У пріоритеті — оновлення інфраструктури та транспортно-екологічне питання, — головна урбаністка Львова (інтерв'ю)

У Львові нещодавно завершилося голосування за проекти на громадський бюджет. Так, у 2017 році у місті по-новому облаштують Замарстинівський парк, шкільні подвір’я, майданчик для вигулу собак тощо. На це витратять 16 мільйонів гривень.

При цьому, вже зараз вулиці потопають у воді, яка не встигає «піти» після негоди, на дорогах і надалі постійні затори, а деякі активісти продовжують судитися з міською владою через неправомірне, на їх думку, облаштування громадського простору…

Аби з’ясувати, які позиції є пріоритетними у просторовому розвитку Львова, як розвантажити центр міста від автівок та чому архітектурні проекти тут втілюють часто одні й ті самі люди, ІА Дивись.info поспілкувалася з Олександрою Сладковою — начальницею відділу урбаністики ЛКП «Інститут просторового розвитку», яка донедавна очолювала управління адміністрування, будівництва та розвитку інфраструктури Львівської міськради.

Львів’яни вже обрали проекти, які реалізують за кошти громадського бюджету. Як ви оцінюєте ті, які отримають фінансування?

Насправді, я не є учасником цього проекту, тому може говорити лише як спостерігач. Можу сказати, що механізм голосування був досить складний. Я уявляла, що людина, яка заходить на сайт, просто голосує за те що їй подобається. А вийшло не так (голосувати могли тільки ті, хто має реєстрацію у Львові; для того, аби віддати свій голос за той чи інший проект, потрібно було пройти авторизацію через BankID або проголосувати особисто у ЦНАПі, — авт. ред.) зв’язку з важкістю голосування, люди, які розробляли проекти, вимушені були проводили активні компанії, аби розрекламувати свої ідеї. Хоча в цьому і немає нічого поганого. Але були чудові проекти, які набрали по 20-30 голосів.

Можливо, варто було робити таємне голосування. Бо люди бачили, що проект, який їм подобається, вже точно не набере голосів, і були змушені підтримувати якийсь інший. Але це перша спроба. Далі просто треба враховувати помилки.

Чому була така складна система голосування?

Наскільки я знаю, голосування за громадський бюджет — це перше тестування, яке має показати, чи можливо взагалі зробити якісне голосування через Інтернет. Виявилося, що з такою системою можна працювати. Рано чи пізно ми маємо дійти до того, щоби більшість людей могли проголосувати в Інтернеті, а не йти на виборчі дільниці.

Щодо роботи на перспективу. У Львові сьогодні з’являється чимало громадських просторів, але над цим працюють, як правило, одні й ті самі люди. Міні-парк на вул. Б. Хмельницького — автори Олена Зварич, Христина Чорноус, сквер на вулиці Ряшівський — знову вони, пішохідна вулиця Курбаса —Олександр Шутюк, площа Галицька — Олександр Шутюк, сквер між вулицями Садова та Петлюри —Олександр Шутюк… і так далі. З чим це пов’язано? У нас замало архітекторів?

В міській раді, наприклад, працює четверо архітекторів, чиєї роботою є розробка проектів громадських просторів. Цього більш-менш достатньо, щоб допомагати районним адміністраціям у капітальних ремонтах громадських просторів. Проте, звісно, ми працюємо над тим, щоб кращі автори з-поза міської ради мали свої проекти в громадському просторі. Треба враховувати, що галузь облаштування громадських просторів наразі є новою і малоприбутковою. Архітектори здебільшого останні 20 років проектували приватні будинки, багатоповерхівки, офіси, ландшафтні архітектори — подвір’я приватних будинків або новобудов. І оплачуються такі проекти на рівні. А громадські простори, вулиці — ні, тут інший механізм ціноутворення.

[dyvys_blockqoute text="Є державні розцінки на певні роботи, які формувалися ще мінімум п’ять років тому по інших курсах. Плюс — є якісь новітні технології, а у тих розцінках про них і слова немає. Відповідно, ти розробляєш проект, а потім намагаєшся спростити його настільки, ніби ти працював 5-10 років тому" author=""]

Хоча нині спостерігаємо певні зміни у цих процесах і більшу зацікавленість професійної спільноти саме в облаштуванні громадських просторів міст. І цей жанр, можливо, ніколи особливих грошей не буде приносити. Він більше ідейний, такий, що дає можливість авторові заявити про себе в місті та власноруч долучитися до покращення простору свого міста.

Невже фінансування настільки мале?

