дивись.info

Справи дисидентів та керівників УПА: як потрапити у львівський архів СБУ і знайти справу родичів (фото)

Справи дисидентів та керівників УПА: як потрапити у львівський архів СБУ і знайти справу родичів (фото)

В архіві СБУ Львівської області зберігаються 60 тисяч справ на осіб, які були засуджені за часів радянського тоталітарного режиму за політичними статтями.

ІА Дивись.info дізналася, як потрапити в архів, наскільки швидко можна отримати інформацію та поцікавилася успішними історіями пошуків.

Справи священників і керівників ОУН-УПА

У 1941 році, коли німці заходили на територію Львова, багатьох людей арештували по списках. І навпроти кожного прізвища тоді стояло: «розстріляти як ворога народу». Людей, чиї імена були там записані, розстрілювали без суду й слідства, але до того кидали до буцегарні. З одним із таких молодих хлопців у камері був священик, старший за віком. Коли цього хлопця викликали на розстріл, священик його зупинив і сказав: «Дитино, тобі ще жити, а я піду замість тебе». Нещодавно приходили доньки того чоловіка і просили знайти хоча би ім’я священика. Але, на жаль, їх було дуже багато, і ніхто не знав, хто конкретно.

Це лише одна з історій, якою може поділитися Вікторія Бурмас, начальниця архіву управління Служби безпеки України у Львівській області. Тут зберігаються 60 тисяч справ на осіб, які були засуджені за часів радянського тоталітарного режиму за політичними статтями. Це могли бути і священнослужителі, і військові, і цивільні — будь-хто. Також в архіві частково збереглися речові докази у цих справах: світлини й інші артефакти, що стосуються тематики Українського визвольного руху, церкви, дисидентів, рукописні документи тощо.

«Багато справ є на керівників ОУН-УПА, на людей, які просто зберігали продукти харчування або буфони, наприклад, і вони були арештовані», — каже Вікторія Бурмас.

Ще до 2015 року ніхто не знав, що криється у цих документах, адже архів СБУ був закритий для стороннього ока.

«Згідно з законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій», кожен громадянин, родичі арештованого, мали право ознайомлюватися з матеріалами справ на реабілітованих осіб. У зв’язку з введенням у дію закону «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму» у 2015 році, доступ відкрили і до справ нереабілітованих осіб», — каже начальниця архіву.

Варто зазначити, що мова йде про 1917-1991. Вікторія Бурмас зазначає, що згідно із законодавством, сьогодні здійснюється подальший перегляд грифів секретності і відкриття інформації. При цьому, основний масив даних все ж зберігається у Галузевому державному архіві, який і є розпорядником інформації. Працівники архіву забирають справи з регіонів для реставрації та подальшого зберігання.

Шукачі історії

«До нас сьогодні звертаються багато людей. Це можуть бути і історики, які приходять групами по дві-три особи, а можуть — і пересічні громадяни. Звичайних людей, не науковців, може бути 10-15 за місяць. Завжди є люди, які шукають повторно: щось не дочитали, не додивилися», — ділиться Вікторія Бурмак.

Історики приходять до архіву, аби знайти інформацію для своїх наукових досліджень, для майбутніх книг. Деякі з них, до речі, зберігаються на поличках архіву. Пересічні ж люди шукають здебільшого своїх родичів.

«Був чоловік, який знав, що у нас знаходиться справа на ім’я дядька. Він пішов ознайомлюватися з матеріалами, а в кінці виявилося, що це його батько. Тобто він поховав дядька, а у справі фігурував його батько», — пригадує начальниця львівського архіву СБУ.

Утім персоналу установи відомі далеко не всі факти з тих, що можна знайти тут. Вікторія Бурмас пояснює, що суто фізично неможливо відкрити кожну справу і тримати у голові інформацію. Утім, якщо вони знаходять щось цікаве, повідомляють істориків, які приходять.

Як потрапити в архів

Будівля, де базується інформаційно-довідковий зал архіву, знаходиться навпроти Головного управління СБУ у Львівській області — вулиця Вітовського, 38. Сам же архів, де зберігаються історичні документи, базується на вулиці Степана Бандери, 1, але до нього доступ відвідувачам закритий. Вони мають право перебувати тільки у приймальній кімнаті в інформаційно-довідковому залі. Тому ті, хто вважав, що прийшовши до зали архіву, будуть перебирати стоси старовинних паперів, будуть розчаровані. Цю функцію на себе перебирають працівники.

