дивись.info

Театр – це наркотик, без якого ти не можеш жити, – актриса Анна Матійченко

Театр – це наркотик, без якого ти не можеш жити, – актриса Анна Матійченко

 Полтавчанка Анна Матійченко вже 12 років підкорює вибагливу галицьку публіку зі сцени театру імені Марії Заньковецької. За словами актриси, кожен театр має свій дух і ментальність і навіть для найвибагливішого глядача у Львові знайдеться свій.

У інтерв’ю ІА Дивись.info актриса відверто розповіла, чому свого часу відмовилася виступати у Росії, як ставиться до сучасного театру та як її вдається «порозумітися» зі своїми героїнями.

– Анно, розкажіть, з чого почався Ваш «роман» з театром Марії Заньковецької.

В першу чергу, він ще триває. Можливо, це й справді роман. Адже я закінчила акторський факультет Полтавського музичного училища і захотіла цього «роману» з театром Заньковецької. Приїхала сюди, але з середньою освітою у національному театрі працювати не можна. Тому розпочала навчання в університеті Франка на акторському факультеті (Майстерня народної артистки України Литвиненко Таїсії). Працюю в театрі з другого курсу, тобто вже 12 років. Це була моя мрія і я її здійснила, отримавши в нагороду те, чим я займаюся по сьогодні.

Цей театр мене, безумовно, вабить і до сьогодні: його атмосфера, дух, ментальність. Те, чим сьогодні займається театр. Навіть у сучасних виставах у нас є професія, про яку не можна забувати. Я зараз ніяк не можу образити інші сучасні театри. У театрі Марії Заньковецької зібраний великий цвіт акторів, починаючи з наших корифеїв і закінчуючи з молоді, яка прийшла до нас у цьому сезоні. І це дуже важливо, адже якщо говорити про інші національні театри України, наприклад, театр Івана Франка, то це імена, київський театр Лесі Українки – це надбання більше російськомовних акторів, що на сьогодні у нашій державі я вважаю неприпустимим.

 – Актори грають у житті – міф, чи правда?

Ні. Це неправда. Життя насправді дуже кольорове. У мене цього немає, я завжди є собою.

 – Кожен театр має свій дух. Яким він є у театрі Марії Заньковецької?

Заньківчани – це, в першу чергу, велика родина. Якщо у когось біда, ми всі за неї відповідаємо. Якщо успіх – всі радіють. Це дуже важливо.

Нам пощастило, адже є перехід від покоління до покоління. Ми не бавимося у конкуренцію між собою, у нас немає ворожнечі за ролі. Є наказ, розподіл і ми працюємо. Потім приходить глядач і сам обирає. У кожного також є свій глядач.

У пріоритеті для мене якісно зроблена робота.

 – Якщо змоделювати ситуацію, що ти якимось чином не стала акторкою, як би розгортався твій сценарій?

Не можу цього уявити. У мене вся родина була у театрі, утім, не актори. Три роки я мріяла стати вчителем біології. Мрії – це добре, але з ними ще й треба працювати. Ще Франко колись сказав, що людину, яка не використовує свій талант для свого народу, можна судити. Я готова підписатися під цими словами. Коли в моєму житті були спокуси поїхати в Росію, я відмовилася.

Ми не бавимося у конкуренцію між собою, у нас немає ворожнечі за ролі. Є наказ, розподіл і ми працюємо. Потім приходить глядач і сам обирає

Я хочу бути першою тут. Я дуже чітко усвідомлюю, що таке громадянство. Для того, щоб працювати, наприклад, у Польщі, Америці, Грузії, потрібна мова. Не те, як ти говориш і володієш нею в житті, а те, що ти будеш з нею робити.

 – Акторство – це дар, який дається від природи, чи це те, що також можна напрацювати?

Можна напрацювати. Існує багато навчальних закладів, акторських студій.

 – Чому ти вчиш людей на своїх заняттях?

У своїй акторській студії я вчу людей відкрити себе. Це не лише діти, це також і дорослі люди. За чотири місяці я намагаюся викласти курс акторської майстерності, яку здобувають люди у вищому навчальному закладі. Мої учні сьогодні є студентами акторських факультетів всієї України. Відтак, зусиллями моїх учнів був утворений Молодіжний театр «Мельпомена».

 – Кіно, чи театр?

Це абсолютно різні речі, тому що театр – це тут і зараз, це миттєвість. У театрі кожна вистава відрізняється, якщо сьогодні ми граємо виставу і завтра ми граємо цю саму виставу у цьому самому складі акторів, вона буде зовсім інша. Тому що ми всі живі люди, і ми не можемо відтворити ту саму реакцію, яка була півгодини тому. Я не можу сказати, чи я більше актор театру, чи кіно. Звичайно, я бачу своє майбутнє в кіно. Добре було б, якби ще й кіно мене б у собі бачило. Наразі я актриса театру і я цим пишаюся.

 – Правда, що кожен актор театру мріє потрапити у кіно, навіть тоді, коли не зізнається у цьому?

Я думаю, що так. Навіть ті, хто про це не говорить, всеодно про це мріє. У світі є багато варіантів, коли люди потрапляють у кіно перший раз у 60-70 років і вони від цього не програють, а лише виграють. В театрі у такому віці вже трішки затяжко. В Америці це можливо, на пострадянському просторі це не так легко.

 – Актор може вичерпати себе на сцені і піти з театру?

Гадаю, що ні, адже ми маємо потужний фідбек: оплески, увага глядача. Театр – це наркотик, без якого ти не можеш жити. Без енергетики глядача ніяк. З драмою простіше, тому що, коли починається вистава, ти чітко знаєш, де є той момент, коли глядачі вже з тобою. Адже у драмі якісь кульмінаційні події як правило відбуваються одна-дві протягом всієї дії. У комедії ж співпадіння із публікою або є, або немає відразу ж.

Я люблю свої і драматичні, і характерні ролі однаково. Я люблю їх всіх однією любов’ю.

 – Вважаєш себе сильною особистістю?

Так. Все, що відбувається навколо нас, робить нас сильнішими. Мені здається, що у нашій державі сьогодні живуть сильні люди, тому що ми знаходимося під впливом війни.

Мені здається, що у нашій державі сьогодні живуть сильні люди, тому що ми знаходимося під впливом війни

Люди приходять на виставу і їх не цікавить, що з тобою відбувається, яке у тебе здоровя. Вони заплатили гроші і прийшли подивитися на комедію.

 – Наскільки для актора важлива громадянська позиція?

Для мене вона важлива. Я виключно за український театр, українське кіно і будь-який український продукт. Хочеться, аби наші столичні колеги і друзі також цього дотримувалися.

 – Як відбувається ознайомлення і входження у роль?

У мене був випадок із роллю Клементини у виставі «Завчасна паморозь», яка тепер є моєю улюбленою роллю. Це жінка, яку я не могла зрозуміти, чому вона так чинить? Поки я не зрозуміла її способу мислення, її мотивації, коли прийшов вже кайф від цієї ролі, я раптом усвідомила: а вона права, тут і зараз вона права. Був момент, коли я і вона зійшлися, утім, повністю я цієї героїні для себе не виправдала.

У виставі «Різдвяна ніч» я граю імператрицю, блондинку. Це легкість буття, заздрю навіть інколи блондинкам (сміється).

 – Що ти думаєш з приводу сучасного театру?

Для глядача сучасний театр – це напевно, в першу чергу, форма. Коли на сцену виносяться зображення в 3D, якісь оголення, які нічим не підкріплені. А чи може глядач сказати про наповнення, про зміст…А є вистави, у яких нічого немає, мінімалізм. Але є гра акторів, є професія, яка надає змісту всій виставі.

Ходіть в театр. Він пробуджує, надихає, відповідає на питання. Люди ходять в театр, адже це дзеркало, в якому можна побачити себе і порівняти з якимось героєм. А потім схопитися за голову і подумати: що ж я наробила, або усвідомити, що  була права. 

Довідка:

Актриса театру імені Марії Заньковецької.

Освіта – Полтавське музичне училище імені Миколи Лисенка, акторський факультет, курс народного артиста України Віктора Панасовича Мірошниченка та народного артиста України Віталія Степановича Кашперського;

– Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко.

Нагороди: Перша премія Всеукраїнського конкурсу читців імені Тараса Шевченка; Перша премія Регіонального конкурсу читців імені Олександра Пушкіна; Перша премія 14-го Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Лесі Українки; «Вишуканий психологічний образ» ІХ-го Міжнародного театрального фестивалю жіночої творчості імені Марії Заньковецької (за виконання ролі Анни Сергіївни у виставі «Дама з собачкою» А.Чехова).

У 2006 році Анна Матійченко приймала участь у Всеукраїнському турі пам’яті Івана Франка, у рамках якого відбулися концерти в Харкові, Одесі, Херсоні, Києві, Донецьку, Кам’янець-Подільську. У цих концертах актриса була єдиним читцем творів класика.

Розмовляла: Олександра БАГАЧ

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Загрузка...

Реклама