Львів славиться кав’ярнями, а Ужгород – кавою, – ужгородець про те, чим місто дивує туриста
Ужгород став цікавим туристичним напрямом для Заходу і Сходу. Туризмознавець, професор Ужгородського національного університету Федір Шандор в інтерв'ю «Дивись.Info» як місту вдалося віднайти свій образ.
Ужгород став цікавим туристичним напрямом для Заходу і Сходу. Туризмознавець, професор Ужгородського національного університету Федір Шандор в інтерв'ю «Дивись.info» розповів, як місту вдалося віднайти свій образ.
Ужгород після Другої світової війни попрощався із своїм багатовіковим минулим. Чехи і словаки залишили місто разом зі своєю державою, більшість угорців та німців радянська влада примусово виселила із регіону. Операція «Вісла» привела на Закарпаття тисячі лемків і бойків. У містах області з'явилися росіяни.
Сьогодні Ужгород пригадує своє минуле, віднаходить себе. Федір Шандор вглядається в історію міста та всього регіону вже два десятки років. Він говорить, що Закарпаття побувало у складі 22 країн – це створило особливий образ Ужгорода: «Ми багато чому навчилися від іноземців. Дуже багато українців у Румунії чи Угорщині – неначе стерлися. А цей осередок вижив. Нам автоматично треба ставити пам’ятник як справжнім українцям, адже ми зберегли свою українськість».
– Ужгород – західне чи південне місто?
За радянських часів його називали «юго-западом». Але це Захід. Адже нації, регіони, країни, до яких ми належали або із якими спілкувалися – західні. Я би сказав, що тут більше Заходу, ніж будь-де в Україні. Ужгород – по цей бік Карпат. До нас простіше було і є дістатися європейськими магістралями.
Якщо Україна дійсно дивиться у Європу, то ми перші у ній це робимо.
– Минулого року одразу за декількома рейтингами, Ужгород був серед десяти найбільш популярних місць для туристів в Україні. Чим місто зацікавлює «внутрішнього споживача»?
Насамперед, своїм західним, європейським образом. Сюди їхали як у Румунію, Словаччину та Угорщину – ніби без віз. Наше місто не схоже на жодне інше в Україні.
Є об’єктивні причини. Наприклад, ми найпізніше увійшли до складу СРСР. У порівнянні з усіма іншими регіонами України, ми мінімально постраждали від репресій. Закарпатці інакше зорієнтувалися у тій ситуації. Наше минуле якісно законсервувалося. У нас не так нищили храми та монастирі.
Але якщо сьогодні подивитися на статистику, то український турист – це приблизно 70%. Усі інші – іноземці.
– За чим сюди їдуть іноземці?
Перше місце посідають білоруси. Їм цікава історія, якої вони не бачили в СРСР, незрозуміла мова: угорська, румунська, словацька. На другому місці протягом останніх двох років – росіяни. Мотивація така ж, як у білорусів. На третьому – угорці. Ностальжі-туризм. Тут їхні святині: Верецький перевал, початок Тиси. У Будапешті є Площа героїв – угорський пантеон: усі дванадцять зібраних там постатей так чи інакше пов’язані із Закарпаттям. Тут 800 років їхньої історії, їхня душа.
Але ми продаємо не лише щось матеріальне. Ми продаємо емоції: для одних – Захід, для інших – Схід.
– Турист, який приїздить до Ужгорода, цікавиться лише містом чи він хоче відвідати одразу все Закарпаття?
На відміну від багатьох інших туристичних міст України, нас відвідують одразу з усім регіоном. У кожному районі Закарпаття є що робити: історія, культура, рекреація, гастрономія, фестивалі. У нас першим в Україні запрацював квітковий туризм: сакури, нарциси, крокуси, маки, орхідеї.
Загалом у регіоні сьогодні розвиваються три напрямки туризму. По-перше, конференц-туризм. Поруч аеропорти Кошице та Будапешта. Від Ужгорода до Венеції – 10 годин машиною. До 12 столиць Європи ближче, ніж до Києва. Сюди ведуть головні європейські автобани. Тут дешева оренда, проживання та харчування.
Другий вид туризму, що випадково «вибухнув» – весільний. Львів, Київ, Одеса, Москва – їдуть сюди. Останнім часом таке практикують італійці. Їм дешевше привезти людей сюди і переночувати та відсвяткувати, ніж мати весілля у своїх великих містах. До того ж, це живописно – одружитися серед Карпатських гір.
Також стрімко розвивається транзитний туризм. Закарпаття – зупинка для тих, хто їде через перевали. Тому при великих дорогах з’являються чимало ресторанів, готелів, сувенірних крамниць.
Зрештою, у нас особливі курорти. Наприклад, ніде в Україні нема якісного геотермального туризму. До того ж, тут найбільший вибір мінеральних вод. Радянський Союз набудував море курортів та санаторіїв. У нас є гірськолижний туризм для тих, у кого дохід нижче середнього, кому Буковель не по кишені. Багато хто практикує «дикий лижний туризм». Це рай для «чайників» та «екстремалів».
– Чому зростає кількість туристів в Ужгороді?
Із 2014 року число туристів в Ужгороді щороку зростає майже на 100%. Перша причина – окупація Криму, тому мільйонні потоки повернули у Карпати. Друга – девальвація гривні, тому орієнтир на власні ресурси.
– Ці фактори сьогодні допомагають. Але вони не залежать від Ужгорода. Саме місто у туристичному плані якось розвивається?
З’являються нові пропозиції. По-перше, житло: відкривають готелі, апартаменти, хостели різних цінових категорій. По-друге, розвивається якісна гастрономічна культура. Я би сказав, що вона найкрутіша в усій Україні. Ми не популяризуємо свою кухню – ми її робимо. На Закарпатті є таке прислів’я: «Львів славиться кав’ярнями, а Ужгород – кавою». Тут те, що роблять у ресторанах, так само щодня готують і вдома. Особлива кулінарна культура лише починає формуватися. З’явилося чимало крафтових органічних виробників. Це локальні сироварні, винарні та броварні.
Оскільки Закарпаття побувало у складі різних країн, ми понабиралися гастрономії від десятків народів та держав. Зараз ведемо рубрику: «52 тижні – 52 страви». На кожен тиждень року ми пропонуємо новий суп, нову другу страву та нову каву. Наприкінці року презентуємо перелік – книгу. Голасле, Ракоці-левеш, йокаї-левеш, косаш, пасуля підбивана, часничанка, грибний винниий левеш, гуляш-левеш, айнтопф, варгань-левеш, дзяма, брамборачка, боб-гуляш, похутька, бундавка, гріш-левеш, бетяр-левеш – це я всі супи не дорахував. Усе роблять у нас удома. Але список ми складаємо із того, що сьогодні подають у закладах.
У нас найбільша кількість фестивалів в Україні. Найчастіше це локальні події – щотижня по 4-5 фестивалів. 24 серпня ми зафіксували 411-й фестиваль за рік: спортивні, культурні, історичні, гастрономічні. 104 дегустаційних зали вина, 12 крафтових сироварень, 14 пивоварень, дегустаційні зали меду, палинки, сиру, повидла – леквара.
– Які проблеми у місті треба вирішити, щоби надалі витримувати конкуренцію у боротьбі за туриста?
Перше завдання – зберегти це місто. Архітектура руйнується через об’єктивні та суб’єктивні фактори. Із напливом туристів з’являється чимало нових закладів у центрі міста. Тому старі комунікації та каналізація не витримують. Потрібен ремонт доріг та комунікацій.
Основна проблема – транспортні магістралі: аеропорт, залізниця. Наша область – єдина, де не діє дорожній експеримент. Усі митниці надлишкові кошти віддають на будівництво доріг, але не на Закарпатті.
Частково розвивати транспортну інфраструктуру нам не дає Львів. Усі закарпатські залізниці належать «Львівській залізниці». Вона принципово не ремонтує дороги області. До нас не їдуть швидкісні потяги: вони доїжджають лише до Львова. Коли турист приїздить до Львова, йому пропонують екскурсію до Ужгорода. Це непорядно і не конкурентно.
– Перед найпопулярнішими туристичними містами України рано чи пізно постає проблема: чим надалі зацікавлювати, як вигадувати концепцію поза форматом «випити-закусити». Який образ міста хочуть створити в Ужгороді?
Наш принцип – «Багатство у різноманітті». Тут є вибір для всіх: незалежно від соціального стану, географії походження. Ужгород це місто із сюрпризами: завжди можна побачити те, чого не очікуєш. Хоча місто маленьке, його сюрпризи не закінчуються: пам’ятки, люди, гастрономія, історії.
– Туристам презентують одне. Але у місцевих є власне бачення, як має вигладати їхнє місто. Яке воно?
Треба насамперед пам’ятати, що Ужгород – це місто творчих людей: художників, поетів. Закарпатська школа живопису: Рошкович, Мункачі, Чонтварі, Глюк, Ерделі, Бокшай. Якщо ми говоримо про політичних діячів, то тут теж великий список. Ракоці, Берчені, Другети – ці імена часто незнайомі для України, але важливі для нас.
Якщо говорити про сучасне бачення Ужгорода різними громадськими групами. У них різне розуміння, як місто має розвиватися стратегічно та архітектурно. Є конфлікт фінасів: той, хто може собі дозволити побудувати будинок у центрі міста, часто нехтує загальними вимогами та правилами. Але просто нікого не допускати до старих будівель також не можна – вони теж старіють і відмирають. Тут має бути біблійський компроміс: старими латками нові мішки не пошиєш.
Загалом, в Ужгороді ще остаточно не сформували концепцію того, як має виглядати місто.
– Що це за люди, які змінюють Ужгород?
Інколи вони мають діаметрально протилежні погляди, інколи ворогують або товаришують між собою. Але тут є феномен, коли діють не лише громадські організації, але й реальні громади. Це такі собі клуби за інтересами, які часто протистоять одне одному. Але саме у такому конфлікті народжується щось нове. Байдуже, хто мер в Ужгороді – тут є активна громада. Влада постійно говорить про стратегії розвитку міста, але ці дії рідко помітні. Особливість у тому, що владу тут настільки професійно ігнорують, що їй інколи образливо.
Не можу говорити, що я цілком задоволений, як розвивається місто. Інколи хотілося б швидше і краще. Але є об’єктивні причини, чому це не може бути так. Однак якби я був цілком незадоволений, то спакував би речі і поїхав геть. Якщо ти вже тут лишився, то береш зобов’язання щось робити.
– Львовознавець Ігор Лильо в інтерв’ю «Дивись.Info» говорив, що він боїться, що за 50 років на його місті гід нічого не зможе хорошого розказати про сучасний український період Львова. Що розкаже гід про аналогічний час в історії Ужгорода?
Український період у житті Ужгорода – це завжди щось нове, творчий вибух. Це виникнення якісної громади міста. Це період величезної демократичності. Поряд у місті зараз стоять пам’ятники воїнам Карпатської України та угорцям, які загинули під час антирадянського повстання 1956 року на Закарпатті. Недалеко від них стоїть монумент євреям, які загинули під час Голокосту від рук нацистів.
За урядів, які були тут раніше, неможливо було б створити ансамбль популярних міні-скульптур у місті. Неможливо було б проводити настільки різні фестивалі. В Ужгороді громада не просить владу зробити – вона сама робить. Наприклад, на Ужі вже восьмий відбувається річкова регата. Ця річка глибиною у декілька десятків сантиметрів, але запливи проводять на різних веселих кораблях. За угорської чи радянської влади це було б неможливо. Тільки за України виник парад Миколайчиків та парад наречених. Тільки за України виник фестиваль виноробів.
Український період – це суперперіод для проб і помилок. В інші періоди все діяло б за нормами зі столиці. Український період дав свободу таким регіонам, як Закарпаття.
Говорив Михайло Драпак