Україна проти Росії в Гаазі: перші результати процесу

Притягнути Росію до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом її незаконної агресії проти України вимагає Київ у Міжнародному суді ООН. Учора завершилися публічні слухання і суд переходить до розгляду справи – запиту про запровадження тимчасових заходів.

Чи домоглася Україна поставлених завдань і яким був підсумок тижня судових слухань – розмова про це із політологом Олексієм Полтораковим.

– Для України, без сумніву, результат є позитивним. Хоча б тому, що Україна відкрила міжнародний політико-правовий і міжнародно-правовий фронт протистояння з Росією. Перехопила на цьому фронті ініціативу і добилася попередніх результатів, щонайменше у плані підготовки суспільної думки позиціонування себе як жертви агресії, документально підтвердила це і змогла позиціонувати Росію як країну-агресора, теж це документально підтвердивши.

– Хто був більш переконливим у судовому процесі – Україна чи Росія?

– Україна виступила із сильними позиціями і спробувала навіть загнати Росію у кут. І Росія була змушена використати такі абстрактні виправдання на кшталт шахти Донбасу, які нікого не введуть в оману – це з одного боку. З іншого ж, – Гаазький процес слід розглядати у двох суміжних і водночас різних нетотожних площинах. У площині політичній і правовій, себто юридичній. Завдання Гааги – двоєдине. Політичне завдання Україна фактично виконала – політично позиціонувала себе і Росію, підвела до політичного результату. А щодо правового результату, то він полягатиме у рішенні Гаазького суду. Почекаємо – побачимо. Є всі передумови сподіватися, що результат буде вигідним для України, хоча б мінімально вигідний.

– Чому Україна говорить лише про тероризм і расову дискримінації, ігноруючи проблему збройної агресії та анексії Криму?

– Тому що це не зовсім завдання Гаазького трибуналу. Оцінка позиціонування агресії агресором – це завдання насамперед ООН і Ради Безпеки ООН. І тут виникає така проблема, що у Радбезі право вето має Росія, яка ніколи сама себе агресором не позиціонує. Україна обрала тактику дрібних кроків. Для оцінки Росії як агресора Гаазький процес – це як підготовчий базовий етап. А оцінка міжнародно-правова оцінка Росії як повноцінного агресора – це буде наступним етапом і він базуватиметься, зокрема, на результатах сьогоднішнього Гаазького процесу.

– Чи використала Україна повністю наявний арсенал проти Росії у процесі?

– Жоден процес не є ідеальним. Тому, звісно, можна сказати, що Україні варто було бути більш ініціативною, аргументативною, використовувати більший арсенал документів тощо. Однак це не означає, що Україна втратила ініціативу, десь недопрацювала тощо. Адже Гаазький процес – це тільки початок тривалої позиційної війни на міжнародному-правовому фронті і Україна залишає за собою достатньо ресурсів, документальних, дипломатичних, правових, щоб продовжувати боротьбу. Зрештою, необов’язково використовувати  відразу усі наявні фактори, засоби, документи. Щось варто залишити для продовження гри.

Читайте також: Як у ЛОР сформувалась войовнича опозиція, і чому Україна може програти суд в Гаазі

– Чи можна говорити про якісь часові рамки, коли очікувати перших результатів Гаазького трибуналу?

– Важко сказати, оскільки, по-перше, у Гаазького трибуналу нема чітких аргументованих прописаних часових рамок, тому що це у якомусь сенсі суд присяжних, який буде радитися настільки довго, наскільки вважає це за необхідне. Плюс, якщо ми говоримо про Гаазький трибунал як про незалежну структуру, то ми навіть не повинні на це впливати. Нам потрібні не часові рамки, а той результат, який ми хочемо отримати. Якщо ми хочемо його отримати, то ми повинні бути готові чекати стільки, скільки треба.

Оксана ДУДАР