Цей вирок суду є небезпечним для суспільства: що думають лікарі про справу акушера Данкова (опитування)

2 листопада суд оголосив вирок Олегу Данкову, завідувачу пологовим відділенням 3-ї міської клінічної лікарні, якого підозрювали у неналежному виконанні професійних обов’язків, що призвело до смерті дитини під час пологів.

Таке рішення суду викликало широке обговорення у суспільстві: батьки, пологи у яких приймав лікар Данков, неодноразово висловлювалися на його підтримку, власне, як і лікарі, які добре знали завідувача відділенням. Однак були і ті, хто вважав вирок справедливим.

Дивись.info розпитала відомих львівських медиків про те, що вони думають з приводу справи Олега Данкова і взагалі такої процедури встановлення вини.

Андрій Мизак, нейрохірург

Цей вирок суду є небезпечним для усіх. Коли ми чуємо, що лікарю присудили рік ув’язнення, то, природньо, хочемо зрозуміти, чому саме цьому лікарю дістався цей вирок. Дуже позитивно про нього відгукуються як колеги (що досить незвично для корпоративної львівської культури), так і тисячі пацієнтів. Ситуація набуває незрозумілого і нездорового сенсу, це нечуваний прецедент, що суд відправляє лікаря до в’язниці. Проте, випадки перинатальноі смертності часто-густо відбуваються в Україні і зокрема у Львові.

Я не спеціаліст з медичної юриспруденції, але вважаю, що висновки має надавати незалежна і фахова медична комісія, ми маємо знати, хто ці люди, їхні імена і кваліфікацію. Чи є у нас комісії незалежні? Ні, в даних умовах у нас їх немає і бути не може.

[dyvys_blockqoute text="Засудження доктора Данкова виглядає так, що натовпу просто кидають жертву. А якщо це був би не натовп, а цивілізоване суспільство, піднімалися би питання пошуку причин трагедії, як це роблять в авіації, якщо літак розбивається; давайте ми неупереджено всі розкажемо, які у нас бувають негаразди, помилки і проаналізуємо, що до цього приводить, та запровадимо певні зміни у роботі, аби такого більше не ставалось" author="Андрій Мизак"]

Але тепер переходимо до головного, до того, з чим маємо справу. Зараз триває пошук того, кого би звинуватити. Як ми вже казали, випадки перинатальної смерті відбуваються досить часто. Це означає, що є певні, більш глибинні першопричини. Більше того, скажу дуже сумну річ: вони й далі будуть відбуватися, і те, що зараз роблять із доктором Данковим, тільки сприятиме тому, що такі випадки будуть траплятись, якщо не частіше.

Я поясню. Якщо якісь випадки стаються з певною частотою, то це привід аналізувати іх відкрито і прискіпливо. Має бути впроваджена культура аналізу помилок, а у нас існує так звана культура пошуку винного, англійською це звучить як blame-culture (від англ. Blamе – засуджувати, винити, - ред.), а її треба змінювати на learning-culture (від англ. Learn – вчитися, навчатись, - ред.). Більше того, в тому, що на роль винного обрали одного з найкращих гінекологів Львова, судячи із відгуків колег та пацієнтів, є гіркий сарказм.

Коли у суспільстві панує атмосфера пошуку винного за будь-який невдалий випадок, це веде до приховування реальних проблем і причин невдалих результатів, до тотальної брехні і повної герметизації медичного процесу і, як наслідок, до відсутності будь-якого прогресу. Таким чином, засудження доктора Данкова виглядає так, що натовпу просто кидають жертву. А якщо це був би не натовп, а цивілізоване суспільство, піднімалися би питання пошуку причин трагедії, як це роблять в авіації, якщо літак розбивається; давайте ми неупереджено всі розкажемо, які у нас бувають негаразди, помилки і проаналізуємо, що до цього приводить, та запровадимо певні зміни у роботі, аби такого більше не ставалось.

Щоби перейти з культури пошуку винуватого до культури аналізу помилок, необхідні декілька речей.

По-перше, медичне суспільство мусить мати бажання і сміливість виносити  хоча би на внутрішній розгляд свої невдачі і помилки. По-друге, старші лікарі мають вчити молодших на своїх помилках. По-третє, треба, щоб до аналізу помилок заохочували , бо у нас за помилки карають, тому люди починають брехати і ці помилки приховувати. Має бути система певної подяки тим, які кажуть «люди, у нас тут нехороші речі відбуваються, давайте це аналізувати й виправляти». По-четверте, має бути командний підхід в роботі, бо, як казав нейрохірург Генрі Марш, колеги, що знаходяться поряд, найкраще зауважують твої помилки ніж ти сам.

Людині властиво помилятися, хочете ви цього, чи ні, дозволяєте ви лікарям право на помилку, чи ні, лікарі все одно будуть помилятися, як помиляються пілоти, водії та всі інші. Особливо вірогідність помилки виростає тоді, коли рішення треба прийняти миттєво, тобто в ургентних ситуаціях. І в таких ситуаціях мінімізувати можливість помилки може тільки командна робота.

Вирок Данкову, на жаль, призведе до того, що  біди,  подібній тій, що сталася, траплятимуться і далі. Суспільство просто не розуміє, що робить. Що сказати батькам? Абсолютно можна зрозуміти їх горе, але  вони мають знати, що помилки роблять не тільки погані люди. Хороші люди теж припускаються помилок. І треба шукати вихід, яким чином у майбутньому мінімізувати вірогідність таких трагедій. Мені не подобається бути провидцем, але ви побачите невдовзі, що такі самі випадки будуть ставатися в інших лікарнях, нічого не зміниться, статистика дитячої смертності абсолютно не зменшиться, натомість, як не парадоксально, вона збільшиться, тому що в акушерів-гінекологів будуть просто труситися руки, вони почнуть відмовляти пацієнтам.

Мова йде про те, що ми намагаємося знайти цапа-відбувайла, і зовсім не намагаємося вирішити проблему перинатальної смертності.

Нам також цікавий Ваш погляд на ситуацію:

[gravityform id="34" title="false" description="false"]

Вальдемар Надіжко, акушер-гінеколог

Для того, щоби оцінювати і трактувати вирок суду, треба мати максимально достовірну інформацію. Я та, зрештою, інші, хто коментують, її не мають. Але є Асоціація акушер-гінекологів. У всьому світі подібні випадки розглядають профільні організації, як незалежні і неупереджені структури. Нам потрібно переходити до такої практики.

Знаючи Данкова, скажу, що це не той лікар, який би у дану ситуацію мав потрапити, я маю на увазі, вирок суду. Це моя особиста думка. На жаль, ускладнення бувають, кожен, хто працює лікарем, стикається з важкими ситуаціями. Я зі свого боку коментую це тільки через те, що добре знаю Данкова, інакше — не коментував би. Але, знаючи Данкова, я не втримався, тому що він відноситься до одних з найкращих не тільки у Львові, а і області, лікарів.

На мою думку, цей вирок, як прецедент, буде викликати страх у лікарів, з одного боку, і з іншого, буде, можливо, викликати бажання у пацієнтів частіше позиватися до суду.

Мар'яна Возниця, головна лікарка Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «ОХМАТДИТ»

Думка Мар'яни Возниці була опублікувана на сайті «Твоє місто».

Мої двоє дітей народилися в Олега Данкова. Дочці скоро буде сімнадцять, синові нещодавно виповнилося десять. І я бачила, як Олег Веніамінович трактує жінок. Не лише пацієнток-колег — бо сама я медик — а й тих, що, як то кажуть, прийшли з вулиці. Мені не вкладається в голові, що він міг би не надати комусь із пацієнток належної уваги: Данков – професійний, чуйний і дуже комунікабельний лікар. Відгуки величезної кількості жінок, які в нього народжували, завжди найкращі. Страшно подумати про те, що він пережив за ці кілька років, що триває процес. До того ж, позбавивши права на практику, в нього забрали багато років, коли він міг бути потрібним дуже багатьом пацієнткам.

Справді, міг статись фатальний збіг обставин. Уявляю, яка це трагедія для батьків – не дай Боже комусь це пережити. Медицина — дуже складна наука, й бувають речі, які дуже важко передбачити. Я сама лікар, головний лікар і мама, і знаю, якою тонкою є межа, і як збоку важко оцінити, правильно чи ні вчиняє медик, роблячи свою роботу.

На жаль, статистика буває сумною. Ніхто не хоче потрапляти в той невеличкий відсоток, що припадає на трагедії, але таке може статися.

[dyvys_blockqoute text="Найбільше мене бентежить у цій ситуації те, що лікарі, які щодня працюють у ситуації, де вирішуються питання життя і смерті, не є захищеними від таких випадків. Будь-що, що закінчується не так, як мало б закінчитись, буде трактуватись як їхня недбалість. Довести, що так сталося, що природа так повелася,  хвороба була важка абощо, виявляється практично неможливим." author="Мар'яна Возниця"]

У цьому судовому процесі мене дивує реакція батьків: я не можу уявити, що хтось радіє, посадивши людину в тюрму на рік. Дивно й те, що за величезної кількості резонансних справ довкола – вбивці, хабарники, – засудили саме одного з найвідоміших лікарів у Львові. Я не вірю, що вони настільки самостійні в цьому процесі. В людей було велике горе, і я розумію, що вони хотіли пояснення, чому так сталося – але вендети, розправи? Та ще й матеріальної компенсації? Як на мене, батькам-позивачам хтось шепоче щось на вушко. Комусь це потрібно. Кому й для чого, я не знаю.

Найбільше мене бентежить у цій ситуації те, що лікарі, які щодня працюють у ситуації, де вирішуються питання життя і смерті, не є захищеними від таких випадків. Будь-що, що закінчується не так, як мало б закінчитись, буде трактуватись як їхня недбалість. Довести, що так сталося, що природа так повелася, хвороба була важка абощо, виявляється практично неможливим.

Усі знають видатного українського кардіохірурга Миколу Амосова. Але ніхто не говорить про те, що величезна кількість його операцій на серці закінчувалась смертю пацієнта. Адже він робив дуже багато операцій, а що більшим є навантаження на лікаря, то більшою є ймовірність, що в нього станеться нещасний випадок на операційному столі. І статистика буде замкнена на ньому одному.

У західних країнах існують страхові фонди, які виплачують компенсації у разі лікарської помилки. В нас на таке поки що годі сподіватись, та й навряд чи страхові компанії захочуть укладати угоди з кожним лікарем, не бувши впевненими в його професійності. Поки що такої практики немає. Можливо, внаслідок медичної реформи, з посиленням лікарського самоврядування, колеги почнуть більше думати про те, щоб убезпечитись. Можливо, випадок Данкова стане приводом про це подумати, бо поки грім не вдарить, ми про це не говоримо, а потім – забуваємо до наступного трагічного випадку.

А поки що цей судовий процес принесе менше користі, ніж шкоди. Тепер дуже багато сумнівних організацій та людей можуть почати полювання на відьом серед лікарів. І полюватимуть передусім на лікарів із відомими іменами, бо на них можна пропіаритись. І зможуть використовувати для цього справді вбитих горем батьків і рідних пацієнтів.

Я сподіваюся, що Олег Данков подасть апеляцію і наступна інстанція перегляне та змінить вирок. Вірю у верховенство права.

Валерія ПЕЧЕНИК, Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО