Чи увійдемо у історію, як покоління, яке створило новий стиль, невідомо, - Ігор Лильо про сучасний Львів

Про цілісність Львова, формування нової ідентичності, архітектурні забаганки та ЮНЕСКО журналісти Дивись.info поговорили з істориком-краєзнавцем Ігорем Лильо.

Цілісність Львова

Звичайно, що хочеться, аби центр міста виглядав цілісним. Проблема полягає у тому, що в Європі залишилося дуже небагато міст, які є повністю цілісними. Так, у Франції є кілька міст, які мають збережені оборонні споруди. Але правда у тому, що ми не живемо у середні віки, ми можемо зберегти фасад, лінію будинків, але всередині ця «начинка» матиме певне поєднання сучасних інсталяцій, які нам необхідні для реального життя. У нас йде боротьба між історичними підробками. Наприклад, історична підробка де-факто зараз будується на перетині вулиць Краківської-Вірменської.

Якщо ви запитаєте пересічних людей, то вони скажуть, що чудово. У цьому випадку немає консенсусу, але хочу нагадати, що коли Леонардо да Вінчі малював свої твори в Римі, проти нього виступали всі. Новаторські ідеї мусять бути, питання лише у тому, чи ми маємо Леонардо да Вінчі. Я скажу відверто, що у центрі міста я не знаю сучасних будівель, на які мені хотілося б показати пальцем і сказати: «Дивіться, який кльовий проект».

[dyvys_blockqoute text="Ми не живемо у середні віки, ми можемо зберегти фасад, лінію будинків, але всередині ця «начинка» матиме певне поєднання сучасних інсталяцій, які нам необхідні для реального життя" author="Ігор Лильо"]

Багато хто критикує будинок на площі Міцкевича. Насправді, це дуже класний проект. Просто він не добре вкорпорований у ту частину Львова, у якій він стоїть. Спробуйте уявити, як би цей об'єкт виглядав на вулиці Науковій. Подивіться, як добре виглядає церква на Сихові. Покажіть мені архітектора, який би сьогодні показав проекти, які б могли мене здивувати, викликати захват.

Читайте також: «День і Ніч з Мартою Госовською». О п’ятій п’ють не чай: Неочікувана Англія

Зрозуміло, що вони будуть сучасні, адже якщо є місце між будинками, то там треба будувати сучасними матеріалами. Просто необхідно цей будинок грамотно вбудувати. У світі є такі приклади і їх є багато. Проблема у тому, що я не знаю, якою є архітектурна школа у Львові.

Яскравий приклад - пам'ятник Шептицькому. Чотири дні тому я водив туди нащадків родини, котрі приїхали з Польщі.

[dyvys_blockqoute text="Новаторські ідеї мусять бути, питання лише у тому, чи ми маємо Леонардо да Вінчі" author="Ігор Лильо"]

Повідомляю, що пам'ятник нащадкам, делікатно кажучи, не сподобався. Цей пам'ятник застарілий, він дивиться у минуле, а не майбутнє. Будуючи старі будинки, у нас намагаються відтворити це за прикладом фестивалю. Коли у нас проводиться фестиваль батярської культури. Батярів у Львові просто немає фізично, але ми займаємося імітацією того, що багато хто навіть не розуміє. Адже для нас, галичан, ця культура вже відійшла. Так само і з будинками.

Чи ми увійдемо у історію, як покоління, яке створило новий стиль, невідомо.

Про вакханалію в архітектурі

У Львові є багато істориків архітектури і немає архітекторів, які творять історію. Основна заслуга Львова - це не середньовічна та ренесансна архітектура, такого добра по всьому світу є дуже багато. Львів є фантастично цікавий, як сецесійне місто.

Мене менше хвилюють нові будинки, як той будинок, що з'явився на Шота Руставелі. Будьмо відвертими, там стояла просто розвалюха, але це нікого не хвилювало. Мене більше турбує те, як сьогодні відбувається знищення Львова зсередини людьми, які живуть у цих будинках.

