Львів'янка у Нігерії: як переїхати в Африку із немовлям

23844578_1652557091479948_6643843620589309320_n

Львів’янка Ірина Пілат зараз живе у Нігерії, що в Африці. В авторській колонці вона ділиться враженнями від цієї екзотичної країни та розповідає історії про свій досвід на іншому континенті. Цього разу текст про те, як молодій мамі наважитись на переїзд із немовлям.

Довгий переліт

Я вже давно виношую цей текст і нарешті, здається, дозріла щоб його написати. Він буде дуже мамчин про те, як воно, переїжджати з грудною дитиною в іншу країну, про акліматизацію дитини і мами, про особливості виховування дітей в Африці тощо. Ну і про те, який крутий в мене Лукас і як він з тим всім справляється, бо як без того 😉

Коли ми тільки летіли в Нігерію, я дуже переживала, щоб в Лукаса не закладало вушка в літаку, щоб не було отитів, щоб він не боявся перельоту, шуму аеропорту та інших стресових речей. Йому було майже 9 місяців на той час. Ми мали летіли 2 години зі Львова в Туреччину, 17 годин тривала стиковка в Стамбулі у готелі і ще 6 годин перельоту зі Стамбулу в Лагос.

Читайте також: Львів’янка у Нігерії: перше знайомство із країною

Як виявилось, грудні діти набагато витриваліші, ніж ми собі уявляємо. Звичайно, без циці і ерго ми б не справились - це must have при подорожі з дитиною, але все пройшло чітко! Начиталась також я про можливу акліматизацію, про можливу температуру в дитини в перші тижні і інші неприємні речі. Так от, цього всього теж не було. Фізично все пройшло гладко і Лукас молодець. А от морально виявилось все не так легко…

Великі нігерійські родини

Поки ми жили у Львові, моя дитина бачила вдома маму, тата, десь 1-2 рази в тиждень могли друзі зайти по одному, деколи бабцю з дідом навідували і дуже рідко збирались в нас гості щось там посвяткувати. Я про те, що дитина звикла до лімітованої кількості людей, які з ним контактують, беруть на руки, торкаються тощо. І він був дуже соціальною і дружелюбною дитиною. В першу секунду, як ми приїхали в Лагос, ми стикнулися з нігерійською особливість – великі дружні і шумні сім’ї. Як тільки ми переступили поріг дому, на нас накинулося 10-15 родичів з викриками, обіймами і купою емоцій. І всі рвалися взяти переляканого і втомленого Лукаса на руки.

Звичайно, дитина закатала істерику, але на це ніхто дуже не зважав, поки мама не відкинула всі правила доброго тону і попросилася показати нашу кімнату і забрала дитину спати.

Наступні дні нас навідувала вся дорога родина і все виглядала десь так само – якісь незрозумілі тьоті і дяді безцеремонно тягнуть Лукаса на руки і дуже при тому кричать. На його протести ніхто не реагує. В результаті моя дитина категорично відмовилась йти на руки до будь кого крім мами і тата. Він навіть починав схлипувати, коли хтось заблизько підходив. Так тривало десь місяць і мама мусіла носити всюди на собі 15 кг щастя.

Віднедавна помалу він почав йти на руки до деяких людей, які йому сподобались. Але таких небагато і тільки чоловіки. Місцевих жінок він незлюбив. Наприклад, до своєї бабці він до сьогодні не йде на руки і напружується, коли вона до нього підходить, що змушує мене щоразу червоніти…

На фоні тих всіх стресів у нас злетів нічний сон і ми повернулися до щогодинних прокидань і пропав апетит на прикорм. Зараз вже все налагодили, але це нам коштувало багато часу і зусиль і нервів бабці, яка дико переживала, що дитина голодує. Хоча в його 10 міс він важить 16 кг, то трохи голодовки не завадить. Жартую 😉

Про прогулянки та одяг

А веду я все до того, що відколи я сюди приїхала, я помітила ось таку особливість – в Нігерії з дітьми зовсім не панькаються, порівняно з тим, як ми то робимо в Україні. Звичайно, ніхто тут не дозволить дитині просто заходитися в істериці, але часто можу почути поради, типу, та нехай трохи поплаче і звикне. Це мої суб’єктивні спостереження і я не претендую на абсолютну істину. Також не буду казати добре то чи погано. Час покаже.

Наприклад, вдома в Україні кожна порядна мама вигулює свою дитину в візочку чи слінгу мінімум раз в день. Якщо ти не виконуєш план вигулів – ти погана мама. А, і гуляти треба не по місту, де ти можеш випити кави чи піти по магазинах, а саме в парку, де дерев і свіжого повітря багато бо інакше чекай рахітів, астми і т.д.

А от в Нігерії з дітьми не гуляють. Точніше, небагаті жінки, які мусять працювати на вулиці, наприклад торгувати чи щось таке, носять всюди дітей на собі. Вони замотують тканиною немовля за спину і ходять всюди, де треба. То можна сказати, що гуляють. Таких мам тут дуже багато. Але якщо є няня і сім’я більш забезпечена, то потреби носити на спині дитину нема. І дитина росте вдома під кондиціонером, бо на вулиці дуже спекотно.

Сонце бачать хіба по дорозі до машини ну і деколи на пляжі чи іншій вилазці. Уявіть собі, в Африці дітям поголовно призначають вітамін Д в краплях. Для мене то зрив мозку, так як мій Лукас попив ті вітамінки 1,5 зимові місяця в Україні, а з першим промінням сонця в березні ми з того збились. І то майже в нордичній країні. То я тут крейзі мама, бо кожного дня виношу на вулицю ванночку і купаю там Лукаса.

За ті півгодини він отримує свою дозу сонця, а щоб не спарився від жари, то хлюпається в прохолодній водичці. Про прогулянки в парку, де свіже повітря, мови навіть не йде і ніхто собі голову тим не морочить. Тих парків тут майже нема, хіба в дорогих районах. А в нашому районі тільки де-не-де пару пальм, а все решта – камінь.
Окремо хочу виділити ще один мій мамський шок – тут дітей вдягають! Маю на увазі не просто в одяг для краси, а теплий одяг. Приблизний гардероб грудної дитини хлопчика – то кофта на довгий рукав і штани або чоловічок на довгий рукав, шкарпетки. Ну ніяк не можу зрозуміти, навіщо їм шкарпетки чи колготки в жару +30С з копійками. А одяг на довгий рукав?! Такі кофти я давала Лукасу в вересні у Львові, коли на вулиці вже було +15С.

Кажуть, що так прийнято, щоб дитина пристойно виглядала. Тут мені серце крається йому навіть маєчку одягнути для пристойності, бо ж спека, не те щоб чоловічок. А новонароджені дітки десь, напевно, до 3-4 міс носять ще й теплі зимові шапки. Бідненькі… Ну і щоб повністю мене добити, я дуже часто бачу мам на вулиці, які носять дітей на спині в намотках, а поверх тканини ще намотують теплу хустку або покривальце. Повторюсь ще раз – стандартна температура повітря в Лагосі +30С…

Якби мене тут одягнули в шапку, светр і шкарпетки, а зверху ще й накрили ковдрочкою, я би вмерла. А дітки якось звикли і їм так комфортно… Я нещодавно прочитала, що терморегуляція діток підлаштовується під навколишнє середовище. Якщо дитину змалечку кутати в ковдри, то в подальшому їй просто холодніше влітку, ніж дітям, яких не кутали. Думаю тут якраз такий варіант. А мій Лукас трохи морж, то тут він виглядає трохи як бомжик, бо він вічно босоногий і дуже рідко в футболці.

Ну і болюча тема всіх бабусь не тільки в Африці, а й і в Україні – потреба нагодувати дитину всім чим можна. Я мама-монстр, яка дає дитині несолену, неперчену, несмажену їжу, та ще й невеликими порціями і постійно тулю цицю. На думку бабці, внук голодує. В 10 міс вага Лукаса майже 16 кг – от прямо дуже голодує 

У Нігерії теж є свій аналог манки

Нам дуже активно намагалися впихнути амалу і ебу. То такі каші, дуже популярні, які їдять просто щоб набити шлунок. Їх їдять як гарнір до овочів і м’яса. Щось типу нашої манки. На них виросли більшість дітей Нігерії, так само як наше старше покоління росло на манці. В цих кашах немає ніяких корисних речовин, тільки вуглеводи, і я – мама-монстр – чомусь не даю дитині того їсти, а все запихаю фрукти, овочі і супи 
 Та ще й не заставляю їсти, як не хоче, капець якийсь! Я думала, що в Україні ота потреба якнайшвидше і чимпобільше годувати дитину – це наслідок освіти радянщини, але тут теж ті ознаки є, хоч і радянщини не було. Як це пояснити - не знаю, але часто чую поради типу більше годувати кашами, помалу скручувати гв, не звертати увагу на плач, наприклад під час медичної процедури і т.д.

Ми ті всі поради чуємо, киваємо головою і тихенько жуємо собі свіженький ананас з йогуртом на вечерю, закусюємо цицьою і чемно йдемо спати о 8 год вечора і ростемо здоровенькі, чого і вам бажаю.

Львів’янка у Нігерії: перше знайомство із країноюІрина ПІЛАТ

Народилася в м. Новояворівськ, з студентських років жила у Львові, а цього року переїхала в м. Лагос, Нігерія. Маркетолог у декреті, віднедавна блогер, дружина новоспеченого лікаря з Нігерії Фемі і мама солодкого хлопчика Лукаса

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: