«Бурштинові закони»: як контролювати видобуток «сонячного» каменю та чому екологія тут не на першому місці

Український медіапростір стабільно поповнюється новинами про чергові баталії на фронті бурштинових війн. Народні обранці вже не перший рік заявляють, що варто врегулювати питання видобутку цього каміння, але далі слів справа не йде. Так сталося і 7 лютого, коли посадовці «провалили» голосування за проект закону про видобуток і реалізацію бурштину.

ІА Дивись.info вирішила з’ясувати, чи дійсно проект був не вартий уваги, які його основні меседжі, як бурштинове законодавство працює сьогодні і чого варто очікувати найближчим часом, якщо не врегулювати питання видобутку каміння.

Без дозволу — нікуди

Для того, аби сьогодні в Україні абсолютно законно займатися видобутком бурштину, потрібно отримати відповідний дозвіл. Процедура отримання дозволу регламентована ключовими документами: Конституцією України, Кодексом про надра, а також постановами Кабінету міністрів: про отримання дозволу без аукціону і з аукціоном, пояснює Ірина Супрун, радник з юридичних питань голови Державної служби геології та надр України. Аукціон — це купівля дозволу на публічних засадах в умовах участі інших претендентів. В кінцевому підсумку, дозвіл отримує той, хто заплатив більшу ціну. Аукціон організовує служба Держгеонадр.

«Наприклад, ви суб’єкт підприємницької діяльності. Для того, аби отримати дозвіл, спочатку вам потрібна заявка, програма робіт і пояснювальна записка. Ви їх надсилаєте в Держгеонадра, тут їх перевіряють. Якщо все добре, ми повідомляємо суб’єкта, що починаємо підготовку до аукціону і надсилаємо документи в обласну раду і Мінприроди. У ради є 90 днів для прийняття рішення на сесії. Мінприроди має 30 днів. Тільки після отримання інформації про прийняте рішення, ми розуміємо, що робити далі», — каже юрист.

Якщо Мінприроди та облрада погоджує документацію, Держгеонадра здійснює підготовчі процедури: оцінює вартість дозволу, рахує вартість геологічної інформації та ін. Якщо є два претенденти, торги відбуваються, якщо один — ні. Коли заявник купує ділянку, він підписує протокол продажу. Для того, аби сплатити всі кошти, у нього є 30 днів.

Вся ця процедура, каже Ірина Супрун, займає близько дев’яти місяців.

«Але жодна ділянка по бурштину на аукціоні не оголошувалася, бо облрада не погодила її продаж у такий спосіб, — заявляє Ірина Супрун. —  Зараз на розгляді 30 заявок на аукціон: Рівне, Волинь і Житомир. Вони постійно надходять. За минулий рік було близько 100 заявок. І жодну не погодили».

Разом із тим, слід зазначити, що в межах нашої держави передбачений також спрощений порядок надання спеціальних дозволів без проведення аукціону для геологічного вивчення. У тому числі це стосується дослідно-промислової розробки та видобування бурштиноносних порід на ділянках проявів бурштину, які не мають промислового значення та розмір яких не перевищує одного гектару.

Для того ж, аби отримати ділянку таким шляхом, заявнику потрібно приблизно 4-5 місяців.

Ірина Супрун пояснює, що той, хто хоче придбати ділянку, готує технічні документи: заявку, інформацію про ділянку, геологічні розрізи, карти — близько 7 документів суто технічно-геологічних. Держгеонадра направляють їх до Мінприроди і облради. Після отримання відповіді, Держгеонадра розглядає питання надання надр у користування на комісії, в яку входять представники Кабміну, Мінприроди, геологічних підприємств, профільні працівники Служби, представники Громадської ради. Якщо Службі рекомендують винести наказ, вона рахує, скільки це коштує. Заявник сплачує необхідну суму і отримує після цього документ.

Варто зазначити, що в Україні є державний баланс запасів корисних копалин. Це так званий реєстр на кшталт того, що є у Міністерства юстиції — реєстр речових прав на нерухоме майно, реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців тощо.

«У нас є реєстр користувачів, які є власниками спеціальних дозволів на користування надрами та є баланс запасів корисних копалин. Це той електронний документ, який містить відомості про всі корисні копалини, які є на території України і які готові до промислового видобутку. Це те, чим володіє держава і український народ, — пояснює радник з юридичних питань голови Держгеонадр. — Але у нас немає офіційно затверджених запасів бурштину на території Житомирської області, бо дозволів на видобування там немає».