Було допущено катастрофічну похибку у 90-тих роках, коли дозволили приватизацію будинків, які належать спадщини ЮНЕСКО. Адже власники були різні, відповідальні і не дуже відповідальні. Утім, були люди, які приходили з грошима і у кращому випадку робили так звані євроремонти. У Європі немає такого поняття, як
«євроремонт». Це лише закомплексовані совки можуть керуватися цим поняттям. Це вказує на те, що ми не є частиною Європи. Не всі люди, які живуть у цих будинках, відчувають відповідальність і дозволяють безконтрольно робити все, що хочуть. І це тотальне явище.

Владні структури мали б безкомпромісно підходити до вирішення цих питань. Чи ми не бачили засклені балкони на будинку XIX століття, чи ми не знаємо, що відбувається на сходових клітках.

[dyvys_blockqoute text="Я собі вже багато років ставлю питання, що буде показувати гід на моєму місті через 50 років і що він скаже про український період. Нічого. Нічого доброго" author="Ігор Лильо"]

Я живу у будинку 1910 року. Мені вдалося мобілізувати своїх сусідів шляхом 6-річної боротьби: поставити домофон, відреставрувати вхідну браму, поміняти труби. Людина, яка претендує жити у таких квартирах, повинна нести відповідальність за їх утримання. Немає пільг для таких квартир. Будь-який будівельник вам скаже, що будинок має дві найбільші проблеми - дах і фундамент. Ці речі, як правило, у старому Львові є у поганому стані. Це комплексне питання, яке неможливо вирішити за один момент. Мені б дуже хотілося б, щоб при вирішенні всіх будівельних питань у Львові було монолітне ставлення до всіх. Закон має бути для всіх і нагляд за його виконанням також для всіх. Адже ми бачимо, як з одного боку йде будівництво у центральній частині міста, і люди будують як хочуть і що хочуть, а з другого боку закон бігає за бабусею, яка вікна поміняла не в такий спосіб.

Я собі вже багато років ставлю питання, що буде показувати гід на моєму місті через 50 років і що він скаже про український період. Нічого. Нічого доброго. Це катастрофічна ситуація.

Такої вакханалії в архітектурі я ще не бачив навіть в радянські часи. Радянська влада мала одну особливість - вона нічого не робила, а просто експлуатувала, а за часів незалежності ми приперлися зі своїми естетичними уявленнями і ми будуємо так, як нам хочеться: дешеві матеріали, все помалювати у персиковий колір. До цього міста підходять утилізаційно. І зауважте, що це не роблять інвестори з Києва, Одеси. Ці проблеми створені самими галицькими ґаздами.

Про нову ідентичність Львова, яка формується

Я добре пам'ятаю Львів, який у період різдвяно-пасхальних свят порожнів, бо всі поїхали додому. То чим був тоді для них Львів. Львів не був домом. Це було місце, де ми працюємо, де ми вчимося та проводимо час. Але я мрію поїхати додому до мами. У цьому немає нічого поганого. Але є відношення до дому, а є відношення до міста Львова.

Ми їх по різному облаштовуємо. Відповідно до цього виникає модель поведінки львів'ян. У Львові ми маємо цікаву критичну групу людей, котрих я відношу до міської культури. Це люди, яких на Різдво не тягне на села. Вперше в історії починається створюватися українська міська культура. Ідуть дуже сильні експерименти, наприклад, бажання впихнути в міське середовище сільські традиції. Було бажання перенести сюди святкування, які мають більше загальноукраїнський характер. Але Галичина має свою особливість. Середнє міське покоління у середньому має 35-. Ще немає достатньої критичної маси.

Якщо колись з'явиться українська міська культура, то стане зрозуміло, що завершився процес формування української політичної нації як такої. Тому що вона довгий час була оперта виключно на сільській культурі.

