Львівський стріт-арт: «душа міста» чи банальне псування майна (фото, опитування)

Вуличне мистецтво у Львові останні кілька років набирає популярності. Сьогодні на стінах львівських будівель чи не щомісяця з’являються нові мурали під авторством вуличних художників. Та з чийого дозволу митці їх малюють? Скільки коштує один мурал та чи потрібно взагалі таке мистецтво втілювати на львівських будівлях?

Мурали — це одна з гілок стріт-арту, простими словами — малюнок на стіні. Для когось вони — творіння мистецтва, для когось — псування майна. Як би там не було, будівлі та стіни у Львові потроху «вдягаються» у цю сучасну одежу.

Історія львівських муралів почалася у 2013 році проектом «Ревіталізація Підзамче». Вуличні художники разом з Інститутом міста (Львів) та Інститутом Розвитку міста (Краків) в рамках Комплексної стратегії розвитку Львова створили кілька малюнків на Підзамче і, по суті, перетворили цей район на найнасиченіший у плані вуличного мистецтва. Далі були два графіті-фестивалі «Алярм», а також низка індивідуальних робіт художників. Сьогодні ліниві можуть скористатися інтерактивною картою, на якій позначені усі відомі Львівській міській раді мурали; ті ж, хто має більше часу та бажання можуть просто прогулятися вулицями міста, аби віднайти не дуже відомі громадськості малюнки.

Свобода дії, або Як народжуються мурали

Найбільша кількість муралів у Львові з’являється після відповідних фестивалів. Так, вже другий рік поспіль управління туризму Львівської міської ради спільно з командою «Kickit» організовує графіті-фестиваль «АЛЯРМ». Останній такий фестиваль провели у серпні 2016. Тоді понад півсотні художників зі всієї України створили графіті-полотно на вулиці Ковча.

Інший механізм появи муралів — ініціатива якогось одного художника, який працює за власним бажанням, поза межами будь-яких фестів. Для того, аби втілити свій задум на практиці, він має самостійно підібрати стіну, яка слугуватиме полотном. Після — звернутися до балансоутримувача будівлі.

[dyvys_blockqoute text="Управління туризму, спільно з митцями, розробило концепцію вуличного мистецтва." author="Галина Малець"]

«Якщо балансоутримувачем виступає міська рада, зазвичай, ми не створюємо ніяких перешкод для художників, — каже керівник управління туризму ЛМР Галина Малець. — Управління туризму, спільно з митцями, розробило концепцію вуличного мистецтва і в рамках цієї концепції ми домовилися про те, що операторами вуличного мистецтва можуть бути представники кластеру вуличних художників. Їм ми надаєм інформацію про те, на яких будинках, які мурали можна малювати».

За словами чиновниці, художників не обмежують у тематиці.

«Ми хочемо справжнє вуличне мистецтво, а воно не любить рамок. Звісно, ми попередньо проговорюємо, що, можливо, є речі, які не мали б бути виконані на тому чи іншому об’єкті», — каже Галина Малець. При цьому ж, управління туризму співпрацює з професіоналами, зазначає Галина Малець. Львівська міська рада знає, у якому стилі працює той чи інший художник, що від нього очікувати. Відтак, немає ніякої спеціальної комісії, яка б визначала, бути чи не бути малюнку на стіні. Слова чиновниці підтверджує і вуличний художник, організатор графіті-фестивалів у Львові, член команди «Kickit Art Studio» Тарас Довгалюк. Він каже, що практично усі проекти знаходять підтримку.

[dyvys_blockqoute text="В Харкові сам мер погоджує мурали — ну захотів собі. У Львові — власник стіни" author="Тарас Довгалюк"]

«У різних містах, різні підходи до погодження стін під малюнки. В Харкові сам мер погоджує мурали — ну захотів собі. У Львові — власник стіни. В законі такого не прописано, тому це чисто бюрократична творчість і політична воля чиновників. Де є воля, там все проходить гладко, де немає — видумуються стоси непотрібного паперу. Як би там не було — дозвіл надає власник стіни. Решта процедур — це фантазія чиновників», — каже Тарас Довгалюк.

Утім, за словами художника, далеко не завжди у Львові було легко отримати дозвіл на створення малюнку. До 2012 року практично не існувало діалогу між вуличними митцями і владою. Але, як зауважує Тарас Довгалюк, художники самі свідомо пішли на контакт і отримали досить хорошу віддачу від співпраці.

Навіщо потрібні мурали?

Міська рада певна — мурали не просто не заважають Львову, навпаки — дуже йому потрібні. Вони —додаткова «приманка» для туристів. Так, Львівська міськрада вже розробила туристичний маршрут, у який включені деякі малюнки, зокрема — вулична галерея на вул. Замарстинівській (Підзамче).

Мають вони, на думку представниці управління туризму, і більш примітивне значення — прикрашають будівлі, які вже давно своїм виглядом просто лякають перехожих.

Утім поки що Галина Малець доволі категорично висловлюється з приводу стріт-арту у центрі Львова. Вона каже, що величезних робіт у центральній частині міста виконувати не потрібно. А ті, що, можливо, плануються, необхідно обов’язково узгоджувати з управлінням охорони історичного середовища Львівської міськради.

[dyvys_blockqoute text="А для чого декорувати історичну частину, якщо вона вже визнана спадщиною ЮНЕСКО? Вона вже декорована історичними будівлями, пам’ятниками тощо" author="Галина Малець"]

«Як локація для муралів, ми більше розглядаємо ареал нашої периферії. Тому що, якщо говорити про вуличне мистецтво, це свого роду декорація. А для чого декорувати історичну частину, якщо вона вже визнана спадщиною ЮНЕСКО? Вона вже декорована історичними будівлями, пам’ятниками тощо», — зазначає начальник управління туризму.

Питання ж про те, чи пасують мурали Львову та чи потрібні вони йому, Тарас Довгалюк вважає некоректним. На думку митця, мурал — це елемент міського ландшафту, і коли він є, місто має душу.

«Місто живе своїми мешканцями загалом і митцями зокрема. Навіть написи на стінах показують, що місто живе. Я бував в містах, де все було вилизано і рафіновано — паскудне відчуття. На вулицях відбувається діалог між глядачем і художником. Але не звичайним художником, а вуличним, який без її дозволу провокує людину на емоції. Мурали, як і інші елементи культурного життя потрібні тим, кому вони потрібні. Без них можна обійтися, але з ними перебування в місті — інше», — додає художник.

Подібної думки і львовознавець та історик Ігор Лильо. Експерт вважає, що їх має з’являтися тільки більше, але у промислових районах.

«Мурали — чудова річ. Вони значно кращі, ніж хуліганські графіті чи написи хто кого і де любив, — каже Ігор Лильо. — Вважаю, що це наступна сходинка в тому, що ми називаємо стріт-артом. Чудові мурали я бачив у Києві та Одесі. У Львові їх трохи менше, але також є. Думаю, їх би мало більше з’являтись у промислових районах чи спальниках. Наприклад, мені подобається несподівана поява муралу на вул. Заводській та все що зараз є на Підзамчі».

У тому, чи приваблює туристів таке сучасне мистецтво, львовознавець не сумнівається. Але каже, що мурали однаково важливі для всіх: як для львів’ян, так і для приїжджих.

«Все, що ми можемо назвати словом естетика, важливе для усіх людей», — підсумовує Ігор Лильо.

Змінювати політику у питаннях відносин «влада-художник» міська рада наразі не збирається. А відтак, імовірність того, що мешканці прилеглих будинків зможуть визначати, чи подобається їм мурал, який може з’явитися у якості нового пейзажу з вікон, наближається до нуля. Оскільки влада вирішила не питати львів’ян про їх ставлення до муралів, це зобов’язання на себе вирішила взяти редакція ІА Дивись.info. Свої відповіді можете залишати в опитуванні, а також у коментарях до матеріалу.

[gravityform id="15" title="false" description="false"]

Мурали були, є і будуть

Місто планує і надалі підтримувати (як не фінансово, так хоч морально) появу нових муралів у Львові (до слова, один малюнок обходиться у кілька десятків тисяч гривень з урахуванням висотного обладнання).

Художники ж не сидять на місці. Зараз Тарас Довгалюк разом з однодумцями працює над простором для вуличного мистецького кластеру. Він має з`явитися протягом листопада. Це перший подібний експеримент на теренах нашої країни. Також з’являються великі малюнки у «звичному режимі».

Продовжать містяни натикатися і на доволі примітивні прояви мистецтва. Їх, на жаль, чимало. Але, як відзначили в управлінні туризму, наявність таких малюнків — питання до балансоутримувачів, які мають стежити за належним виглядом будівель.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО
Фото Микита ПЕЧЕНИК