Як все відбувається насправді

Попри наявну легальну процедуру видобутку корисної копалини, в Україні незаконний видобуток бурштину процвітає на повну силу. За даними експертів, через нелегальний видобуток «сонячного» бюджет недоотримує від 1,5 до 3 млрд грн.

«Офіційно, станом на 1 січня 2016 року, на державному запасі корисних копалин обліковується близько 63 тонн бурштину. А видобуток за 2016 рік склав тільки близько 5 тонн», — констатує Ірина Супрун.

Площа перспективних на бурштин територій, за даними Дергеонадр, складає близько 380 тис. га. Це три області України: Рівненська (Дубровицький, Рокитнівський, Сарненський, Володимирецький і Зарічненський райони), Житомирська (північно-західна частина Олевського району) і Волинська (частково Маневицький район).

Сьогодні дозволи на видобуток цієї корисної копалини мають лише дев’ять компаній.

Читайте також: Радикальні і помірні дії: як громадські активісти рятують ліси від незаконних рубок (фото)

Натомість, підрахувати, хто і скільки видобуває нелегально, неможливо. Про схеми незаконного видобутку бурштину не з чужих слів знає громадський активіст і правозахисник із Рівненщини Микола Ляхович. Він зазначає, що найбільше бурштину там видобувають у Дубровицькому і Сарненському районах. Схеми ж, каже, зараз є різні.

«В основному ті, хто здійснюють незаконний видобуток бурштину в радіусі 15 кілометрів від райцентрів, попередньо домовляються зі Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ чи прокуратурою. Вони сплачують їм від 200 до 700 доларів за ніч з однієї помпи. Копачі з сіл, віддалених від райцентрів на понад 15-20 кілометрів, рідко комусь платять за «дах», бо СБУ, МВС, прокуратура просто не встигає взяти їх «на гарячому», щоби потім кримінальними справами посадити «на гачок», тобто примусити працювати через їх «схему», — пояснює правозахисник.

Для видобутку бурштину, як правило, використовують помпу, яку, за словами Миколи Ляховича, обслуговують 3-5 людей.

«Здебільшого у помп є власники, які «в схемі СБУ/МВС», і вони вже наймають працівників, які обслуговують ці помпи», — додає активіст.

Найманцям платять від 500 до 1000 грн за ніч чи день роботи (в різних місцевостях працюють в різний час доби).

Рентабельність роботи помпи вимагає видобутку не менше 2 кг бурштину за ніч.

Микола Ляхович каже, що сьогодні бурштин може коштувати від 500 до 15 000 доларів за кілограм, у залежності від якості.

Важливо те, що незаконний видобуток копалини породжує чимало конфліктів, нерідко — збройних. Один із найяскравіших стався минулого місяця, коли у Старому Селі Рокитнівського району на Рівненщині сталася стрілянина. Тоді ТСН писала: «розборки були такі, що в них відмовлялися втручатися навіть правоохоронці». Після того, за повідомленням ЗМІ, жителі розповіли, що до них приїхали невідомі з автоматичною зброєю. Начебто, для того, щоби «покривати» видобуток бурштину.

«Провалений» проект

7 лютого Верховна рада «провалила» голосування за проект Закону про видобування та реалізацію бурштину №1351-01. Він передбачав надання дозволів на видобуток каміння старателям.

Автори законопроекту трактують старательську артіль як юридичну особу, «яка утворюється у формі повного товариства, командитного товариства» і займається видобуванням, зберіганням, транспортуванням, реалізацією бурштину та геологічним вивченням бурштиноносних надр.

Договір про видобування бурштину мав укладатися між первинним надрокористувачем і старательською артіллю на підставі заявки, яку подають останні. За користування старательською ділянкою артіль мала також платити гроші. Зокрема — щоквартальну плату (як відшкодування первинному надрокористувачу витрат за внесення плати за користування надрами) та 20% від доходів, отриманих від реалізації бурштину.

Крім того, законопроект також передбачав «становлення бурштинової галузі господарства в кожній області, де наявні родовища бурштину». За задумом, тут мали б бути створені спеціалізовані комунальні підприємства, які б займалися видобуванням і реалізацією корисної копалини.

Такі підприємства, до речі, спеціальний дозвіл на користування надрами для видобування бурштину мали отримувати без проведення аукціону. Без аукціону отримати дозвіл могли також особи, які збиралися видобувати каміння на приватній ділянці. Інші ж, як правило, мали отримувати ділянку виключно через аукціон (за умови, що претендентів на неї більше одного).

