дивись.info

Армія, що виграла війну за Україну

Армія, що виграла війну за Україну

Колонка історика Івана Хоми.

Перша світова війна 1914 – 1918 рр. відкрила можливість бездержавним націям Європи відновити свої державні утворення. Українці включились в цей процес і розгорнули національні революцію, що тривала з 1917 до 1921 рр.

За цей час було відроджено та втрачено державу Україна. Поразку революції частина учасників розцінила, як поразку в битві за державу, але не у війні. Присутність на українських землях радянської, польської, румунської та чехословацької влади розцінювалось як окупація України.

Власне, ця активна частина учасників національної революції в 1920 – 1930-х роках спромоглась зорганізувати потужний військово-політичний рух опору, що більш відомий як Українська військова організація та Організація українських націоналістів, очолювані до вбивства в 1938 р. полковником армії Української народної республіки Євгеном Коновальцем.

Читайте також: «Історія з Іваном Хомою». Освітній портрет організатора українського націоналізму

В основі їх діяльності був як постійний спротив, так і підготовка до нової війни за державу. Початок Другої світової війни дав можливість включитись ОУН, виступити в цій війні стороною, що буде боротись за відновлення незалежності України. У результаті бездержавна українська нація створила свою армію – Українську повстанську армію.

Нашим співрозмовником є один з найкращих фахівців історії Української повстанської армії, автор ґрунтовної монографії «Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953)», к.і.н., старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Михайло Романюк.

Михайло Романюк. Фото: ЗІК

Ким, коли і де засновано УПА?

Цьогоріч ми офіційно відзначаємо 75-ту річницю від створення УПА, починаючи відлік її існування від 14 жовтня 1942 р. Вже десятиліттями триває дискусія щодо цієї дати – чи дійсно її можна вважати початком творення УПА?

І справді, 14 жовтня 1942 р. є радше символічною датою, прив’язаною до історичних традицій українського народу. З давніх часів Свято Покрови вважалося Святом українського козацтва, яке впродовж свого існування стояло на сторожі української державності та обороні власного народу. Зважаючи на це у 1947 р., напередодні  відзначення п’ятої річниці початку збройної боротьби УПА на Волині, на засіданні Проводу ОУН було прийнято рішення про запровадження Свята УПА, яке логічно прив’язали до Свята Покрови, Свята українського козацтва.

14 жовтня 1942 р. є радше символічною датою, прив’язаною до історичних традицій українського народу

У Наказі Головного військового штабу УПА ч. 1/47 від 5.06.1947 р. за підписом генерал-хорунжого Романа Шухевича – «Тараса Чупринки» окремим пунктом було повідомлено про запровадження «Свята УПА». У подальшому референт пропаганди Проводу ОУН Петро Федун – «Полтава» розробив пакет документів, які ще влітку 1947 р. були поширені серед вояків УПА та учасників збройного підпілля ОУН. Це було «Повідомлення» про запровадження «Свята УПА» та інструкція щодо способу його відзначення.

Хоча дата 14 жовтня 1942 р. і є символічною, проте вона відображає історичні реалії, адже власне восени 1942 р. на Волині та Поліссі, в першу чергу за рахунок оунівців які перебували на нелегальному становищі, почали творитися перші озброєні групи. Саме вони впродовж кінця 1942 р. – початку 1943 р. розрослися у перші повноцінні відділи. Навесні 1943 р. повстанські відділи отримали назву УПА. Про початки УПА в «Повідомленні» Проводу ОУН від 30 липня 1947 р. зазначено: «В жовтні 1942. р. в лісах Полісся почали творитися перші озброєні групи, що згодом оформились в Українську Повстанчу Армію (УПА)». Творцем УПА була Організація українських націоналістів, яка восени 1941 р., після невдалої спроби відновлення Української держави та поширення масових репресій німецьких каральних органів супроти націоналістів, перейшла у підпілля та розпочала підготовку до збройної боротьби проти окупантів.

Про початки УПА в «Повідомленні» Проводу ОУН від 30 липня 1947 р. зазначено: «В жовтні 1942. р. в лісах Полісся почали творитися перші озброєні групи, що згодом оформились в Українську Повстанчу Армію (УПА)»

Слід підкреслити, що творенню УПА активно «сприяла» німецька окупаційна політика в регіоні, свавілля якої особливо почало відчуватися восени 1942 р. Народ прагнув чинити опір, і в тій ситуації ОУН взяла на себе роль організатора та керівника всенародного руху опору.

Натомість у Галичині, де окупаційний режим був дещо м’якший, творення повстанських відділів розпочалося лише влітку 1943 р., коли постала потреба захисту місцевого населення від радянських партизанів, які появилися в регіоні та польських воєнізованих формувань, а також прагнення не допустити відтік молоді до лав дивізії «Галичина», формування якої розпочалося у той час. Повстанські відділи в Галичині мали спочатку нейтральну назву – Українська народна самооборона, а в кінці 1943 р. згідно з Наказом Головного Командира УПА перебрали загальну назву – УПА.

Проти кого воювала УПА та чи були союзники?

Головна мета творення УПА – побудова незалежної Української держави шляхом збройної боротьби проти окупаційних режимів, які панували на українських землях у той час. Відповідно головними противниками були нацистський та більшовицький тоталітарні режими, на протидії яким і зосередилася уся сила УПА та збройного підпілля ОУН.

Третім, вимушеним, фронтом боротьби став – протипольський, як протидія польському терору проти українського населення та зазіханням на споконвічно українські землі. Однозначно, що цей фронт був тимчасовий і непотрібний. Врешті-решт він був усунений, а представники УПА та АК вдалося домовитися про спільні дії проти червоного окупанта.

Головна мета творення УПА – побудова незалежної Української держави шляхом збройної боротьби проти окупаційних режимів, які панували на українських землях у той час

Щодо союзників, то в УПА ніколи їх не було за виключенням українського народу, який впродовж всього періоду існування активної її підтримував. Власне в цьому полягає феномен українського визвольного руху середини ХХ ст., що не маючи жодної зовнішньої підтримки, опираючись лише на власні сили і ресурси Українська повстанська армія та збройне підпілля ОУН впродовж більше як 10 років вів збройну боротьбу проти сталінського тоталітарного режими з його найсильнішою і найчисельнішою у світі репресивно-каральною системою.

Особовий склад та масштаб діяльності?

Збройна боротьба ОУН та УПА поширилася на всю територію України, від Заходу і до Сходу. Відділи УПА та боївки ОУН поширили свою діяльність на територію у 150 тис. кв. км. з населенням у 15 мільйонів осіб, а підпілля ОУН діяло по всій території України, включно з Донбасом та Кримом.

Кадровим потенціалом УПА був український народ, не зважаючи на партійну чи релігійну приналежність. УПА була позапартійним утворенням і до неї вступали усі, хто прагнув вибороти незалежну Українську державу. Окрім того у її складі перебували і представники інших народів, які вважали своїм обов’язком боротьбу з нацистським та більшовицьким тоталітарними режимами. Серед них – узбеки, татари, євреї та інші.

Підпілля ОУН діяло по всій території України, включно з Донбасом та Кримом

За роки боротьби через лави УПА пройшло майже 100 тис. осіб., більшість з яких загинули.

УПА капітулювала чи тимчасово припинила боротьбу?

Українська повстанська армія та збройне підпілля ОУН ніколи не капітулювали та не припиняли своєї боротьби. Вони міняли тактику боротьби, проте продовжували протистояти ворогу. Впродовж 1943-1953 рр. у лавах УПА та бойових формувань ОУН загинуло понад 150 тис. осіб.

Українська повстанська армія та збройне підпілля ОУН ніколи не капітулювали та не припиняли своєї боротьби. Вони міняли тактику боротьби, проте продовжували протистояти ворогу

Майже стільки ж було арештовано та запроторено у сталінські концтабори, а їхні родини депортовано у віддалені регіони СРСР. Останній з відомих на сьогодні боїв збройного підпілля ОУН відбувся 12 квітня 1960 р. на Тернопільщині, а останній повстанець – Ілля Оберишин – «Кобзар» вийшов з підпілля лише 3 грудня 1991 р.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хома Іван
Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини, Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка».