Бар’єри для життя: що заважає вільно жити і пересуватися людям з інвалідністю (інфографіка)

В Україні кілька мільйонів людей не можуть самостійно вільно пересуватися містом чи селом через непристосованість навколишнього середовища. Звичайний похід у магазин для них стає справжнім викликом, а прогулянка з друзями перетворюється на далеку мрію.

Цей текст - перший із серії матеріалів про доступність шкіл Львівщини для всіх дітей.

Простір для всіх

2,7 млн людей з інвалідністю нараховується в Україні, згідно з офіційними даними 2016 року. Утім, мало хто враховує, що доступність простору важлива не тільки для них, а і для людей похилого віку. Сюди ж варто зараховувати тих, хто має тимчасову інвалідність (зламані кінцівки тощо), вагітних жінок, а також батьків, які користуються візочками під час прогулянок з дітьми.

Для прикладу, в Україні лише 4% будівель можна вважати доступними. Радянська епоха залишила у спадок непристосовані об’єкти, які, на відміну від західного підходу, не враховують права всіх людей, незалежно від віку, ваги та інших індивідуальних особливостей.

У роки СРСР вважалося, що інвалідів у країні взагалі не існує. Власне, і побачити їх на вулиця було майже неможливо через те, що люди соромилися певних травм, особливостей. Натомість, з настанням незалежності, Україна стала більше орієнтуватися на країни Заходу у цьому питанні.

Читайте також: Про доступність простору й інклюзивну освіту: інтерв’ю з експерткою з соціальних питань

На відміну від медиків, які визначають інвалідів, як хворих, Конвенція про права інвалідів говорить, що «інвалідність виникає внаслідок зіткнення з перешкодами, які ускладнюють пересування, орієнтування на місцевості й комунікацію. Якщо усунути ці перешкоди, зникає інвалідність, і людина буде в змозі про себе подбати самостійно». І якщо в медичній сфері деякі такі люди змушені отримувати ліки, аби підтримувати стабільний стан здоров'я, то соціальна складова цієї ситуації говорить про те, що людина з інвалідністю є повноправним членом суспільства і єдине, що їй заважає ним бути, непристосованість довколишнього середовища.

«Простір має бути доступний для кожної людини. І не треба його спеціально організовувати для когось, у тому числі для людини з особливими потребами, — переконана Лариса Самсонова, експертка з соціальних питань Інституту суспільно-економічних досліджень. —  Є така річ як універсальний дизайн або «дизайн для всіх» — концепція, що передбачає проектування продукції та середовища таким чином, щоб ними могли користуватися найбільш широке коло людей. Наприклад, зараз ми вже бачимо, що вимикачі світла знаходяться на нижчому рівні, бо люди можуть бути різного росту; немає порогів на вході у певну будівлю. До прикладу, у Польщі, коли ви натискаєте на кнопочку у ліфті, вам озвучують, який це поверх. Пандус має бути розворотний, а не рейками зроблений, як у нас. Це і є універсальний дизайн. Зараз, коли будують нові установи, будинки тощо вже мали би робити це за принципом універсального дизайну».

Як проектувати, щоби догодити всім

Сьогодні універсальний дизайн визначають як принцип дизайну місць, речей, інформації, повідомлень та політики, який дозволяє скористатися ними найбільш широкому колу людей у найрізноманітніших ситуаціях та не передбачає створення окремих або спеціальних можливостей для такого користування.

У свою чергу тренер та інструктор Всеукраїнського об’єднання осіб з інвалідністю «Група активної реабілітації» Володимир Азін зауважує, що універсальний дизайн — це певна стратегія, підхід до проектування і планування будь-чого.

«Він як дефініція не має в собі ніяких вимірів. Є сім принципів, які треба застосовувати при проектуванні будь-чого: архітектури, транспорту, конференції та навіть чашки абр книжки. Якщо сім принципів застосовуються, то будь-який виріб буде придатний для більшості людей. Іноді говорять, що універсальний дизайн для людей з інвалідністю. Це несправедливо, бо він для всіх, щоби ніхто не був сегрегований», — наголошує експерт.