«У нас усі справи відсортовані в алфавітному порядку по особах. Зберігаються вони у ящиках. Але ми не можемо пускати до них усіх, бо багато з цих документів у дуже незадовільному стані. Та й людина, яка не знайома з цією справою, не знатиме, що робити», — пояснює начальниця архіву.

Отож шукачі інформації ознайомлюються з нею у невеличкій кімнатці, де є пара столів і комп’ютерів.

Утім, аби отримати таку можливість, попередньо необхідно написати заяву у довільній формі на ім’я начальника управління СБУ про те, що особа хоче або отримати інформацію про свого родича, або — задля вивчення історії тощо. У заяві потрібно вказати установчі дані особи: прізвище, ім’я, по батькові, дата і місце народження та інші. Чим більше таких даних, тим краще, адже так працівники архіву точно видадуть документи потрібної особи і зроблять це швидше.

За законом, відповідь в архіві на заяву мають надати протягом 30 днів. Вікторія Бурмас наголошує, що нині вони надають відповіді швидко, аби не накопичувалися справи.

«Більше місяця ми ще ніколи справу не шукали. Єдине, якщо звертається дуже багато істориків, пошуки дійсно затягуються, бо вони приносять великі списки розшукуваних людей. Тоді ми по частинах надаємо їм можливість ознайомлюватися, а в цей час шукаємо далі», — розповідає практику Вікторія Бурмас.

Так от після того, як персонал архіву знайде інформацію, заявник отримує відповідь про те, що може з нею ознайомитися. Для цього необхідно прийти до приймальні з посвідченням особи і мати у запасі кілька годин часу або фотоапарат чи телефон — забирати матеріали справ з собою не дозволяється.

«У нас людина може хоч цілий день гортати сторінки, виписувати, що її цікавить. Знімати на камеру, телефон ми дозволяємо, але попереджаємо, що за всю розповсюджену інформацію відповідальність несе заявник», — каже начальниця архіву.

Ознайомлюватися з отриманими даними людина має право протягом трьох місяців. Після цього, якщо буде необхідність, можна написати нову заяву.

Якщо ж інформації, яку запитують, немає у львівському архіві, працівники роблять запит у столичний та продовжують пошуки. Бували випадки, коли документи до Львова надсилали з іншої області для ознайомлення.

Вікторія Бурмас розповідає, що є чимало випадків, коли людина знаходить те, чого навіть і не шукала.

Багато людей знаходять те, що гукали. Навіть є такі випадки, коли людина знаходить те, що не шукала, і випадково натрапила. До прикладу, якщо заявник піднімає справу і бачить в анкеті арештованого, що у нього є сестра, він починає шукати далі і зрештою знаходить людину.

«До нас приїздить багато іноземців: поляки, американці, — і всі шукають свої сім’ї. Це люди, які були депортовані, вивезені на спецпоселення, а потім виїхали закордон. Тепер же вони хочуть дізнатися, де їх близькі», — додає начальниця архіву і розповідає красномовну історію про поляка.

Чоловік знайшов завдяки документам з архіву сестер і братів, які лишилися в Україні. У матеріалах справи було вказано, мовляв, «жінка вагітна, 8 місяців». Це і дало зрозуміти, що десь народилася дитина.

Справи дисидентів

Зберігаються в архіві і справи дисидентів. Наприклад, Ігор Калинець (поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, політв’язень) приходив, аби ознайомитися з документами особисто.

Дивись.info ознайомилася з довідкою про реабілітацію українського діяча. З неї дізнаємося, що у 1972 році Ігор Калинець був заарештований і за вироком Львівського обласного суду засуджений на 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням після відбуття основної міри покарання терміном на три роки.

У 1990 році Пленум Верховного Суду УРСР своєю поставновою скасував це рішення, а справу закрили за відсутністю у діях Калинця складу злочину.

Також є справи політв’язнів Михайла Ящишина та Михайла Яблонського. У документах Генеральної прокуратури України вказано, що обидва були засуджені за те, що «відбуваючи покарання з 1967 по 1970 роки, а також після звільнення з місць позбавлення волі до їх арешту у квітні 1971, будучи вороже налаштовані проти існуючого ладу, та з метою підриву Радянської влади, проводили антирадянську агітацію, виготовляли та розповсюджували листівки антирадянського змісту».

Ще є такі як: Михайло Горинь (український правозахисник, дисидент), Яромир Микитко (член-засновник молодіжної організації «Український Національно-Визвольний Фронт») та інші.

«Це історія, якої ми ще не знали. Зараз потрохи відкриваються завіси. Для багатьох сімей це шанс відновити сімейне дерево, знайти родину, живих родичів або, зрештою, дізнатися щось цікаве», — підсумовує Вікторія Бурмас.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...