Місця сили: Львів, якого скоро може не бути

Цього не бачиш на щодень, як не зауважуєш зайвих сантиметрів на талії, поки не витягнеш з шафи літню сукенку, а вона підло репається і тріщить по швах. Ці зміни непомітні. На щастя, сантиметрів можна легко (та кого я там дурю, яке там легко!) позбутись, а от новозбудованої висотки на місці, скажімо, вілли Поппеля - ні. «Бородавок» з обличчя Львова не випалити ніяким азотом. Місто змінюється на очах, тож поспішайте побачити його ще без «напомпованих губ» і «накачаних вилиць».

Знесіння. Наші «доки», тільки без води й моряків. Зате з залізницею і горілчаним заводом! Не знаю, як на мене, то тут навіть краще, ніж в Лондоні! Сюди треба йти, щоб побачити непричесане місто – без макіяжу, без «пляцкарні» на кожному розі і зі своїм ритмом (стук-стук, як гуркіт коліс на штреці). Місто, яке потопає в бузку, де всі знають всіх і пильно пантрують незнайомців (ади, полізуть ламати бузок!), де пси гавкають на ровериста в кашкеті й під вечір чути солодкий запах бражки з «заводу». Нам, малим, казали, що там роблять кульбабове вино. Ми вірили, бо ще ні сном, ні духом не знали, хто такий той Бредбері. Тож, беріть з собою коцик, вина і добру книжку – і ходімо зі мною на Старознесенську!

Фото: Zaxid.net

«За німців», як казала моя покійна бабця, вуличка називалася Знесенер Штрассе і там жили найбатяруватіші батяри у Львові. Ну, хіба ще ті з Клепарова могли з ними позмагатися! Але це таке, батярами нас не здивуєш… А от церквою, якої нема в путівниках – так! Пам’ятаю, як вперше її побачила: спускалася з татом з Кайзервальду, який ми сходили вздовж і впоперек (точнісінького як Найясніший Франц Йосиф, який там находжував свої денні десять тисяч кроків), і аж ахнула, коли непомітна стежка вивела нас на пагорб, з якого проглядалася неоготична стрільчаста арка церкви Вознесіння Господнього.

Тоді ще не було смартфонів – на щастя, чи на жаль – але я точно ніколи не забуду цього казкового видива на тлі надвечірнього неба. Колись (для залюблених в цифри – у ХVІ столітті) на місці сучасного храму була невеличка дерев’яна церковця, а до того (у ХІV столітті) – оборонні мури міста, а ще раніше – язичницьке капище з фігурою Баби. Неподалік, кажуть, була фігура Діда, а коли баба з дідом лаялись, над Знесінням гриміли громи і били блискавиці. Хочете вірте, хочете ні, але парасольку взяти не зашкодить!

Перш ніж спускатися з пагорбів, зайдімо ще на хвилинку на Світовидове поле. Не думайте, це не просто собі галявинка, це – древнє язичницьке капище верховного божества Світовида. Не знаю, що там робили древні слов’яни (подейкують, що робили вони щось дуже містичне – чи то жертви приносили, чи то дощ випрошували, чи то дівчат водили милуватися зорями), але зараз тут з містичного тільки сонцевіри, які зустрічають схід сонця в чому мати народила. Але без фанатизму, тільки влітку) А якщо серйозно, то ми малими ловили тут в озерці-баюрі жаб і запускали повітряного змія. Вони - жаби, не змії – досі там кумкають вечорами. Тільки уявіть: кумкають жаби за п’ять хвилин від центру міста-мільйонника! Таке не можна пропустити, еге ж?

Послухавши весільні пісні земноводних, можна спускатися вниз – в оазу маленьких хаток, які ледь видно з-поза зелених садочків. Восени там можна назбирати цілі жмені горіхів, а як пощастить, то й яблук у покинутому садку, а зараз – наробити селфі у квітучих яблуневих садах! Там опиняєшся ніби в іншому світі – майже не чути шуму машин і міста, нема ґвалтовної реклами і висоток із сяк-так зашкленими балконами. Поки що нема. Небавом на місці «гарріпотерівської» вілли Завидовичів може з’явитися якийсь бетонний покруч або готель, а як ні, то її здолає час і відсутність капітального ремонту. Та поки що вона є і до неї можна навідатись у гості!

А звідти як рукою сягнути до ще одного мого місця сили – до гори Баба Род. Знайти її не так вже й просто: треба наважитися і прошмигнути в невеличку вуличку, а тоді піднятися шкарпом догори. І ви на місці! Розкладайте коцик, відкорковуйте вино і насолоджуйтесь панорамою міста, якої ще точно нема в інстаграмах з тегом "Львів". Не знаю, що там кажуть біоенергетики, - а ходять вони сюди як по свячену воду - але я вам скажу, що нема кращого місця для читання і терапевтичного нічогонеробіння! Найкраще тут, до речі, читається Бредбері, особливо «Вино з кульбаб»! Тут можна грати в бадмінтон і махати поїздам, можна засмагати і медитувати на найгарніші заходи сонця. Перед вами буде нещадний індастріал, а позаду – парк Знесіння. Знайте, що ви п’єте вино на місці древнього городища, де, на думку багатьох істориків (для залюблених в імена – Вагилевича та Шараневича) Данило Галицький заснував те, що тепер зветься славним містом Львів!

По заході сонця обережно спускайтесь на землю, вертайтесь до міста вулицею Лисенка. При самій Порохові вежі спиніться і прислухайтесь – то вже буде зовсім інший Львів, «для всіх». А ви щойно побували там, де в повітрі пахне кульбабовим вином!

Будь-яке копіювання чи відтворення тексту або частини тексту дозволене лише з письмової згоди редакції. В іншому випадку це вважатиметься порушенням авторських прав.