Бюджетні кошти, які виділяють, зазвичай невеликі. Є державні розцінки на роботи проектанта, тому часто для збільшення вартості проекту проектанту необхідно збільшувати вартість та складність робіт (додавати сходи, велику кількість мощення), проте самим користувачам, тобто мешканцям, такі елементи громадського простору можуть бути просто непотрібні. Але і їх так просто не отримати. Ще треба пройти експертизу проекту, яка «зрізає» більш якісні (а значить дорогі) матеріали. Є державні розцінки на певні роботи, які формувалися ще мінімум п’ять років тому по інших курсах. Плюс — є якісь новітні технології, а у тих розцінках про них і слова немає. Відповідно, ти розробляєш проект, а потім намагаєшся спростити його настільки, ніби ти працював 5-10 років тому.

Часто буває, що матеріали просто неможливо купити за кошти, які там прописані. Зрештою, доводиться шукати спонсорів. Виходить так, що саме розробка проекту займає 20-25% часу. А ще 75% витрачається на те, щоби знайти спільне бачення простору з мешканцями та місцевим бізнесом або інституціями, знайти додаткове фінансування, знайти якісні матеріали за невелику ціну, транспортувати їх через пів країни тощо.  Звісно, останні 75% ніяк не оплачуються, але саме вони і створюють якість проекту. Утім ті, хто один раз пройшов це і щодня бачить результати своєї праці, як правило, продовжують займатися. Це затягує.

Скільки за роботу над проектом такого роду може отримати архітектор?

Зараз ми просто дотримуємося правила, що будь-який проект коштує мінімум 50 тисяч гривень. Я сподіваюся, що згодом ми знайдемо ту суму, яку місто погодиться заплатити за проект, та за яку архітектори захочуть братися. Взагалі ж зараз автор отримує 5-10% від вартості робіт. Середній громадський простір коштує від мільйона гривень. Отож і виходить десь 100 тисяч винагороди.

Сьогодні громадських просторів з’являється чимало. І через це (а також через обмежений пул авторів) вони схожі один на одний. Ви не вважаєте це проблемою?

Так, схожість є, і на це є об’єктивні причини. На ринку присутня дуже незначна кількість порівняно якісних матеріалів непоганого дизайну за ціною, яку пропускає державна експертиза проектів. Крім того школи громадських просторів як такої немає. Відтак, автори проектів починають або згадувати, хто що вчив в інституті (а там було щось про класичні парки 18-19 століття), або намагаються наслідувати світові аналоги не завжди розуміючи їх функціоналу. І тут з одного боку місто має мати власний стиль, а з другого підтримувати високу варіантивність, щоб мешканцям було цікаво проводити час в різноманітних просторах.

Новобудови, які з’являються одна за одною у Львові. Чи не псують вони, на вашу думку, вигляд міста? І якщо так, то як цьому можна завадити?

Забудови — це питання до головного архітектора. Це його сфера впливу. Щодо неї я можу мати лише відсторонене оціночне судження.

У планах мерії — облаштування другої черги «Простору Синагог». Облаштування першої черги пройшло зі скандалом. Суди щодо правомірності будівництва тривають і досі (частина єврейської громади Львова  та міські активісти запевняють, що «Простір Синагог» облаштували без жодних наукових та археологічних досліджень і погоджень у Мінкульті, — авт. ред.). Чи не зарано думати про продовження?

Простір Синагого — це теж не проект, до якого я була залучена, тому думка моя знову є більше як від спостерігача. Думаю, друга черга піде спокійніше. Тому місто планує цей простір облаштовувати. А щодо суперечок… По-перше, пан Мейлах (Мейлах Шейхет — директор Центру дослідження юдаїки і благодійної організації «Єврейське відродження», один із активістів, який виступав проти облаштування «Простору Синагог», — авт. ред.) не представляє всю єврейську громаду. У Львові є 12 єврейських організацій. Тільки дві з них виявляли ворожість до цього проекту.

Стосовно порушень. У нас просто все настільки забюрократизовано і норми законів протирічать одна одній, що є поле для різних маніпулювань і безперечно до великої кількості позовів. На жаль, у таких рамках зараз живемо. Можливо, колись вони зміняться.

Читайте також: Гранітні плити замість старовинної синагоги: куди подівся єврейський Львів? (інтерв'ю)

І взагалі, придертися можна абсолютно до будь-якого проекту. Це перший в Україні міжнародний конкурс, який був реалізований дуже близько до задуму. У місті хочеться простір, у якому можна подумати. А не просто дивитися, як все красиво. Мені таких не вистачає. Цей майданчик — один із найзатишніших, на мою думку. Це абсолютно європейського рівня проект: як по матеріалах, так і по виконанню.

На вулиці Героїв УПА є закинутий фонтан. На одній зі своїх зустрічей з містянами ви зазначили, що він – у приватній власності. Чи не плануєте спробувати домовитися про передачу його на баланс міськради та зайнятися реконструкцією?

Цей фонтан ніколи не був фонтаном, довкола якого збираються люди. Він колись охолоджудвав обладнання заводу «Кінескоп». А цю функцію він напевно більше ніколи виконувати не буде. Але поряд є простір великого скверу. Над ним ми працюємо. Там є багато місця, де можна себе проявити і отримати реальний ефект від оновлення. Фонтан це дорого, і це частина системи, а не самостійна одиниця.