Читайте також: Смерть, бурштинові гроші та захоплення земель – результати роботи «Батьківщини» на Рівненщині

Пропонований закон також містив загальні вимоги до порядку реалізації видобутого бурштину. Так, планувалося, що старателі важитимуть видобутий бурштин у пунктах виміру господаря надр, а він, у свою чергу, відправлятиме його на біржу. На це все дається один місяць часу.

А от контроль за видобутком бурштину змінився би не сильно. Правоохоронці, а також органи державної і місцевої влади залишилися б у межах своїх повноважень. Хіба що первинний надрокористувач мав би раз на місяць проводити фото- та відеофіксацію ділянки, на якій працюють старательські артілі.

Відповідальність за розробку програм видобутку бурштину та рекультивації території покладалася на обласні ради та профільні органи державної влади.

Законопроект, який не має підтримки

Думки ж експертів, з якими спілкувалася ІА Дивись.info, переважно сходяться в одному — голосувати за цей законопроект і не треба було. Так, правозахисник Микола Ляхович переконаний, що суть проекту у тому, щоби «депутати, чиновники і олігархічні клани розподілили «по-понятіям» території з бурштином». Чоловік певен, закон би поніс за собою приватизацію всіх лісових ресурсів Полісся кримінально-олігархічними групами. Крім того, позитивне рішення на користь проекту призвело б до безконтрольного видобутку бурштину під виглядом «розвідки надр», а відсутність чіткої системи відповідальності за рекультивацію призвела б до того, що потрібно буде рятувати екологію за рахунок платників податків. Негативно громадський активіст оцінює і біржі, на яких мали б продавати коштовне каміння.

«Буде корупційна монополія контролю над «бурштиновими біржами», що дозволить виводити в тінь значну частину видобутого бурштину», — пояснює Микола Ляхович.

Негативно про закон відгукується і провідний юрисконсульт міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» Софія Шутяк.

«Пам’ятаєте період історії, коли був феодалізм чи кріпацтво. Коли був пан, який мав кріпаків, чи феодал, який мав під собою людей. Відповідно до нашої ситуації виглядає це так: є велика фірма, яка бере ділянку, отримує дозвіл на видобуток, а до неї приходять фізичні особи-підприємці — старателі, які не мають жодних гарантій по компенсації збитків (майнових, по здоров’ю тощо), які вони можуть отримати. З того, що знайдуть, вони певну суму віддадуть головному власнику, а решту лишать собі. Будується така піраміда. І контролю теж немає. Бо той керівник, якщо до нього будуть претензії, скаже: це ж не я видобував, шукайте того підприємця», — пояснює експерт.

У підсумку Софія Шутяк переконана, цей проект — опис узаконення того, що і так сьогодні відбувається.

У свою чергу радник з юридичних питань голови Держгеонадр Ірина Супрун запевняє, що закон, яким би він не був, це лише частина справи. До прикладу, нинішній законопроект так само, як і чинне законодавство, передбачає видачу дозволів. А їх і зараз ніхто не отримує.

«Закон про бурштин не вирішує процедури видачі дозволів. Хіба приймуть новий Кодекс про надра, де механізм буде видозмінений», — каже юрист.

Як бути

Ірина Супрун упевнена, що ринок і легалізацію бурштину можна повернути в правильне русло тільки тоді, коли будуть видаватися дозволи. Іншого механізму немає.

«Закон — це вже реалізація користування надрами. Просто ніхто не намагався прийти до офіційної процедури, адже це процес, де потрібні спеціалізовані геологічні знання, потрібно мати кошти, щоби інвестувати», — каже радник.

Крім того, Ірина Супрун припускає, що в Україні потрібно розвивати ринок геологорозвідки, бо ж це додаткові гроші і шанс завести інвестора.

«Розвідка не потребує зміни цільового призначення землі, вона потребує пробурення свердловин, породи, опрацювання цієї інформації уже в лабораторних умовах. Я не розумію, чому не видавати дозволи на розвідку. У нас цього немає. Зазвичай це пов’язано з тим, що люди взагалі не розуміють, що таке геологічне вивчення. Думають, що прийде суб’єкт, буде копати, через місяць там настане екологічна катастрофа. Через це в Україні відсутній ринок геологорозвідки. Приходять інвестори і не знають, куди інвестувати», — додає Ірина Супрун.

Тимчасово виконуючий обов’язки голови Державної служби геології та надр України Микола Бояркін переконаний, що «поки ми будемо вирішувати, кому надавати ліцензії (чи то стороннім інвесторам, чи місцевим жителям), чи потрібна біржа бурштину, або ні, цей безлад буде продовжуватись».

У своєму інтерв’ю він наголосив, що виступає за те, аби видобуток цієї копалини був ліцензованим і заведеним у державне коло, адже сьогодні для цього є вся нормативно-правова база.

[dyvys_blockqoute text="Всіх видобувачів потрібно узаконити. Коли видається спецдозвіл, то надрокористувач несе відповідальність за сплату податків, за роботу на цій території, за безпеку праці і за рекультивацію" author="Микола Бояркін, т.в.о. Голови Державної служби геології та надр України "]

Микола Бояркін запевняє, що легалізація ринку бурштину та надання спецдозволів у законний спосіб вирішить цілу низку надважливих питань для нашої держави.

«По-перше, це культура надрокористування. Дуже важливо, аби після видобутку бурштину на цих територіях, а це 380 тисяч гектарів, росли ліси, розвивалось сільське господарство. По-друге, це надходження в бюджет. Якщо за 2016 рік завдяки видачі спецдозволів наша Служба залучила до держбюджету майже 420 млн грн, то тепер з видачею спецдозволів на користування надрами бурштину ця сума може значно зрости, – пояснює Микола Бояркін, т.в.о. голови Держгеонадр. – Також варто не забувати, що компанії, які заходять офіційно на цей ринок, мають соціальне навантаження. А це будівництво доріг, дитячих садочків та інші соціальні умови, які можуть прописати обласні громади».

«За» легалізацію видобутку «сонячного» каміння виступає і правозахисник Микола Ляхович.

«Легалізація потрібна, але шляхом звичайного внесення антикорупційних правок в накази Мінекології і створення прозорої системи отримання дозволів на розробку надр. Закон потрібен лише для легалізації артілей, тобто непромислового видобутку бурштину тими ж самими помпами, наприклад, чи лопатами. Щоби місцеві вони могли легалізуватись, сплачувати податки і нести відповідальність за рекультивацію. Але у проекті №1351 цього не було», — підсумовує активіст.

Гроші на першому місці

Таке затягування з коригуванням законодавства наносить неабиякі збитки економіці та екології держави, а також і людському фонду.

«Сьогодні вже є багато жертв, до того ж попит на бурштин у світі впав, — констатує Микола Бояркін.— За моєю інформацією, Росія створила значну пропозицію «сонячного» каменю на світовому ринку. Тобто, головний споживач бурштину — Китай, його потреби становлять 250 тис. тонн в рік, а Росія вже готова надавати 300 тис. тонн. Раніше цей ринок був закритий, а тепер ці дві країни відкрили між собою ринки».

Не варто забувати і про те, що незаконний видобуток бурштину має неабиякі наслідки для екології місцини. Провідний юрисконсульт МБО «Екологія-Право-Людина» Софія Шутяк каже, що у випадку, коли видобувач не займається рекультивацією території, знищується поверхневий шар ґрунту і погіршується стан водності.

«Там або копають величезні ями, внаслідок чого сильний дощ все вимиває: кущі, траву тощо, або ставлять спеціальні водні помпи. З ближніх водойм збирається вода, під її тиском піщаний ґрунт каламутиться і копачі ситом намагаються виловити бурштин, наче рибу», — роз’яснює експерт.

[dyvys_blockqoute text="Виросло ціле покоління людей, які звикли мінімальними зусиллями чогось добиватися і не цінувати місце, де вони живуть" author="Софія Шутяк, провідний юрисконсульт МБО «Екологія-Право-Людина»"]

За її словами, люди, які живуть поруч таких зон видобутку, нічого не можуть вирощувати на городі, бо з території помпами відвели воду.

«Але вони стільки заробляють, що не переживають за воду в криниці, бо вони можуть собі дозволити привозити бутильовану. Так само їх не хвилюють продукти, бо вони не їдять з городу. Тому один з негативних наслідків ще такий: виросло ціле покоління людей, які звикли мінімальними зусиллями чогось добиватися і не цінувати місце, де вони живуть», — зауважує Софія Шутяк.

Юрисконсульт каже, що це, певно, найстрашніше, бо заробивши певну кількість грошей, люди могли б перейти на цивілізований спосіб видобутку. Але їм це не потрібно, бо немає жодного контролю за цією діяльністю.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО