У Польщі сталося «отруєння історією», – Глібовицький про фільм «Волинь»

Картина «Волинь» добре знята і змонтована, чудова гра акторів, хоч і рясніє дуже відвертими сценами насильства, які загалом в стилі режисера. Про це на своїй сторінці у Фейсбук написав експерт з довготермінових стратегій Євген Глібовицький.

«На мою думку, «Wołyń» є продовженням конструювання контрольованого образу минулого, яке середовище PiS почало ще раніше інвестиціями в музеї, в першу чергу, Музею Варшавського повстання. Ці «наративи» мають більше політтехнологічний, ніж освітній інтерес чи, наприклад, залагоджують суспільний діалог або злагоду всередині Польщі. Вони популяризують нові сенси і несуть їх (в обхід і часто всупереч експертній думці) в широкі маси, які далі реагують підтримкою правих популістів.

Фактично, це кінець спробі порозумітися на засадах Гедройця, Куроня і пост-безпековому дискурсі, що ставить гідність, права людини, свободи та демократію в центр уваги. Повернення назад буде складне (якщо взагалі можливе!), бо розбита віра в те, що по мірі розвитку в обох країнах взаємне порозуміння мусить тільки посилюватись і вкорінюватись. Відтепер розвиток демократичної суб'єктності не пов'язаний з добросусідством (раніше це сталося в польсько-литовських і польсько-німецьких стосунках, хоч і в різних контекстах) і Україна та Польща мусять знаходити нову формулу порозуміння», – пише Євген Глібовицький.

Він вважає, що складність знаходження такої формули та нестійкість можливого результату може спонукати українську сторону перестати розраховувати на дружню підтримку Польщі, перенісши її з стратегічного порядку в факультативний.

«Варшава не змогла стати фасилітатором українсько-німецького діалогу, є співучасником танення вишеградського процесу, втрачає вплив у Брюсселі, вкорінюється у своїх домашніх питаннях з Лондоном, щораз слабше чутна у Вашингтоні. Для Києва це черговий сигнал про те, що треба вчитись користуватись з прихильності, але краще вміти розраховувати тільки на себе», – пише Євген.

Євген зазначає, що не менш важливий внутрішній бік.

«Отруєння історією», яке сталось у Польщі, є своєрідним, але не цілковито унікальним. Ризик того, що українське суспільство захоче відтворити популістську частину польського шляху є високим. Цей фільм, як і реакція на нього покажуть в Україні, до яких наслідків може призвести намагання загнати історію в «одностайне сприйняття», відвівши собі комфортну роль жертви.

Власне, припускаю, що запит на подібне трактування Чорнобиля, Майдану, незалежності та російсько-української війни вже є. І будуть ті, хто на цей попит відповість пропозицією. Навіть більше – через війну і запит на більшу чорнобілість за останні два роки Україна і культурно, і інституційно зробила кроки до того, щоб повторити польські помилки», – зауважує Глібовицький.

Він зазначає, що розсинхронізація сприйняття як загальної картини змін в Україні, так і її елементів (наприклад, гасло «слава Україні» після фільму «Wołyń» у Польщі складно сприймати як вітання багатомовної розмаїтої нової України, а не вигук агресивних націоналістів) ускладнить роботу тим, хто і далі працюватиме на зближення і порозуміння.

«Україна різна, Польща не така. Звичні [для нас] форми набули [в Польщі] унікальних місцевих сенсів і переконати когось в чомусь буде складніше. Боюсь, що дискурс порозуміння відкинутий на роки назад.

Вважаю, що фільм, хоч і сприйматиметься як антиукраїнський, але немає сенсу обмежувати його показ в Україні. Це одні із барв, якими частина ближнього світу фактично розмальовує українські контури. З цим треба жити і на добре, і на зле. І це теж частина дорослості. Без паніки: «молода Україна» часами дуже достойно тримає удари, яких по ній свідомо чи ні завдає «стара Європа.» Це одне з таких випробувань. Реакція або даватиме Україні чимраз більшу моральну силу там, де ми ще вчора самі хотіли її позичити, або навпаки, підкреслюватиме слабкість і юність наших амбіцій», – додав Євген Глібовицький.

Нагадаємо, у Польщі нещодавно відбулася прем’єра фільму «Волинь».