дивись.info

Наш етнос, який тут проживає 600 років, давно мав стати частиною суспільства, — роми розповіли про своє життя в Україні

Наш етнос, який тут проживає 600 років, давно мав стати частиною суспільства, — роми розповіли про своє життя в Україні
Фото з Форуму ромської молоді. Автор: Андрій Ткаченко

Ставлення до представників ромського етносу в Україні подекуди є суперечливим.

З одного боку, є громадські організації, які всіляко допомагають ромам інтегруватися в українське суспільство, з іншого — є угруповання, які називають представників цього етносу злочинцями і борються з ними спірними (з точку зоку закону) методами. Одним з прикладів останніх є ініціатива «Л.О.В.Ц.І.», що виникла у Львові взимку.

Про те, як живеться ромам у різних куточках України, хто вони за фахом і що пропонують задля залагодження конфліктів у суспільстві ІА Дивись.info дізналася від них самих під час публічного обговорення «OPEN SOCIETY TALKs «гРОМадяни України», яке відбулося за підтримки Західноукраїнського представництва міжнародного фонду «Відродження».

Галина Юрченко,

студентка магістратури НУ «Львівська політехніка» спеціальності «Управління персоналом», ромська активістка

У ромській громаді я є Галею Оселедчихою. На початку століття наша родина вела кочовий спосіб життя, але зараз, вже у четвертому поколінні, ми ведемо осілий спосіб життя і вважаємо себе інтегрованими.

Наш кочовий спосіб життя був обумовлений не тим, що комусь це подобалося, а швидше, часом і тим видом діяльності, яким тоді моя родина могла займатися. Зокрема, представники жіночої лінії кочували з ярмарку на ярмарок, з села у село, де вони продавали і купували коней. Родина бабці осіла у 1956 році, коли радянська влада видала закон, який забороняв кочівлю. На той момент вони опинилася у Хмельницькій області, де їм дали будинок, господарство. Жінки почали займатися городами, а дід та брати перевозили на конях будматеріали. У родині баби було семеро дітей, всі здобули освіту. Тому коли сьогодні говорять про те, що ми не вміємо писати, це неправда. Цього немає вже досить давно. У моїй родині були і керівники вищої ланки, і ті, хто мають трудові професії, наприклад, мама працює кухарем.

У родині баби було семеро дітей, всі здобули освіту. Тому коли сьогодні говорять про те, що ми не вміємо писати, це неправда. Цього немає вже досить давно
Галина Юрченко

Родина діда родом з Павлограда, вони осіли раніше. Ще батько діда був керівником скотобійні, він був інтегрований у громаду і взагалі був дуже поважною людиною там.

Я і мій тато народилися у Львові.

Коли я навчалася у школі, була наймолодшим президентом шкільного парламенту, пізніше була старостою групи в університеті, зараз пишу наукові роботи, публікую статті, планую навчатися на аспірантурі.

Мене стереотипи зазвичай мотивували, щоби показати, що це неправда. Але, з іншого боку, це породило в мені подвійну свідомість того, що всередині, і того, що ззовні. Свою громаду я вважала і вважаю маленьким світом, де люди об’єднані певними радощами, спільним горем і між нами та можливостями часом є стіна. Це дозволило мені позиціонувати себе не лише як ромку, а як українську ромку.

Я вважаю себе повноправним громадянином України, наш етнос, який тут проживає 600 років, вже давно мав би стати частиною суспільства.

Роми через дискримінацію мають психологічний бар’єр, з яким ми стикаємося, коли виходимо зі звичного середовища. І все починається з того, що дітей лякають циганами, які їх вкрадуть, якщо дітлахи будуть неслухняні. Це стає фундаментом, сприяє буллінгу, може сформувати дитячу травму і лишає слід на всі етапи соціалізації. Відтак, коли людина робить перший крок, а її відштовхують, вона здається і вже не хоче виходити за свій соціум.

Коли я була мала, боялася лишатися сама у когось вдома, класі, бо якщо щось загубиться або зникне, всі подумають, що це я. І ця презумпція вини супроводжує нас все життя
Галина Юрченко

Наприклад, коли я була мала, боялася лишатися сама у когось вдома, класі, бо якщо щось загубиться або зникне, всі подумають, що це я. І ця презумпція вини супроводжує нас все життя. Це дуже впливає на твою поведінку, на те, як ти себе показуєш. Деякі люди питають, чому роми не розповідають про себе, навіть якщо їм є що розповісти. Але роми, будуючи кар’єру, часто приховували, що вони роми, бо це додатковий бар’єр. І якщо у роботодавця є вибір, він зробить його не на нашу користь. До прикладу, моя мама кваліфікований кухар і за відгуками заслуговує на те чи інше місце праці, але коли вона приходить, то людям раптово стає не потрібен кухар.

Я би хотіла, щоби нас не виділяли в окрему частину соціуму, а щоби ми були одним цілим з іншими етносами. Якщо є безхатьки, то у них немає національності, вони всі громадяни України і потрібно шукати інструменти, які би допомогли не лише ромам, а тим, хто цього потребує, вийти з кризи.

Олександра Коряк,

представниця офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Харківській області, ромка, ромська активістка

Фото: Зік

Я закінчила Національний юридичний університет Ярослава Мудрого, зараз навчаюся в аспірантурі в Інституті вивчення проблем злочинності. За освітою я юрист, правник. Займаюся правозахисною діяльністю у ромській громаді, освітньою діяльністю, допомагаю ромським дітям, які хочуть продовжити навчання, здобути його. Ми мотивуємо дітей не тільки отримувати середню освіту, а і вступати до ВНЗ, своїм прикладом.

У Харкові таких ініціатив, які би відкрито полювали на ромів, немає. Але часто ми стикаємося з тим, що наші правоохоронні органи, поліція, здійснюють облави на ромські сім’ї. Це все приховане, адже очевидно, що ромська родина, яка потерпає від такої діяльності, не буде заявляти у поліцію, яка проводить ці облави.

Виходить, можна опинитися на місці жертви тільки через те, що ти є ромом. Це дуже прикро, навіть найбільш резонансні злочини проти ромів погано розслідуються.

Віктор Човка,

журналіст, громадський діяч, автор книги «Предмети та забобони ромів Закарпаття»

Я навчався у Закарпатському університеті, після — в Ужгородському, потім — у Будапешті на спеціальній сертифікатній програмі «Roma English Language program», зараз навчаюся у Карпатському університеті, планую вступати до аспірантури. Крім того, зараз працюю на державному телебаченні в Ужгороді, «ТИСА-1», де веду програму «Ромське життя». У ній ми висвітлюємо ромську тематику культурну, освітню, проблеми громади тощо.

Сьогодні, як і раніше, багато освічених ромів не видають свою ідентичність, не говорять, що вони роми, тому що існує багато стереотипів щодо нас. Тому у суспільстві складається враження, що роми є тільки на вулиці, що роми лише такі.

Сьогодні, як і раніше, багато освічених ромів не видають свою ідентичність, не говорять, що вони роми. Тому у суспільстві складається враження, що роми є тільки на вулиці, що роми лише такі
Віктор Човка

У нас є ГО «Карпатська січ», у якої расова ідеологія — вони дотримуються ідеї чистки ромів на Закарпатті, вважають, що всіх ромів треба прибрати з суспільства.

Роми до цього відносяться болюче. Питання ромів Закарпаття, жебракування, наприклад, я відношу до соціально-економічної проблеми, яка є у державі. Бурхлива реакція була сюрпризом, бо очевидно, що найменш захищені національності, зкорема, роми, були у критичній ситуації і вона тільки погіршилася з часом. Жебракування — це їх спосіб виживання.

Але у нас є депутати в Ужгородській міській раді, і якщо виникають випадки жебракування, або десь виявляють дітей без нагляду, ми дзвонимо до поліції або викликаємо соціальні служби. Вони забирають дітей у притулки і розбирають це на державному рівні, а не на рівні суспільства, що може вилитися у більш негативну ситуацію.

Олена Вайдалович,

ромка, дистанційно працює у ГО «Нова Рома» на Чернігівщині

Я студентка Київського національного університету ім. Шевченка, навчаюся на магістратурі за спеціальністю «Права людини», також я стипендіатка ромського освітнього фонду. ГО «Нова Рома», де я працюю, надає ромам юридичні послуги і вирішує питання з документами. Також я координаторка молодіжної ініціативи, направленої на боротьбу зі стереотипним сприйняттям в Україні ромів і на сприяння змінення світобачення щодо ромів.

Декому з ромів легше адаптуватися у суспільстві, декому важче. До прикладу, мій брат навчається в університеті Богомольця на стоматолога. Він каже, що те, що він ром, йому допомагає, створює колорит. Мені це заважало. Коли я навчалася у Національній академії внутрішніх справ, там до ромів ставлення не дуже добре.

У мене є подруга, з якою я познайомилася на 1 курсі навчання — вона була негативно налаштована щодо ромів, мала погані приклади спілкування і я протягом 3 років їй не казала, що є ромкою. Це був стратегічний хід, аби вона зрозуміла, що є різні люди. Коли я їй сказала про свою етнічну приналежність, вона була приємна шокована і сказала, що перегляне свої погляди.

Мене дуже засмутила ситуація з такими організаціями як «Л.О.В.Ц.І», «Карпатська Січ». Я не віділяю себе від ромського народу, і навіть якщо деякі його представники є малозабезпеченими, це мій народ, який я люблю і поважаю. Вважаю, що нам потрібно боротися зі злочином, а не розпалювати міжетнічну ворожнечу, як це роблять подібні організації. Поліції потрібно вирішувати питання з конкретним злочином, а не боротися з національністю, бо це суперечить Конституції, Декларації про права людини тощо.

Також хочу зазначити, що це неправда, ніби роми не хочуть навчатися. Я допомагаю ромським дітям у навчанні, сама є репетитором, викладаю математику, англійську, українську тощо. Ці діти дуже хочуть вчитися, але через брак коштів — на жаль, не можуть.

Є така практика, але вона не поширена в Україні, як ромські посередники. Це коли роми за етнічною приналежністю є помічниками вчителів у школі і допомагають вирішувати питання між шкільною адміністрацією, батьками і дітьми.

Для вирішення проблеми з жебракуванням, я би запропонувала створити соціальні притулки для малозабезпечених ромів. Не потрібно просто ставити перед фактом, потрібно вирішувати проблему. Можливо, потрібно замислитися над тим, аби побудувати спеціальний центр для базової освіти ромів, де би вчили на коваля, будівельника тощо, аби вони самі себе могли забезпечувати. Це вирішить питання жебракування деяких ромів, крадіжок, це зробить їх соціально адаптованими і вони будуть приносити користь.

Занотувала Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.