Гранична гра Порошенка

Про події на українсько-польському кордоні та їхні наслідки читайте в авторському політичному огляді Дмитра Посипанка.

10 вересня 2017 року для українського політикуму, та й чого гріха таїти, для усього українського суспільства, стало відправною точкою нового виборчого процесу, який завершиться аж у 2019 році парламентськими виборами. Саме в цей день всі (хотіли вони цього, чи ні) очікували повернення в Україну Саакашвілі. Але ще більше всі очікували на реакцію влади у такій ситуації. І от цієї неділі ми стали глядачами цього більш ніж дванадцятигодинного шоу, режисура якого була написана на Банковій. Тепер час робити висновки з побаченого.

«Проект Саакашвілі» на Банковій придумали давно. Ще у 2016 році, коли його з тріском звільнили з посади голови Одеської ОДА і перетворили на опозиційного політика, який, не підбираючи слів, критикує Порошенка і всі його дії. Придумали його для того, щоб він паразитував на електоральному полі західної України, забираючи голоси в Юлії Тимошенко і її менш іменитих послідовників, типу Наливайченка, Гриценка чи Добродомова.

Та й назва партії Саакашвілі – «Рух нових сил», свідчить про те, що вона створена саме під західні регіони, де ще сьогодні є потужні ностальгічні настрої за старим-добрим «Рухом». Але проект виявився провальним, адже за рік його «опозиційної» діяльності він так і не здобув необхідної підтримки серед громадян України.

Рейтинги самого Саакашвілі і його так званої партії не дотягнув навіть до рівня статистичної похибки. Зрозумівши, що такими темпами ця партія і її лідер не виконають поставленого завдання, було прийняте рішення максимально посприяти зростанню рейтингу грузинського українця. Саме тому Саакашвілі був позбавлений українського громадянства. І зроблено це було саме тоді, коли той був у закордонному турне.

Читайте також: Як Саакашвілі потрапив до Львова (фоторепортаж дня)

Виникає цілком зрозуміле питання: для чого це владі? Українське суспільство, так уже історично склалось, дуже прихильно ставиться до жертв режиму. І коли починають когось публічно утискати, то рейтинг такої «жертви» починає зростати в геометричній прогресії. Більше того, ця жертва починає обростати новими прихильниками і захисниками, які дуже хочуть стати владою, хоча ще вчора вони ненавиділи теперішню «жертву».

Так сталося і з Саакашвілі. У нього почав зростати рейтинг (хоча й не в геометричній прогресії) і у нього з’явилась маса захисників у вигляді Тимошенко, Садового, Гриценка, Наливайченка, Добродомова і навіть представників БПП (як колишніх, так і ще нині діючих) Найєма, Лєщєнка, Чумака, Заліщук чи Фірсова. Після такого «об’єднання» опозиції, владі потрібно було зробити так, щоб «проект Саакашвілі» очолив цю всю опозицію. І не просто очолив, а підім’яв їх всіх під себе. Саме тому і була проведена така тонка гра на кордоні з Польщею 10 вересня.

Може виникнути ще одне логічне запитання: для чого це Порошенку, адже це фактично знищило залишки його рейтингу? Рейтинг Порошенка зараз настільки низький, що його ще більше понизити уже немає жодних шансів. Ті 8 чи 10%, які він зараз має, це його електоральне ядро, яке вже не зміниться. Тому шоу на кордоні жодним чином не вплинуло на його популярність, а навпаки консолідувало це ядро.

Час проведення цього шоу теж був обраний не випадково, адже найголовніші кроки для зростання його рейтингів відбудуться дещо пізніше – наприкінці вересня – у жовтні цього року. Політична пам’ять в українського виборця дуже коротка і на це розраховують політтехнологи Порошенка.

Нехай не ображаються прихильники Саакашвілі, але його електоральне ядро – це пересічні українські пенсіонери, які все ще чекають якогось міфічного месію, який з’явиться нізвідки і життя в Україні стане прекрасним. Але хороша доплата до щомісячної пенсії може здійснити чудо і про месію всі забудуть. Тим паче, якщо до виборів ще аж півтора року.

А тепер до суті подій 10 вересня.

Що ми побачили 10 вересня? Ми побачили дуже тонку гру, де ляльководом був «проект Банкової Саакашвілі», а у ролі ляльок виступали такі маври української політики, як Юлія Тимошенко, Валентин Наливайченко чи Дмитро Добродомов. Як ви могли помітити, на кордоні так і не з’явились Анатолій Гриценко чи Андрій Садовий, які напередодні дуже палко підтримували Саакашвілі і обіцяли йому максимальне сприяння в перетині кордону. І це не випадково, адже останні двоє виявились набагато політично мудрішими.

Для чого були організовані ці всі коломийки з пересуваннями між Краківцем, Перемишлем і Шегинями? Тут були дві мети. Перша полягала в тому, щоб максимально розізлити і підігріти протестний електорат перед вступом Саакашвілі на українську землю, перехід якого одразу ж планувався саме в Шегинях, а не в Краківці чи в поїзді Інтерсіті «Перемишль-Київ».

Чому не в Краківці? Бо це було б занадто голосне шоу із багатьма учасниками і телекамерами. Чому не в Інтерсіті? Бо це шоу перетворилось би на шоу не Саакашвілі, а на шоу народних депутатів, які приїхали його підтримати.

Друга мета цього шоу – максимальна дискредитація усіх, хто приїхав посприяти перетину кордону особі без громадянства Саакашвілі. І це, треба визнати, режисерам цього шоу повністю вдалось. Усі, хто бігав навколо Саакашвілі, виглядали щонайменше розгублено і безпомічно.

Особливо красиво, ця вся безпомічність проявилась в акті з поїздом Інтерсіті. Так, це був дешевий трюк влади – заборонити виїзд поїзда з Перемишля, оскільки там перебувала небажана для України особа. Але наскільки немічними виглядали усі ці нардепи перед двома дівчатами з потяга, які отримали якесь там телефонічне доручення від якоїсь там Оксани Василівни стояти на місці до того часу, поки Саакашвілі знаходиться в ньому. Погодьтесь, що влада могла перешкодити йому навіть сісти в цей потяг, викупивши усі квитки на цей поїзд або банально не продавши його самому Саакашвілі. Але ж це було б не так ефектно і гучно.

Чому все-таки Саакашвілі вдалось перетнути кордон в Шегинях? Бо таким і був задум влади. Саме тому там не було редутів поліції і КОРДу, не було там і СБУ, не було там і посилених нарядів прикордонників.

І перетнути кордон він мав саме таким чином, як це і відбулось. З проривом так званих «живих ланцюгів» прикордонників, з внесенням його на руках збожеволіголо електорату, саме з тими народними депутатами (Тимошенко, Наливайченко, Добродомов), без усього пулу журналістів, які цілий день їздили за ними, і без проходження цими всіма особами митних процедур.

І останнє у цій всій історії найважливіше. Тепер влада їх всіх підвісила на гачок можливого позбавлення депутатської недоторканності за сприяння в незаконному перетині державного кордону особою, яка на це мала права. І правоохоронні органи тепер дуже скрупульозно будуть вивчати цю справу, постійно тягаючи учасників цього дійства на допити.

Що ж отримала влада після цього шоу? А вона отримала нового лідера «об’єднаної» опозиції, який підім’яв під себе саму Тимошенко і всіх інших менш іменитих опозиціонерів.

Але вона отримала лідера опозиції, який повністю контрольований владою, адже він теж незаконно потрапив на територію України і з нього навіть не потрібно знімати недоторканність.

Тепер Порошенкові достатньо в’їхати на білому коні у це шоу і публічно надати прощення всіх гріхів Саакашвілі і навіть дозволити повернути йому громадянство України. Знову ж таки погодьтесь, мати лідера «об’єднаної» опозиції, який не має конституційного права балотуватись ані на посаду Президента, ані до Верховної Ради, дуже вигідно.

Тепер достатньо організувати йому турне Україною і відкрити телевізійні майданчики, для серйозного нарощування електоральних м’язів. От тільки м’язи він нарощуватиме не за рахунок Порошенка, а за рахунок Тимошенко і інших «опозиціонерів».

До речі, цим Саакашвілі почав займатись уже 10 вересня і ситуація з «ганьбою Тимошенко» тому наочний приклад. І лише Садовий з Гриценком тихенько тішаться собі в куточку, адже їм вистачило розуму не влізти в це шапіто.

І на завершення. Що ж отримало українське суспільство? А відповідь дуже проста: нічого!

Ми вчергове переконались у тому, що у нас бутафорна влада, бутафорні органи влади, бутафорні органи безпеки і правопорядку, бутафорна опозиція і, що найгірше, бутафорне громадянське суспільство. І якщо політтехнологи Порошенка просто геніально розіграли увесь цей спектакль, то для пересічного українця це все шоу було нічим іншим, як позорищем в очах цілого світу (ну, принаймні тої його частини, яку цікавило це все).

Так звана опозиція довела нам всім, що вона нічим не краща за владу і для неї пересічний українець – це просто маленька частина електорату, який можна ганяти, як стадо, між Краківцем, Мостиськами і Шегинями.

Прикордонники і поліція нас ще раз переконали в тому, що в Україні сили закону немає, а є закон сили. І хто має цю силу, тому чхати на закони і кордони. А громадянське суспільство показало наскільки воно ще недорозвинуте, адже справжня і незалежна громадськість ніколи б не дозволила так собою маніпулювати.

Це все, зрозуміло, моя і лише моя точка зору. Ви можете з нею погоджуватись, а можете над нею насміхатись. Але, якщо вона збігається з дійсністю і хтось зробить з цього всього якісь висновки, то у нашої держави ще є шанс. А якщо це все відбулось без погодження з Банковою і ми були свідками не зрежисованого шоу, а реального прориву на західному кордоні без належного втручання органів влади, то мені сумно за нашу державу.

Дмитро ПОСИПАНКО,

політичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут.