Львів’янка у Нігерії: перше знайомство із країною

Львів’янка Ірина Пілат зараз живе у Нігерії, що в Африці. В авторській колонці вона ділиться враженнями від цієї екзотичної країни та розповідає історії про свій досвід на іншому континенті.

Перші враження про Нігерію

Мої друзі і родичі закидали мене запитаннями у всіх месенджерах «Ну як там?», «Тобі подобається?», «Що розкажеш про Африку». І я нікому не могла відповісти нічого внятного. А тому, що і сама не знала, що казати... Тепер трохи порозкладала думки по поличках і напишу цей пост про наш перший тиждень в Лагосі, щоб не писати одне і те саме всім, хто нас любить і за нас переживає.

Лагос – місто-мегаполіс, розташований на Заході Нігерії на березі Атлантичного океану. Він величезний. Населення Лагосу – більше 13 мільйонів. Це десь третина України, на мінуточку. Це бізнес-столиця Нігерії. Він поділений на райони, і кожен район радикально відрізняється один від одного. В районі Мушін ви побачите найстрашніші трущоби і сміття на вулицях, а в районі Лекі - шикарні маєточки і висотки крутіші від нью-йоркських.

Ми живемо в районі Сурулере – цей район непоганий тим, що знаходиться на материку, а не на островах, тому затоплення нам не страшні. Тут не дуже шикарно, але досить пристойно – невеличкі маєточки, бізнес центри, супермаркети, стадіони, банки тощо. Хоча можна зустріти де-не-де і трущоби.

А про тротуари для пішоходів – нє, не чули ((( Тому, коли мене питали, чи мені тут сподобалось, я не знала, що відповісти. Хвилину тому подобалось, а зараз мені хочеться звідси тікати пішки. А через хвилину знову буде подобатися 🙂

Лагос – місто крайнощів. Якби я була психологом, а місто було б людиною, я б сказала, що в нього біполярка. Погода тут – або дика спека, або дощ як з відра. Інших варіантів нема. В один момент ви бачите в ньому щось прекрасне, і як тільки він починає вам подобатися, він показує вам свою страшну сторону.

Наприклад, вчора я зацінила класні дороги по всьому місту і якраз хотіла сказати, що вав, у вас дороги крутіші від українських в сто разів. І в цей момент нам довелося проїхати через спеціальні ворота і заплатити за в’їзд в кращий район міста, а пізніше заплатити ще раз, щоб з нього виїхати. WTF! І поки ми стояли в корку, до машин підбігали голодні діти і просили їсти, поки їхні мами, як сутенери, стояли недалеко і контролювали, хто що заробив.

Перший тиждень видався дуже сумбурний і шальоний. По факту,  ми багато не їздили і нічого ще толком не бачили. Ми тільки те і робили, що знайомилися з родиною. А родини тут великі і всі дуже тримаються купки. Минулої неділі була невелика паті для кузенів, то їх прийшло десь 20-30. А так щодня заходить по 2-3 тітки чи дядьки з нами познайомитися. Ну і ше пару кузенів, ну і друзів. Коротше, гостей маємо купу. Імена я перестала запам’ятовувати вже на другий день після приїзду, бо це нереально.

Наприклад у нас тепер є кузенки Рафія, Рашіда, Рахіда і напевно ще декілька варіацій на тему Ра(ваш варіант)да, які я не запам’ятала.
Люди в Нігерії дуже привітні. Ну дуже дуже. От прям дуже. Всі нам стараються помогти, підказати. Якщо то родина, то просто за так, якщо чужі, то за невелику подяку. На вулицях всі посміхаються одне одному, нам часто махають, щоб просто привітатися чи просто сказати яка у нас класна дитина )

Ніякої агресії, ознак расизму чи навіть просто холодної байдужості і т.д я жодного разу не побачила. Коли ми ще були в аеропорту, ми провели там десь до години часу поки те, поки се. За цей час мій Фемі спілкувався з клерками, носильщиками і ще купою людей, функції яких мені не дуже зрозумілі. Так вони спілкувалися так привітно і фамільярно, що я подумала, шо то всі його як не рідні брати і дяді, то мінімум двоєрідні. Коли я запитала Фемі, чи то його родичі всі в аеропорту працюють, він дуже розсміявся і пояснив мені, що то все чужі люди, яких він вперше в житті бачить. Але у них такий стиль спілкування прийнятий. Всі нам щиро і мило допомагали підвезти сумку, поцікавитися як наш політ, провести нас поближче до кондиціонеру, забавити Лукаса тощо. І всі як один казали, що я заполучила шикарного чоловіка і дякували за те, що подарувала їм прекрасного сина… Я навіть не знала, що я Лукаса комусь дарувала… Ну то таке…

Люди в Нігерії є багаті і бідні, але всі звикли дуже тяжко працювати. Особливо жінки. Моє суб’єктивне спостереження – жінки в Нігерії в основному освічені, розумні і пашуть як коні. Чоловіки ж більш повільні і розслаблені. Хоча не всі і це дуже суб’єктивно.

Хоч і люди привітні, але через бідосю тут є багато не дуже добрих людей. Криміногенна індустрія цвіте і пахне. Будинки в основному оточені бетонними мурами і воротами на сім замків, плюс охорона, якщо можеш собі то дозволити. Ми живемо в триповерховому будинку, розділеному на дві частини – в одній є житлові кімнати, в іншій – лікарня батьків Фемі. Двору фактично нема. Є забетонований під’зд для машин, а там декілька стільців і вазонків. Мені дуже бракує простору і зелені. Вийти за ворота самій теоретично можна, але небажано. Це досить небезпечно. Якщо дуже хочеться погуляти, то береш машину і їдеш кудись.

Транспорт – це окрема тема. В Лагосі життєво необхідно мати свою машину. Так як я її поки не маю і водити не вмію, то доводиться простити сімейного водія кудись нас підвезти. Інші варіанти пересування поки нам не підходить. А варіанти наступні:

- Public transport – маршрутка-бусік з відкритими дверими, лавочками замість сидінь. Якщо не хочеш чи не можеш сісти на лавочку, можеш проїхатися на машині. Буквально…

- Маленькі жовті таксі. Я їх називаю Flinstones cars чим дуже смішу місцевих. Але вони справді виглядають такими допотопними, що мені здається, що водій зара проб’є дно ногами і буде їхати як Флінстоуни в мультику.
- Байки. Це ще один вид таксі, найдешевший але найнебезпечніший з доступних. Є імпровізовані парковки байків. Береш, який тобі подобається, сідаєш позаду водія і він тебе везе з вєтєрком. Як розказували мені місцеві, перш ніж користуватися цим видом транспорту, мені треба навчитися бити правильно чуваків по голові. Бо якшо він зашвидко розженеться і не буде реагувати на воплі SLOW DOWN, то його просто треба стукнути по голові і він буде їхати повільніше
Uber і його варіації. Найдорожчий варіант, але найбезпечніший. Поки не пробували, але у випадку необхідності піде.

Ну і окремо не можна не згадати про правила дорожнього руху в Лагосі. Так от, їх тут НЕМА. Всі пруть як телята, сигналять без перестану. Якщо ти не сигналиш, значить ти поганий водій. Від цього шум на вулицях неймовірний і корки. Більша половина автомобілів на дорогах їздять пом’яті. Найближчим часом я маю вчитися водити. Поки я зовсім не уявляю як я тут маю їздити, та ше й з дитиною ((((

А ще тут нема електрики. Ну не те, щоб зовсім нема. Вона є, просто по декілька годин на день. А все тому, що Нігерія досі отримує електроенергію тільки з гідростанцій і її не вистачає на всю країну. В час, коли виключають світло, люди користуються спеціальними акумуляторами або генераторами, що дуже дорого. От цього мені ніяк не зрозуміти – як так, в 21 столітті є країна, де постійно вимикають світло. Але люди звикли і якось живуть.

Хочу окремо відмітити їжу. Кухня в Нігерії гостра і нежирна. Страви на основі телятини, індички і риби виходять не дуже жирними. Але за рахунок різних пюре і підлив, вони дуже ситні. Я люблю нігерійську кухню і звикла до перченого. Ще у Львові Фемі часто щось готував і я з задоволенням все їла. Але то було нерегулярно. А тут доводиться то їсти щодня зранку, в обід і ввечері. То десь на третій день я вже не могла дивитися на рис, егусі і стью. Мене вивезли в супермаркет, де я нарила хліб, сир і молоко і тим і харчувалася наступні півтора дні 🙂

Зате за фрукти тут можна душу продати. Щодня ми ласуємо свіженькими мандаринами, апельсинами і бананами. Сьогодні Лукасу дам в якості прикорму авокадо «з грядки». А протягом дня перекушуємо тонами арахісу, кавуном і по-по (схоже на диню).
Бачу, вийшов нічого собі лонгрід… Поки хай буде все. Найближчим часом обіцяють мене вивезти нарешті до океану, то вражень буде ще купа.
#ukrainianinnigeria

Ірина ПІЛАТ
Народилася в м. Новояворівськ, з студентських років жила у Львові, а цього року переїхала в м. Лагос, Нігерія. Маркетолог у декреті, віднедавна блогер, дружина новоспеченого лікаря з Нігерії Фемі і мама солодкого хлопчика Лукаса