Сім принципів універсального дизайну розкривають його головний посил:

1. Рівноправне використання —дизайн має бути корисним і легким у сприйнятті та використанні для людей з різним рівнем можливостей.

Згідно з ним, дизайн має враховувати те, що продуктом будуть користуватися особи з різними фізичними та когнітивними можливостями. Крім того, він має бути привабливим для всіх.

2. Гнучкість у користуванні — дизайн має забезпечити наявність широкого переліку індивідуальних налаштувань та можливостей з урахуванням потреб користувачів.

Принцип передбачає те, що користувач сам зможе обирати, у який спосіб користуватися пристроєм, в якому темпі тощо.

3. Просте та зручне використання — дизайну повинна бути притаманна простота та інтуїтивно зрозуміле використання незалежно від досвіду, освіти, мовного рівня та віку користувачів.

З цього принципу випливає, що виробник/забудовник не повинен ускладнювати свій продукт, але він має розміщувати інформацію з урахуванням її важливості.

[dyvys_blockqoute text="Компанії, які застосовують принципи універсального дизайну, отримують дуже великий додатковий прибуток. Так, товар може стати трошки дорожчий, але люди готові сплачувати за безпеку і зручність. А саме це дає універсальний дизайн" author="Тренер та інструктор Всеукраїнського об’єднання осіб з інвалідністю «Група активної реабілітації» Володимир Азін"]

4. Сприйняття інформації незалежно від сенсорних можливостей користувачів.

Фахівці рекомендують подавати важливу інформацію у різний спосіб: візуальний, вербальний, тактильний. Крім того, варто забезпечити сумісність з різними технологіями і засобами, які використовують особи з обмеженими можливостями.

5. Припустимість помилок — дизайн зводить до мінімуму можливість виникнення ризиків та шкідливих наслідків випадкових або ненавмисних дій користувачів.

Згідно з цим принципом, розробникам рекомендують ізолювати небезпечні елементи, а ті, які використовують найчастіше, зробити більш доступними. Застереження про небезпеку варто зробити зрозумілим, а самі характеристики мають бути стійкими до помилок чи, що краще, автоматично їх виправляти.

6. Низький рівень фізичних зусиль — користувачі мають докладати незначні фізичні зусилля, аби користуватися тим чи іншим виробом.

У першу чергу, розробникам необхідно мінімізувати необхідність довготривалого фізичного зусилля з боку користувача. Крім того, варто окрему увагу приділити тому, щоби споживач міг користуватися продуктом у будь-якому зручному для нього положенні.

7. Наявність необхідного розміру і простору при підході, під'їзді та різноманітних маніпуляціях незважаючи на фізичні характеристики, стан та мобільність користувача.

Важливі елементи мають бути видимими та легкодоступними для будь-якого користувача, незалежно від того, стоїть він чи сидить (наприклад, у візку). Простору довкола має бути достатньо для використання допоміжних засобів чи для того, щоби поруч з людиною перебував особистий помічник.

Бути доступним корисно і вигідно

Володимир Азін переконує, що компанії, підприємства та установи, які не враховують принципи універсального дизайну, втрачають чимало клієнтів, а разом із тим і грошей.

«Компанії, які застосовують принципи універсального дизайну, отримують дуже великий додатковий прибуток. Так, товар може стати трошки дорожчий, але люди готові сплачувати за безпеку і зручність. А саме це дає універсальний дизайн», — каже експерт.

У якості доказу, він наводить приклад компанії «Duracell», яка спростила заміну елементів живлення для слухових апаратів і, таким чином, збільшила свої продажі на 15% у перший рік після нововведення.

Утім, як показу практика, у Львові далеко не всі розуміють цей момент, адже зараз у місті і досі лишається чимало бар’єрів. Так, львівський урбаніст Дем’ян Данилюк на своїй сторінці у Фейсбуці опублікував ряд фото, зроблених 20 червня 2017. Усі вони демонструють, як складно у Львові пересуватися людям з інвалідністю.

«Всі ці люди щодня страждають, щоб хоча б вийти з будинку (а скільки ще не виходить), але ще більше страждань їм завдає місто, вулиця, площа, безголові водії та проектанти з автомобілеорієнтованим синдромом», — зазначив Дем’ян Данилюк.

https://www.facebook.com/DemyanD/posts/791962274312454?pnref=story

Універсальний дизайн всім знайомий, але небажаний

Початок інклюзії — це видимість, переконана Лариса Самсонова, яка каже, що таких людей, у першу чергу, мають побачити. Поки що, каже вона, такі особи зосереджені у, свого роду, маргінальних групах.

«Просто розуміння того, що у ту чи іншу будівлю може зайти будь-хто вже допоможе правильно її облаштувати, — каже експертка з соціальних питань. —  Людей з особливими потребами ніхто не бачив раніше, тому люди уявляють собі якусь міфічну істоту, яка обов’язково на візку абощо. І прийнято казати: «Та скільки тих інвалідів? Їх немає на вулицях!» Це навіть звучить на засіданнях сесій міських рад. А як їх буде видно на вулицях, якщо вони навіть вийти не можуть?».

Лариса Самсонова зауважує, що сьогодні в Україні вже не треба нічого вигадувати, аби втілювати міжнародні стандарти у життя. Потрібно просто почати робити все правильно, згідно з Державними будівельними нормами тощо.

«Є Мінрегіонбуд, де про принципи універсального дизайну всі добре знають. Просто ніхто не хоче про це думати і втілювати у життя», — додає вона.

Тренер Всеукраїнського об’єднання осіб з інвалідністю переконаний: в архітектурі, якщо універсальний дизайн застосовують від самого початку, вартість проекту зростає максимум на 1,5%.

Читайте також: Пліч-о-пліч: як у загальноосвітній школі навчаються діти з особливими потребами (фото)

Паралельно з концепцією універсального дизайну іде концепція розумного пристосування. Різниця у тому, що універсальний дизайн — це стратегія, спрямована на всіх людей, а розумне пристосування спрямоване або на конкретну нозологічну групу, або на конкретну людину. Підйомники, пандуси, фіксатори, послуги перекладача жестової мови тощо — це розумне пристовування.

«Польща — це найближча країна, яку можна взяти за приклад. Але загалом будь-куди можна поїхати і побачити, що там не так, як у нас. Наприклад, у Празі ви побачите дуже багато людей з інвалідністю, бо вони відчувають себе вільними, не потребують спеціальної допомоги, можуть зайти у будь-який супермаркет, бутік тощо. І так влаштоване життя у будь-якій країні, яка розуміє, що її громадяни мають право на рівний доступ до всього», — пояснює Лариса Самсонова.

Попри не зовсім райдужну картину з доступністю навколишнього простору в Україні, експерти переконані, що потроху ми просуваємося у вірному напрямку. Так, поки що проектанти будівель або тих чи інших пристроїв не завжди враховують права і потреби усіх людей, але спікери відзначають, що концепція універсального дизайну закріплена у нас Законом про гарантії соціальної захищеності людей з інвалідністю. Тому обходити принципи доступності завжди не вийде. Зрештою, це стає дедалі більш модним, і сьогодні небажання ставати доступним тільки шкодить.

Безбар’єрні школи

При цьому, до 2022 року учнів із спеціальних шкіл для дітей із затримкою психічного розвитку поступово переведуть до інклюзивних класів загальноосвітніх навчальних закладів. Вже з 1 вересня 2017 року буде припинено набір учнів до підготовчих та перших класів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) та забезпечено умови для навчання цих дітей у спеціальних або інклюзивних класах загальноосвітніх навчальних закладів. Однак, чи доступні навчальні заклади для тих дітей, що мають проблеми опорно-рухового апарату.

Згідно з офіційними даними, які наводить Департамент освіти і науки Львівської облдержадміністрації, кількість закладів освіти, облаштованих елементами безбар’єрності На Львівщині за 5 років зросла з 4% до 29%.

При цьому, 87% опорних шкіл освітніх округів Львівської області облаштовано елементами доступності.

Детальніше — у нашій інфографіці.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Інфографіка: Валерія ПЕЧЕНИК