. Наприклад, фестиваль «Небухай» цього року, де організовувала симпозіум скульптури.

Мій чоловік Гордій робить ліри, і відповідно не завжди в Україні є свій покупець у цих музичних інструментів. Його друзі та знайомі часто запрошують на ярмарки. Ми їх стараємося не пропускати, адже це єдиний наш заробіток. У нас троє дітей, орендуємо квартиру, тому мусимо часто туди їздити. Я везу кераміку, яку роблять мої батьки, також маю свого польського замовника. До слова, скажу що в Україні продала тільки одну витинанку. Там замовник дещо вільніший, більше експериментують. Хоча у нас також відроджується це мистецтво. Дуже захоплююся творчістю сучасної художниці Олени Турянської. Також є молодь, яка працює, друзі експериментують… Ще б зробили кафедру витинанки. Наприклад, в Білорусії є цілий коледж витинки. У нас воно як народне мистецтво існувало давно, і було нічим не гірше ніж у Білорусії. Головне – це передати всі знання своїм дітям.

- Над чим працюєш зараз?

- Хочу до Різдва щось зробити, щось нове, може якийсь окремий проект. Я завжди вичікую, якщо, наприклад, нічого немає у то й чи інший момент, то все зважую і погоджуюся або відмовляю. Іноді чекаю якихось знаків, звертаюся до своїх відчуттів. Наприклад, подзвонила п. Олена, і попросила підтримати цю акцію «Ніч у Бібліотеці»…, і я погодилась, вони навіть зробили афішу з моєю витинанко та футболки з цим логотипом, все вийшло чудово. На мої роботи зараз ще чекають у Парижі, але, наразі, немає коштів щоб їх туди доправити і самій доїхати. Це ніби і нічого складного, я кладу роботи одну на одну, і скручую в рулон, так їх зберігаю, так вони подорожують, це вже їхня шоста виставка.

На виставці представлено такі роботи художниці, як: «Чорнобривцева», «Кульбабна», «Яблунева», «Полинова», «Рум’янкова», «Морська», «М’ятна», «Бузкова», «Макова». Не тільки назви передають запахи рідних трав та природи, але й тонке мереживо витинанки полонить нашу уяву, і дає відчути красу та охоронні властивості символів, що так фантастично переплелись у цих творах.

Чарівні образи Жінок-Берегинь додають тому чи іншому простору атмосферу затишку та гармонії. Виставку можна буде у читальному залі науково-технічної бібліотеки НУ Львівська політехніка" до 15 жовтня!

Фото автора

Мар’яна МАКСИМІВ

Довідка: Дарія Альошкіна – скульптор та витинанкар. Творить з каменю, дерева, металу, кераміки, паперу. Темами для творчості найчастіше обирає жінку у різних її проявах. А ось тема кохання для Дарини є найцентральнішою у всіх видах мистецтва.

Народилась 5 березня 1982 року у Києві. Виросла та навчалась в родині скульпторів на Вінниччині. Мешкає у Львові.

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: