дивись.info

Львів’янка у Нігерії: як мені там живеться (фото)

Львів’янка у Нігерії: як мені там живеться (фото)

Продовжуємо публікувати захоплюючі розповіді львів’янки Ірини Пілат, яка зараз живе у Нігерії, що в Африці.

Один мій знайомий, який регулярно читає мої пости, сказав мені, що я малувато пишу про себе на подіях чи в різних місцях. Ніби все показую збоку, а про те, що я роблю на весіллях чи похоронах і як виглядаю в африканському одязі, не видно. Спробую виправитись.

Сьогодні я вам покажу де саме я живу, як виглядає наш район і що нам видно з вікна.

Як я вже розказувала раніше, ми живемо в районі Сурулере на Мейнланді (на материку)

Колись це був крутий і дорогий район, як зараз є райони на островах (Victoria Island, Lekki). Зараз це такий собі середнього класу райончик або, як любить казати мій чоловік, тут показане справжнє життя Лагосу без багатих прикрас, як на островах.

Ми живемо в будинку поки з батьками мого чоловіка. Це великий будинок, де одна половина житлова, а друга відведена під сімейну лікарню Nusamin Clinic & Hospital.

Будинок має, відповідно, двоє воріт і 2 окремих головних входи – один для мешканців, один – для пацієнтів. Є ще додатковий вхід через кухню з заднього двору, дуже близько до додаткового входу в лікарню. Таким чином майже щодня хтось з пацієнтів, які є родиною чи добрими друзями, заходять до житлового дому привітатися. Я все життя прожила на квартирах. І у нас було прийнято, що якщо заходять гості, то вони попереджують про прихід завчасно, таке буває нечасто і це певна лімітована кількість людей.

Тут мені досить складно звикнути до того, що майже щодня в будь який момент приходять якісь гості. А плюс ще медсестри забігають взяти їжу пацієнтам чи якісь папери, якісь робочі заходять і в результаті в домі постійно знаходиться купа людей – знайомих і не дуже. Мені було дуже незвично, а ще більше незвично було Лукасу, який дуже напрягався від великої кількості незнайомих людей. Але вже звикли ми обидвоє. 

Читайте також: Львів’янка у Нігерії: як переїхати в Африку із немовлям

Одна з особливостей місцевого житла є його підлога – тут вона бетонна. Мені нагадує коридори в державних поліклініках. Така підлога краще підтримує прохолоду при спекотному кліматі. І так незвично було на початку не чути скрипіння паркету, коли хтось підходить. Ну і оберігаєш гаджети від падінь, бо телефон  як впаде, то майже напевно розіб’ється. На жаль кажу з досвіду, бо малий шилопоп вже декілька разів розбив таткові екран на телефоні.

Як, напевно, в кожному домі, найбільш відвідуване місце – то кухня. Тут постійно порається наш хаузхелпер, який віднедавна став няньом Лукаса. Останній так і не подружився з місцевими дівчатами, тому довелось йому обирати няню серед хлопців ;).

Тепер шукаємо нового хаузхелпера. Маєте пропозиції – кидайте 😉 Також на фото ви бачите потерпілу мене після того, як я по-геройськи (по-дурному) голими руками чистила гострий перець. Того робити не можна – пече страшенно. Якщо кому треба лайфхак – від опіків після перцю допомагає пальмова олія.

На кухні завжди дуже спекотно бо не можна поставити вентилятор щоб не здувати газ. Тому їмо ми в їдальні. Тут зажди на столі є свіжі фрукти і я це обожнюю.

На жаль, на нашому дворі немає травички чи кущиків – тільки камінь. Дуже важко було звикати до повної відсутності зелені, важко дихати. Хоча деяка живність все таки є – ящірки на стінах і щурі по ночах ;( Останні стали для мене неабияким випробуванням, хоч і так-сяк змирилася. На жаль в Лагосі їх всюди багато через сміття на вулицях і відкриті стічні канави. Повезло хоч, що в нашому домі немає тарганів. Мені подруга українка, яка живе теж на Мейнленд розказувала, що у них ще й є таргани. Не такі, як українські, а такі конські, по 5-10 см в довжину. Я своїх попередила, що як побачу в хаті такого таргана, буду втікати до Львова пішки. На що мій чоловік каже, що я ж хотіла домашню тваринку, от і маю – щурики, ящірки, а як будуть таракани, то жалітися нема чого. Буду надіятись, що не будуть. Бо скільки там до Львова? Км десь 8000… трохи далеко йти пішки.

Читайте також: Львів’янка у Нігерії: як проходить сучасне африканське весілля (фото)

Нашими сусідами за парканом є початкова приватна школа. Там вчаться малі дітки віком десь 4-8 років. Нам їх ну дуже вже добре чути. І, холєра, у них уроки починаються о 8 ранку зі співу. Щодня. Одні і ті самі пісні. Скажу вам, не так легко любити дітей, коли вони тобі щоранку над вухом співають дитячі пісні ((( Хоча наступним уроком у них є французька, то ми всі дружньо вчимо Ca va? Ca va bien, et tu? Вони цю фразу і цифри від 1-10 вчили весь семестр…

 

Ще одним важливим місцем для мене на районі, напевно наступним по важливості після ванни – то магазин з хлібом. Я хлібоман, а тут, на жаль, хліб не так часто їдять і вибір невеликий – тільки  білий, гіперпухкий, тостовий. Я не дуже такий люблю, віддаю перевагу нашому ситному, але що поробиш. За пару метрів від дому є непогана пекарня, де печуть свіженьких недорогий хліб з пшеницею або кокосом. Беру пшеничний, хоч він теж віддає запахом кокосу – напевно мука близько лежить.

По дорозі в пекарню можна прихопити свіженьких ананасів чи апельсинів – залежить від сезону.  На одній з фоток ви можете побачити місцевий бар, де мій благовірний і всі благовірні району  ходять дивитися футбол.

Є пару церков і мечетей і це певно всі атракції мого району.  На закупи ми їздимо автомобілем в супермаркети, а як треба щось свіжого з ринку, то переважно там скупляються робочі будинку.  А всі прикольні няшки, такі як пляж, гарні кафе чи бізнес центри від нас трохи далеко на островах, тому вибираємось ми туди не так часто, як би того хотілось.

Ось так і живемо.

Львів’янка у Нігерії: перший похід на африканський базарІрина ПІЛАТ

Народилася в м. Новояворівськ, з студентських років жила у Львові, а цього року переїхала в м. Лагос, Нігерія. Маркетолог у декреті, віднедавна блогер, дружина новоспеченого лікаря з Нігерії Фемі і мама солодкого хлопчика Лукаса

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...