Львів’янка вже 8 років судиться з військовою прокуратурою за власне майно

Про це журналістам стало відомо з вельми довгої історії судових ухвал та постанов, опублікованих у Єдиному реєстрі судових рішень.

Якщо шукати в реєстрі справу за номером 2а-11305/10/1370, то сам перелік рішень на сайті ЄДРСР займає цілу сторінку. По часовому показнику – це понад 8 років життя. Причина такої судової тяганини – інтерес Військової прокуратури до земельної ділянки у Львові, де розташована власність (ангар) львів’янки Ірини Ломаківської. Без демонтажу будівлі Міноборони не може приступити до використання ділянки (очевидно, вже традиційно для Львова це буде передача землі під житлове будівництво). Земля, на частині якої розташований ангар, перебуває у користуванні ДП Міноборони «Львівський завод збірних конструкцій». Це саме той завод (про який ми писали тут), що за 20 хвилин розіграв мільйонний тендер без конкуренції.

Якщо коротко переповісти фабулу подій, яка стає зрозумілою із опублікованих рішень, то в 90-ті роки підприємство Міністерства оборони, а саме Львівський завод збірних конструкцій, передав у тимчасове користування приватній фірмі ділянку. На ділянці були розташовані капітальні споруди, зокрема мова про ангар площею понад 360 кв.м. Цей ангар у 1995 році завод обміняв за договором міни на інше приміщення Україно-канадського спільного підприємства «Коронекс». Підприємство «Коронекс» на підставі цього обміну зареєструвало 1996 року право власності на це нерухоме майно. Після цього ангар кілька разів змінював власника, а згодом (аж 2008 року) пані Ломаківська стала його четвертою власницею.

Відповідно, ангар вже понад 20 років є приватною власністю та зареєстрований у БТІ як нерухоме майно. Здавалося би, чи можна вимагати у громадянина України віддати просто так свою власність? Судячи із судових позовів прокуратури – можна…

Якщо коротко, то суди вже кілька разів відмовляли прокуратурі у задоволенні позовів, визнаючи їх необґрунтованими, втім вона подає все нові й нові клопотання.

Кола пекла

20 листопада 1995 року на підставі договору міни Львівський завод збірних конструкцій передав Українсько-канадському спільному підприємству «Коронекс» ангар площею 360,6 м.кв. А 19 листопада 1996 року БТІ видало підприємству «Коронекс» реєстраційне посвідчення на право власності на приміщення ангару, як нерухомого майна. Далі нерухомість переходила від одного власника до іншого, а нинішньою власницею ангару стала Ірина Ломаківська. Й аж після більше десятка років у приватній власності військові чиновники раптом згадали про ділянку і, відповідно, про приватний ангар.

У 2010 році Військовий прокурор Львівського гарнізону подає позов до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про скасування реєстраційного посвідчення від 19.11.1996 року №793. Мотивація такого позову– нерухоме майно (площею 360 м.кв.) заважає у користування ділянкою (площе понад 2 000 м.кв.). Вочевидь прокуратура вирішила, що якщо «перетворити» за рішенням суду нерухому будівлю на рухоме майно, то тоді буде простіше приступити до «ефективного» використання землі (а якого, ми вже зазначили вище).

Втім суд залишає позовну заяву без розгляду.

Прокуратура навіть пробувала подати кілька позовів, але Львівський окружний адміністративний суд відмовив по кожному з них. Тож, три роки по тому Військова прокуратура домагається скасування цих рішень в апеляційному суді і тут починається найцікавіше. «Львівський апеляційний адміністративний суд розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Військового прокурора Львівського гарнізону на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2010 року про залишення позовної заяви без розгляду ухвалив Апеляційну скаргу Військового прокурора Львівського гарнізону задовольнити, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2010 року скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду», - йдеться у рішенні апеляційного суду.

Тому через кілька років ця справа знову повернулася до суду першої інстанції для розгляду по суті. Й 03.10.2013 року  Львівський окружний адміністративний суд прийняв у ній рішення. Якщо коротко, то позиція прокурора в цій справі полягала у тому, що БТІ не врахувало, що ангар є нібито лише набором металевих каркасів, а також, реєструючи право власності не брало до уваги, що за основним цільовим призначенням земельна ділянка, на якій розташований цей ангар відноситься до категорії земель оборони. Відтак прокурор просив визнати дії БТІ протиправними а реєстраційне посвідчення скасувати. При цьому, як видно з рішень і ухвал, прокуратура жодного разу за всю історію судової тяганини не клопотала про, наприклад, призначення експертизи в БТІ щодо того, чи є цей ангар рухомим майном чи все ж капітальною спорудою. Інвентаризаційні ж документи (про що теж зазначено в рішеннях судів) засвідчують бетонний фундамент об’єкта, що дає підстави вважати ангар саме капітальною спорудою, тобто нерухомим майном.

Як наслідок, 03.10.2013 року  Львівський окружний адміністративний суд розглянув цю справу та прийняв у ній рішення, яким відмовив прокуратурі в задоволенні її вимог за безпідставністю.