[dyvys_blockqoute text="Зараз ми часто «гасимо пожежі». Треба розуміти, що оновлювати інфраструктуру потрібно раз на 30-50 років, доки воно не коштує у 10 разів більше" author=""]

Більше того, ми проводили опитування жителів того району і з’ясували, що люди взагалі не мають великого бажання бачити новий фонтан у сквері на заміну охолоджувального на транспортній розв’язці. На нього немає попиту, порівняно з іншою необхідною інфраструктурою скверу.

Над чим сьогодні місту треба працювати у першу чергу?

Мене дуже хвилює транспортно-екологічне питання. Казати, що треба зменшувати кількість машин і збільшувати кількість екологічного транспорту і зелених насаджень, можна. Це очевидно. Але поки що справа йде до абсолютно протилежно. Тим більше екологію не можна сприймати суто як зелені насадження. Це ще й вода природніх джерел. Треба зрозуміти, куди вона тікає з міста і як зробити так, щоби вона знов з’явиляся у ставках, які ми зараз втрачаємо.

Також у пріоритеті оновлення інфраструктури. Зараз ми часто «гасимо пожежі». Треба розуміти, що оновлювати інфраструктуру потрібно раз на 30-50 років, доки воно не коштує у 10 разів більше. Ми намагаємося відходити від концепції, що коли проблема видима, ми з нею починаємо боротися, коли ще невидима, — ні. Все легше виправляти на ранніх стадіях, а встановити її наявність можуть дослідження. Хотілося б бачити закладання більшої кількості досліджень у бюджеті міста.

[dyvys_blockqoute text="Якщо ми кошти бюджету будемо вкладати в паркінги, то спровокуємо появу більшої кількості машин" author=""]

Якщо вже такі питання у пріоритетах, то може є ідеї, як розвантажити центр міста?

Гадаю, людей треба заохочувати користуватися альтернативними видами транспорту. Громадським, велосипедом… Або пішки ходити. Але для того, щоби їх заохочувати, мають створюватися відповідні умови. Над цим ведеться робота. Змінювати схему руху теж треба — збільшувати варіативність добирання з однієї точки міста в іншу. Добре, коли є багато альтернативних шляхів. А це важко, коли місто вже збудоване за мікрорайонним принципом.

Читайте також: В Україні будуть платні дороги — це європейська практика, — міністр інфраструктури (інтерв'ю)

Зараз, для прикладу, спільно з урбаністами, що займаються питанням мобільності ми намагаємося внести зміни до державних будівельних норм, що дозволили б проїзд громадського транспорту по вулицях зі статусом «міська вулиця», а не лише магістральна.

А як щодо парковок? Чи враховуються вони при проектуванні вулиць сьогодні?

Далеко не завжди. До слова, державні будівельні норми не передбачають влаштування простору для паркування на вулицях, відтак на практиці маємо вулиці, зроблені у відповідності до норм, проте з запаркованими на хідних або в крайній смузі руху авто. Будівництво підземних або багаторівневих паркінгів в світі прийнято вважати питанням державно-приватного партнерства, а не обов’язком бюджету міста. Якщо ми кошти бюджету будемо вкладати в паркінги, то спровокуємо появу більшої кількості машин. Тому ми більше бюджетних ресурсів вкладаємо у розвиток громадського транспорту. Умови покращуються там, куди ми вкладаємо гроші, працювати лише над парковками не можна. Треба шукати інші шляхи виходу зі ситуації. Вкладатися в якісні реконструкції вулиць, що відповідали б потребам всіх учасників руху.

Дійсно. Вкладатися, наприклад, можна у проектування вулиць, на яких не буде стояти вода…

Цей аспект намагаємося враховувати при розробці проектів громадських просторів вже зараз. Ми хочемо якомога краще використовувати дощову воду, на полив газонів і дерев, наприклад. Проста і елементарна річ, яка для цього потрібна — це облаштування доріжки вище за газон. У такому випадку води стає менше, а дерева ростуть краще. І 50% води забирається і не дає навантаження на дощоприймачі.

Скільки коштів потрібно виділяти на рік, аби вистачило на усі проекти та вирішення найнагальніших проблем?

Не певна, що на таке запитання можна відповісти… Я би не хотіла, щоби все робилося в один рік. Не треба, щоби за три роки зробили усі громадські простори і облаштували усі вулиці. На мою думку краще, щоб їх по кілька робили в рік за роком. Це постійний процес вдосконалення і пошуку нових рішень, нових матеріалів. Так ми вчимося, виправляємо помилки. Цікаво дивитися, які зміни відбуваються. Розподіл на різні роки — це збільшення варіативності. Більше часу витрачаємо — більше якісного результату отримуємо.

Спілкувалась Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО