Я стою посеред тісної, метр на метр, не більше, перевдягальні. Якщо підняти вгору руки – торкнуся стелі, якщо спробувати розстебнути замочок на сукні – ліктями впруся в стіни. Почуваюся, як Гудіні, скутий ланцюгами, скоцюрблений у ящику, а той ящик ще й стрімко йде на дно океану.

На вішачку – маленька чорна сукня, пошита дбайливими руками маленької в’єтнамки, і призначена такій же ж маленькій ляльковій жінці. Ця цифра 36 на етикетці. Це про що? Про кілограми? Про кількість днів, які треба провести на воді, щоб врешті втиснутися в це зміїне S? Чи, може, це марафони, які треба пробігти, щоб видовжилися ноги, зменшилася талія, а груди, навпаки, виросли і гарненько лягли у футлярчик для «стандартної жінки 36 розміру».

Але я не така. І це безжальне, холодне світло перевдягальні добре мені це показує. Воно ріже не гірше скальпеля. Ріже мою самооцінку навпіл, на чверть, на дрібненькі шматки. Розкладає на мікрони моє тіло, хоча правильніше б сказати, – моє уявлення про власне тіло. Я бачу у дзеркалі не себе, ні, я бачу, що в мені «не так»: колючі коліна, задовгі руки, ребра стирчать, шрам на весь живіт, сідниці не сердечком і ті вуха, як в принца Чарльза (а я б хотіла бути схожою, радше, на принцесу Діану!) Все не так, як у вічно засмаглих ангелів Вікторії, чи відполірованих до глянцевого блиску іт-гірл з інста.

Кожне необачне «у тебе виступають ключиці», «ти як хлопчик, ніякої талії», «волосся таке якесь тьмяне», «зроби щось з тими родинками, заради бога, ти схожа на п’ятнистого леопарда» налипало на мене кілограмами комплексів. І, повірте, зігнати їх значно, значно складніше, аніж на ніч з’їджене олів’є зі стегон. І що найцікавіше, – я не знаю жодної жінки, яка б була не мала ні найменшої претензії до свого тіла. Жодної! Навіть моделі, на яких я тихенько молюся вечорами, і ті вхопляться за неіснуючу складочку жиру на животі і скиглять, що пілатес не допомагає, час колоти ліполітики.

Читайте також: «День і Ніч з Мартою Госовською». Цитатник

Виходить, що я – це не те, що в мене є. Я – це те, чого мені не здобути ані сотнеюприсідань, ані новою зачіскою. Погортаєш глянець – і можна сміливо переходити на фотосинтез, нічого тут вівсянкою на воді розкошувати. Інстаграм взагалі краще не відкривати, попереджаю, – там така концентрація ідеальних жінок, що починаєш мимоволі тягнутися по рятувальну шоколадку і записуватися на всі доступні (і недоступні теж) б’юті-процедури. Підеш з горя в кіно, а на екрані самі ельфійські принцеси, – зіткані з повітря і ще й снідають, напевно, росою. Там, в кіно, правда, ще є сестри попелюшок: одна висока і цибата, а друга – приземкувата і широкоплеча. Але вони на других ролях, принц по них не приїхав (тільки не кажіть мені про добре попелющине серце, я вас прошу! дуже там за один танець намацаєш багатий внутрішній світ і покладистий характер) і вони озлобилися від постійних порівнянь з ідеальною блондою-сестричкою. Вони не матимуть хепі-енду і валандатимуться по хаті в піжамі, заїдаючи горе шоколадним пломбіром, прямо з пластикового відерка.

Регулярно і ґрунтовно жінкам втовкмачують, якими їм слід бути: високими/низенькими, худими/округлим, засмаглими/білошкірими, без єдиної зморщечки, складочки і волосиночки у несанкціонованих місцях. Ці всі вимоги залежать від часу та місця, змінюються стрімко – тільки встигай слідкувати: о, як я шкодую, що ми живемо не в епоху трубадурів і округлий живіт вже не в моді (уявіть, тоді кубики пресу вважалися рідкісним паскудством і їх старанно маскували спеціальним мішечком, наповненим сіном! О, благословенні часи непласких животиків)! Відчайдушне бажання «відповідати стандарту» змушувало жінок задихатися у корсетах, вибілюватися титановими білилами і двоокисом водню, збривати і наново малювати брови, вирізати ребра або напомповувати губи відходами нафтової промисловості. Добре, що форму черепа не міняємо на грушеподібну, як це роблять фешоністи з африканського племені мангбету.

Читайте також: «День і Ніч з Мартою Госовською». Краса по-французьки

Відповідай стандарту і будь щаслива! Гірко! Тричі гіп-гіп ура! А якщо ні? Якщо я не хочу бути найс? Якщо я не хочу піддаватися на ці нон-стоп бомбардування звідусіль і міняти себе, своє тіло на догоду новій моді? Тоді я буду незручна. Незручна для тих, хто використовує жіноче тіло, щоб продати чи купити, привабити чи вселити блаженне гоговіння, пропагувати чи, навпаки, забороняти. Тут ключове слово – використовує. Використовує і об’єктивізує. Жіночим тілом так вправно жонглюють усі, кому не лінь: ним продають машини, шкарпетки і водяні насоси, ним латають емоційні діри різної глибини і чорноти, ним пропагують все – від революцій до здорового способу життя, його можна розмалювати як завгодно, а ще – його завжди можна замінити на молодше. Ну просто нескінченний природний ресурс, як казала моя улюблена Сімона де Бовуар, якийсь чомусь використовують усі, окрім самих жінок!

Давно, ще в середині вісімдесятих, Маргарет Етвуд написала «Розповідь служниці» – надзвичайно болючий роман-антиутопію про тіло, яке нам не належить («все можна, якщо лежати і не рухатись») і яке, як ту посудину, наповнюють інші. Мабуть, моторошнішого прочитання біблійної метафори в сучасній літературі і не знайти: «Я не хочу дивитися на своє тіло. Не тому, що це соромно чи нескромно. Я просто не хочу бачити свою в’язницю». Тоді, у вісімдесятих, роман не сприйняли – надто брутально, надто агресивно, надто загрозливо. Його навіть заборонити намагались, як «аморальну бомбу», але правді рота не заткнеш.

От зовсім недавно «Розповідь» екранізували, сама авторка консультувала сценариста і навіть знялася у невеличкому епізоді. Подивіться, як можна жити у пастці з чужих «треба, мусиш і слід» і в намаганні «відповідати» чужим стандартам і вимогам ненароком забути, хто ти насправді. В’язниця не конче мусить мати стіни – іноді достатньо чужих уявлень про те, як нам жити у власному тілі.

І, до речі, я свою маленьку чорну в’язницю 36 розміру не купила. Хай їй, цій попелющиній історії, я краще проживу свою власну – в конверсах і зефірній балетній пачці.

Марта ГОСОВСЬКА

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.