«Суд приходить до висновку, що означене приміщення є нерухомим майном і підлягає Державній реєстрації», - йдеться в постанові Львівського окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2013 року. Вивчивши матеріали справи, суд так само встановив, що договір про передачу у власність ангару впродовж майже двадцяти років ніким не був оскаржений і не скасований. Крім цього, дослідивши інвентаризаційну справу суд встановив, що приміщення ангару має бетонний фундамент, тобто є нерухомим майном: «Суд також не прийняв заперечення прокурора, що ангар міг бути поставлений на фундамент вже після передачі,  оскільки з Акту біжучих змін від 23.06.1998 року вбачається, що при обстеженні складу змін не виявлено».

Здавалося би, якщо суд вдруге не визнає позовів прокуратури, то ангар та його власницю нарешті залишать у спокої. Але ні. Очевидно, комусь дуже потрібна земельна ділянка, на якій розташований ангар, а надто, що в ці роки вулиця Шевченка у Львові починає вкрай активно забудовуватися під багатоквартирне житло.

Новий відлік

Після програшу в суді першої інстанції військовий прокурор подає апеляцію на це рішення. Й 5 квітня 2015 року Львівський апеляційний адміністративний суд знову розглядає справу і цього разу позов прокуратури задовольняє.

Зокрема, колегія суддів зазначила, що договір від 20.11.1995 року, на підставі якого здійснилася державна реєстрація  складу із збірних металевих конструкцій, не відноситься до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об'єктів  нерухомого майна. Тому судді прийшли до думки, що дії БТІ були вчинені з порушенням законодавства, що діяло на момент реєстрації, що є підставою для скасування реєстрації у судовому порядку.

З цим рішенням уже не погодилася власниця майна, подавши касаційну скаргу.

У першу чергу, власниця ангару домоглася зупинення Вищим адміністративним судом України виконання постанови апеляційного суду. А через два роки після постановлення рішення апеляційним судом п. Ломаківська таки настояла на відміні попередніх судових рішень.

18 липня 2017 року, розглядаючи цю справу, колегія суддів Вищого адміністративного суду України констатувала, що неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій. Відтак суд ухвалив, що судові рішення, ухвалені у даній справі, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

…і знову все по колу

Таким чином, ця справа вже втретє попала на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

І що цікаво, керуючись вказівками суду касаційної інстанції, окружний суд дослідив вимоги, заявлені, прокуратурою та прийшов висновку, що частина з них узагалі не підлягає розгляду в цьому суді. У зв’язку з чим у листопаді 2017 року суд своєю ухвалою  закрив провадження в частині вимог про скасування реєстраційного посвідчення на нерухоме майно, й суд апеляційної інстанції підтвердив законність такої ухвали (яку оскаржила прокуратура, яка очевидно не могла погодитися з тим, що майже десять років безпідставно скеровувала й підтримувала таку вимогу).

27 листопада 2017 року  Львівський окружний адміністративний суд розглянув по суті іншу вимогу (про визнання протиправними дій БТІ) і виніс відповідну постанову, якою практично повторив своє рішення від 2013 року. Тобто, суд вирішив у задоволенні адміністративного позову прокуратури відмовити повністю. На цьому історія мала би логічно зупинитися, адже, за інакшою логікою, судові тяганини можуть тривати вічно. Втім, логіка не зупинила прокурорів. Військова прокуратура ЗНОВУ подала апеляційну скаргу. Засідання в апеляційному суді призначили на 3 квітня цього року.

І тут виявилося, що суддею в цій справі призначено Сергія Кузьмича, але людина з аналогічним прізвищем працює в структурі тієї ж військової прокуратури. Згідно із реєстром е-декларацій, Кузьмич Н.А. (яка і працює в органах військової прокуратури) – дружина пана судді. Однак суд не погодився на відвід судді у зв’язку з можливим конфліктом інтересів, про який клопотала п. Ломаківська. Суд зазначив, що «… дружина судді Львівського апеляційного адміністративного суду Кузьмича С.М., не є стороною в адміністративному процесі чи іншим учасником судового процесу, відсутні докази надання нею правничої допомоги стороні або іншим учасникам у цій справі, існування інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді Львівського апеляційного адміністративного суду Кузьмича С.М. при розгляді адміністративної справи … заявником не наведено, а тому суд апеляційної інстанції приходить до переконання про необґрунтованість заявленого відводу». Тож, 15 травня, згідно з даними сайту Судової влади України, колегія суддів, зокрема суддя Кузьмич С.М. вчергове розглядатиме апеляційну скаргу Військової прокуратури до БТІ про скасування дій щодо реєстрації прав на нерухоме майно.

Тож наразі не зрозуміло, чим ця судова тяганина може завершитися, враховуючи надзвичайну наполегливість прокурорів. Більше того, 2013 року журналісти вже писали про те, що на ділянку по вул. Шевченка, 134 хтось активно претендує. А враховуючи те, що судове протистояння почалося якраз того ж року, можна припустити, що така наполегливість прокурорів виникла не просто так.

Мар'яна ТКАЧЕНКО