дивись.info

Колонка психотерапевта: як дати собі раду з самотністю

Колонка психотерапевта: як дати собі раду з самотністю
Фото ілюстративне

Кожен з нас хоча б раз в житті, переживав певний період самотності. Він сам по собі, насправді, і не є проблемою. Перешкоди виникають тоді, коли цей період ніби затягується.

Ви вже готові до стосунків, а вони все не зав’язуються. Особливо яскраво це відчувається в період навколо 14 лютого, коли всі вулиці, вітрини, медіа підкреслюють важливість стосунків. Не дивно, що під таким тиском, самотня людина може почуватись пригніченою. Свято минає, але відчуття і переживання себе самотнього лишаються. Як вони формуються та що з цим може вдіяти психотерапія, будемо розбирати в сьогоднішній колонці.

Цікаво, що ще в 1943 році Абрагам Маслоу у всесвітньо відомій піраміді потреб почуття прийняття, соціалізації та любові поставив на третю сходинку, одразу після біологічних потреб та потреб у захисті. Я не візьмусь стверджувати, що піраміда застаріла, але в розвинених суспільствах все частіше потреба в соціальних зв’язках (в тому числі, романтичних) поступається місцем потребам в самореалізації. Все більше людей ставлять на перше місце кар’єру, розвиток, здобутки, пригоди (в тому числі, подорожі) в період 20-30 років. Саме той період, який інший відомий психолог Ерік Еріксон відніс до такого етапу розвитку людини, коли найважливішою задачею є формування прив’язаностей, переживання кохання і створення сім’ї.

Абрагам Маслоу у всесвітньо відомій піраміді потреб почуття прийняття, соціалізації та любові поставив на третю сходинку, одразу після біологічних потреб та потреб у захисті

Певно, обидва видатні психологи минулого століття не могли й уявити, що потребу в прийнятті та схваленні можна буде задовольнити одним постом в соціальній мережі. Що для пошуку потенційного партнера для романтичних стосунків не треба буде проходити ряд стадій: візуальний контакт, розрізнення запаху, тембру голосу та інше. Достатньо буде – лише «свайпнути».

Читайте також: Колонка психотерапевта. Що на вас чекає в кабінеті психотерапевта?

Однак, як сильно ми б не були охоплені технологічним розвитком, прогресом, реаліями сучасності, наші глибинні потреби не змінюються так швидко. І рано чи пізно ми це відчуємо. Наприклад, в гострому, сумному та меланхолійному відчутті самотності.

Гештальт-психотерапія, в якій я працюю, має теорію про те, що якщо відбувається щось, що ми не можемо змінити, в цьому варто “побути”. Це означає – прийняти своє безсилля. Бо якраз з цієї точки – точки прийняття – і можливі зміни. Тому інколи, коли клієнти починають казати про те, що не можуть знайти партнера, чи ніхто їм не зустрічається в житті, хто б викликав якісь почуття – це може так і бути. І єдиний вихід з цієї ситуації – прийняти, що зараз так. Потім це зміниться, бо ніщо не триває вічно, але поки що справи ось такі.

Гештальт-психотерапія має теорію про те, що якщо відбувається щось, що ми не можемо змінити, в цьому варто “побути”. Це означає – прийняти своє безсилля

Але так буває не завжди. Якщо піти з клієнтом в цю тему глибше, можна виявити багато цікавого, а саме – що за цією ситуацією стоять певні почуття або переживання. Тобто, що таку ситуацію в житті клієнта обумовлює певна причина. Під час своєї робити я виділила приблизно 5 типів причин самотності як такої. Звісно, їх може бути більше, бо в кожному конкретному випадку ми стикаємось з унікальним досвідом клієнта, який «приніс» цю тему. Проте наступні п’ять зустрічаються найчастіше.

  1. Підміна понять.

Цей тип виникає тоді, коли насправді клієнту добре бути на самоті. Не важливо, до якого типу темпераменту людина відноситься, чи це інтроверт, чи екстраверт. Просто в цей конкретний період їй краще бути не в стосунках. В чому ж тоді проблема? – спитаєте ви. А проблема починається тоді, коли ця конкретна людина не звикла довіряти своїм бажанням та потребам. Коли навколо неї утворюється певний соціальний тиск (батьків, друзів, сусідів, будь-кого). Коли відрізнятись від інших і не хотіти (стосунків чи сім’ї) стає якось соромно. І «справжня» потреба: у вигляді усамітнення підміняється «неправдивою».

Що може зробити психотерапевт в цьому випадку? Допомогти клієнту навчитись розрізняти свої і привласнені потреби. Виховати певну довіру до себе. Дозволити собі хотіти чогось свого і жити життя своїм, унікальним способом.

  1. «Щоб рибку з’істи, треба в воду лізти»

Цей тип стосується тих, хто відчуває себе або не готовим до стосунків, або «недостойним» стосунків. Зазвичай, це перфекціоністи, які ще «недостатньо хороші» для того, аби бути з кимось. Причина такого ставлення до себе найчастіше криється в батьківському вихованні – такому, де дітей люблять (принаймні, про це говорять) «за щось»: оцінки в школі, допомогу по господарству, гарну поведінку тощо. Так людина отримує послання: для того, аби тебе любили, ти маєш щось зробити.

Разом з психотерапевтом в цьому випадку можна працювати в напрямку виховання любові до себе, в першу чергу, безоціночної, безпідставної. І прийняття людини такої, якою вона є.

  1. Застрягання на минулих стосунках.

Так буває, що після певних, особливо довгих, стосунків побудувати нові дуже складно. Часто клієнти кажуть: «Та вже досить про це переживати, пройшло 2 місяці». Так, ніби в переживанні розставання або розлучення є певний виважений термін, більше якого переживати не можна. Я особисто впевнена в тому, що «для того, аби відкрились нові двері, необхідно зачинити старі». Тому приділення уваги тому, як саме клієнт переживає закінчення попередніх стосунків – важливе місце в його персональній психотерапії.

  1. Відсутність внутрішньої готовності до стосунків.

На Західній Україні ця проблематика точно зустрічається рідше, ніж в центральній, оскільки питання сімейних цінностей і ранні шлюби тут – явище розповсюджене. Однак, не завжди. Може статися так, що людина не знає, як будувати стосунки, просто не має навички. Наприклад, якщо дівчина жила все життя з розлученою мамою, і не бачила прикладу, як будуються стосунки, які в них можливі прояви. А ще краще – отримувала від мами постійні послання про те, як чоловікам не можна довіряти, і які вони погані, то побудувати власні стосунки такій дівчині ледь можливо. Але з цим можна працювати.

  1. Емоційна покинутість

Той самий Еріксон, якого я вже згадувала, розробив певну класифікацію періодів життя людини. Кожний віковий період, згідно з його теорією, має певні завдання, і якщо з ними не справлятись, це позначається на майбутньому. Одним з таких – найперше – є завдання побудови довіри до світу. Вона формується на першому році життя людини і головна роль в ній, звісно, відведена батькам. Якщо така довіра не сформована на початку, людині доволі складно побудувати глибокі, довірливі, інтимні стосунки з кимось. Але якщо вже це стається, тут може виникати інша проблема – це певна залежність від цієї людини. Бажання «не відпускати», страх, що людина зникне. Так само це може формуватися і в людей, батьки яких не проявляли особливої зацікавленості в житті дитини. Тоді їм треба «Інший Дорослий», який не покине. Але оскільки страх того, що може покинути сильно високий, вступати в стосунки теж дуже важко.

Часто наведені причини складнощів в побудові стосунків є підсвідомими. Коли самотність має під собою певну вигоду. Звісно, неусвідомлену. Тоді людина схильна робити багато неусвідомлених вчинків, які «убезпечують» її від стосунків, хоча вона й страждає від самотності. Наприклад, вибір недосяжних партнерів (коли кілька разів поспіль це виявляються люди, які знаходяться на відстані), ідеалізація (коли людина формує певний образ, в який закохується, а потім стикається з реальністю), уникання (коли кожен раз при нагоді сходити на побачення з’являються якісь невідкладні справи). Все це працює як певний «психологічний захист». І робота психотерапевта полягає саме в тому, аби знайти, від чого захищає самотність, що стає причиною, як ці механізми формуються і спробувати їх разом з клієнтом трансформувати.

Психотерапія, тим більше в такій делікатній темі, потребує певної мужності, сили, готовності до змін

Головними конкурентами психотерапії в цьому питанні зараз є різноманітні тренінги, вебінари, фестивалі на тему «Як відкрити в собі справжню жінку», «Як вийти заміж після 30ти», або курси пікапу. Звісно, кожен обирає собі те, що йому ближче. І те, на що він спроможний. Бо психотерапія, тим більше в такій делікатній темі, потребує певної мужності, сили, готовності до змін. Не всі їх знаходять в собі. Але ті, хто наважується – отримують іншу якість життя. Це захоплює щоразу.

Анна МОЗГОВА, практикуючий гештальт-психотерапевт

Освіта: КНУ ім.Т.Шевченка, факультет психології, магістр (2010р.), Спеціальність: клінічний психолог.

З 2014 року – сертифікований гештальт-психотерапевт.

Додаткові спеціалізації: робота з харчовими розладами, сексологія.

Проходила навчальну практику в Київській психоневрологічній лікарні. Проводила дослідження на тему суїциду.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.