Помста на померлих - це виняткова підлість, - поляк, що відновлює українські надгробки (фото)
У проблематиці українсько-польського примирення негативні моменти ми помічаємо одразу, і так само одразу вони набувають широкого резонансу.
Що змушує поляків (більшість членів неурядової громадської організації «Магурич» є етнічними поляками) дбати про елементи української сакральної культури на прикордонні, чи є в цьому якась місія, яке значення це має для українсько-польських відносин?
Про це Укрінформу в Польщі розповів голова товариства "Магурич" Шимон Моджеєвський.
Одним із таких позитивних прикладів є діяльність товариства "Магурич" (назва - від однойменної гори в селі Бортне на Лемківщині) - ентузіастів, які вже кілька десятиліть, голосно про це не розповідаючи і не чекаючи на якесь особливе визнання чи славу, рік у рік роблять дуже позитивну справу для дружніх відносин обох народів - відновлюють українські надгробні пам'ятники на давніх українських кладовищах в південно-східній Польщі.
На сторінці товариства у Фейсбуку - звіти про виконану роботу: лише за 2016-й рік - 96 відновлених надгробків і 5 придорожніх хрестів.
Є вже плани і на поточний рік. Наприклад, відновлення українського кладовища в неіснуючому сьогодні селі Нижня Тернава з українського боку кордону, а також кладовищ у селах Стара ута і Міхновець з польського боку кордону.
«Крім відновлення кладовищ, що загалом робимо на громадських засадах, тобто безкоштовно, хоч і трапляються інколи комерційні замовлення, я більше нічим не займаюся. Тобто це - поєднання захоплення з працею, - говорить п. Моджеєвський. - Причому, до роботи на професійному рівні перейшов саме від захоплення. Але це не було якимось свідомим вибором. В 1986 році, коли мені було 17 років, я не мав жодних планів на майбутнє. Тоді якось потрапив із групою на українське кладовище у Бескидах, і сильно здивувався, що воно не лише занедбане, але фактично вже й не існувало. Ми, поляки й українці, виховані у культурі відвідування кладовищ. І, як правило, вони мають нормальний вигляд. Але зовсім поряд є й такі, які вже ніхто не доглядає. В Польщі це, насамперед, німецькі кладовища, яких тут є близько 10-ти тисяч, потім єврейські - більше тисячі, а також українські, яких, за моїми підрахунками, є понад 700».
Щодо фінансування товариства, п. Моджеєвський говорить, що все відбувається коштом приватних осіб: «Приватні особи, які сплачують пожертвування на рахунок товариства, а це може бути від 10-ти злотих і навіть до тисячі. Ми збираємо кошти з різних джерел. У Польщі багато приватних фундацій, які реалізовують програми догляду за культурною спадщиною. Крім того, міністерство культури Польщі теж має свої програми допомоги. Беремо участь у конкурсах, виграємо гранти. Це невеликі кошти, але таким чином нам вистачає на паливо, матеріали на відновлення пам'ятників. Використовуємо професійні засоби обробки каменю, їх не купиш у звичайному будівельному супермаркеті».
У товариство входить близько 30 осіб. Але це не означає, що всі вони постійно їздять працювати. Одного разу приїжджають одні, іншого разу - інші люди, - розповідає голова товариства.
А деколи приїжджають люди, які взагалі не входять до товариства, але це не має жодного значення. В середньому нас буває на кладовищі близько 10-ти осіб. Я не приховую також того, що нам хотілося б, аби до нас долучалося більше українців, які проживають у Польщі. До цього часу їх було небагато. Cеред них є Ольга Соляр, яка бере участь в усіх експедиціях товариства. Вона також започаткувала видавничу діяльність “Магурича”.
Коментарі