Про нові виклики перед містом

Місто абсолютно не готове до нових викликів: їдуть переселенці, - ну добре. А чи має місто програму на випередження. У мене є питання: зараз у деяких районах, наприклад, на вулиці Коновальця, починають зводити багатоповерхові будинки. Що у майбутньому робитимуть із каналізацією, котра у цьому районі ніколи не була розрахована на висотні будинки.

Уявіть собі процес: 140 квартир і це все йде у каналізацію. Чим це все закінчиться у майбутньому? Другий момент: ви будуєте велику кількість багатоквартирних будинків. У світі завжди було так: спочатку робиться робоче місце, а потім під це місце приїжджають люди. Під який вид бізнесу, під який вид виробництва будуються всі ці житлові будинки? Де ці люди будуть мати роботу?

Третій момент. Так, ми маємо проблему з людьми, які приїжджають з іншою культурою. Нам варто подивитися на поляків, які вже мають з цим проблему, вони виявилися неготові тотально до прийняття мусульман, біженців з Сирії тощо. Вони вийшли з положення наступним чином: всі порожнини, де могли бути робочі місця, заповнили українцями. У мене враження, що адаптація здійснюється шляхом «Львів усіх переварить».

Читайте також: Скільки нових закладів потрібно у Львові, аби черги до дитсадків зникли

Чи є хоч одна структура у міській раді, яка працює щодо створення напрацювань щодо цих людей? Зараз всі говорять про те, що треба створювати нові креативні ідеї. Я за, але у мене наступне питання: «Чи всі розуміють, що будь-яка структура починається з освіти?». Громадян насправді треба виховувати і це починається з дитячих садочків і шкіл. Чи Львів має потенціал? Має, але ненадовго...

Про туристичну зачарованість

Місто стало більш впізнаване у світі. У першу чергу завдяки відкриттю нових
рейсів. А також, як це сумно б не звучало, завдяки війні та сміттєвій баталії.

Ще один важливий момент - місто стало кращим у плані омолодження. Стало більше студентів приїжджати на навчання. Воно омолодилось і багато людей все-таки зі Сходу приїжджають. Місто набуває певної динаміки.

Про туристичну розчарованість

Найбільше туристів шокує громадський транспорт, який є розповсюджувачем різних хвороб. Ми говоримо про те, що ми є чисте місто. Це неправда. Пил до неба, сморід від машин, у яких поганий бензин. Люди говорять про те, що вони це відчувають.

Читайте також: Українська абстрактна скульптура. У Львові відкрили виставку Михайла Дзиндри (фото)

Наступна проблема - це погане знання іноземних мов, люди не можуть порозумітися. У першу чергу із структурами, які повинні забезпечувати їм надання екстреного сервісу. В цьому сезоні особливо відчутний тотальний бандитизм зі сторони заїзджих ромів.

Про радянський Львів

Всі залишки тоталітарної системи варто б знести в одне місце і створити з цього кімнату страху. Кімната страху тоталітарного періоду. Я вважаю, що має бути музей тоталітаризму. Для мене таким музеєм, що вправляє мозги, є музей «Тюрма на Лонцького».

[dyvys_blockqoute text="Всі залишки тоталітарної системи варто б знести в одне місце і створити з цього кімнату страху. Кімната страху тоталітарного періоду" author="Ігор Лильо"]

Там велике подвір'я, на яке можна позносити всі ці серпи, зірки, молоти. І не дозволяти на цьому піаритися політикам, як це робиться зараз. Це чистої вони провокація, коли починаються дискусія «знести, чи не знести».

Про феномен львів’янина

Коли ти приїжджаєш в інше місто і кажеш, що зі Львова, то у людей з’являється посмішка. Імідж. Є така штука, як репутація. Це будується десятками років. Львів зараз переживає певну кризу, можливо, у нього зараз гарячка. Утім, складні періоди завжди були. Яким буде завершення цього періоду, ми побачимо вже відносно швидко.

Спілкувалася Олександра БАГАЧ

Фото: Микита ПЕЧЕНИК