дивись.info

Райський смак українських Карпат

Райський смак українських Карпат

Колонка Марти Госовської.

Декілька років тому мені довелось перекладати під час гастро-туру до Тоскани. Я було вже думала відмовитися, коли уявила собі автобус на сорок людей, все в стилі «сіли-з’їли і побігли», порції мікроскопічні і вино із супермаркету. Та боженько мене вберіг від несосвітенної помилки і я опинилася в раю. В неспішному благодатному едемському садку смаків та розкошів. Ніякої метушні, жодних пластикових помідорів в середині лютого – тільки справжні, прості смаки традиційної кухні, які колоритно коментувала донна Марія, власниця гастрономічного раю, і навіть дозволяла власноруч замішати поливку до хрусткого салату!

Такого гастрономічного туризму я ще тоді не бачила. Це був для мене новий світ «гедонізму», де нема «туристів», а є «гості», де вино не «дегустують», а «п’ють» з господарями вілли, а ті розповідають про виноробні традиції і чим молодий марцоліно відрізняється від молодого пекоріно. Я слухала, роззявивши рота і не могла начудуватися, а вже щоб помріяти, що так колись буде в нас, вдома, – то й поготів!

Та тепер рішуче і впевнено можу сказати, що гастрономічний рай є й у нас, – не треба їхати далеко, – у Закарпатті! Перевірено на власному досвіді) Нарешті прийшло розуміння, що джанк-туризм нікому не цікавий і беззмістовний у своїй суті: вино номер шість чудово пасує до сиру номер три, з вас 150 грн, приходьте ще! До вина і сиру людям потрібне спілкування – неспішне, дружнє і змістовне, щоб враження залишились надовго, а не вивітрились – з парами етанолу – наступного ж дня. Філософію повільного гастро-туризму сповідують засновники асоціації «Смак Українських Карпат»: тут дбають не про кількість, а про якість. Ніхто не женеться за масовістю – ні у виробництві, ні у відвідуванні, – а просто ділиться з гістьми тим, що робить і любить.

Отже, пакуйте валізку, їдемо в гості!

На сир

Мої друзі жартують, що я всуціль складаюся з самого сиру та вина. Не знаю, що там з вином, а от щодо сиру вони мають рацію – я б сирочком снідала, обідала і їла б його на десерт! Донедавна з сироїдством було непросто – знайти натуральний смачний сир можна було хіба у крамничках італійських та французьких продуктів. Та все змінилося, коли я довідалась про Селиську Сироварню (село Нижнє Селище, Хустський район)! З натурального молока і за оригінальними рецептами там роблять найкращі з мені відомих українських коров’ячих сирів – Нарцис, Селиський і Менчул (названий на честь високогірної полонини, до речі).

Останній – мій фаворит! Дуже раджу скуштувати – в поєднанні з волоськими горіхами, яблуком та келихом ширазу! На сироварні проводять екскурсії, де можна подивитися, як вилежуються велетенські двадцяти кілограмові голівки Нарцису і кругленькі пасочки Селиського, які треба дбайливо перевертати двічі на день і омивати соляним розчином. Взагалі процес виготовлення сиру клопіткий і дуже відповідальний: від забору молока до дотримання температурного режиму – ніде не можна схибити, інакше продукт зіпсується.

Сировари, Петро та Інна Пригара, розповідають про культуру сиру – в нас та закордоном, про усі нюанси виробництва і запрошують куштувати сир. Не знаю, чи то гори навколо, чи свіже повітря, чи натхненні розповіді закоханих у свою справу фанатів, але кращого смаку годі собі уявити! Нічого спільного із пластиковими, неприродно помаранчевими сир-продуктом, який чомусь усі величають сиром! Ще б пак, як я довідалася, на голівку Нарцису потрібно 220 літрів молока від щасливих корівок з суб-альпійських полонин і понад пів року клопіткої праці сироварів! Скуштуйте, не пошкодуєте!

Читайте також: Джеймі Олівер вікторіанської Англії

Мій улюблений козячий сир роблять на еко-фермі Зелений Гай. Хоча, безособова форма «роблять» тут не дуже пасує: впродовж тижня я спостерігала за процесом від «а» до «я» і навіть брала участь в ролі асистентки (це я так гучно називаю обов’язок мішати молоко і перевертати сир!).

Можу впевнено сказати, що цей сир роблять з любов’ю – до культури сиру, до роботи, до кіз, які дають молоко, до праці і до природи! Тільки уявіть: кожна, абсолютно кожна, голівка сиру зроблена руками господині дому, кожен літр молока надоїний теж нею і її помічницею! Кожен сирок вона дбайливо перевертає двічі на день, слідкує за температуро та вологістю в приміщенні, де вони дозрівають, вона ж їх і пакує, клеїть етикетки і надсилає замовникам або угощає гостей, які завітали до них у райський куточок на екскурсію фермою.

Тут, в єдності з природою, мешкає родина Дель Соль, яка в корені змінила моє уявлення про фермерство. Тут не гоняться ані за рекордними надоями, ані за натовпами туристів (гостей – наголошу, що таки гостей, а не туристів – тут приймають невеликими групами і обов’язково за попередньою домовленістю). Господарі, Йолана та Орест, розповідають про життя на фермі, показують, як все влаштовано і в яких умовах живуть тварини. А тоді запрошують до столу – на традиційний неспішний обід, якому б позаздрили господині в Тоскані) Перше, що вражає – це фантастичний вид з вікна залу (насправді це не штучна кімната, де приймають лише гостей, це «серце» дому, його осердя і центр родинного життя)!

Уявіть картину, намальовану найталановитішим художником світу – природою: у панорамному вікні на всю стіну буде розкішний буковий ліс! Трохи оговтавшись від естетичних насолод, можна перейти до насолод тілесних – скуштувати страви з екологічно чистих продуктів!

Ніяких карамболів з труфельною пастою (не гугліть, я це вигадала), облиште, – тут цінують справжні смаки сезонних продуктів, вирощених на власному городі! Сюди хочеться повертатись знову і знову – не в останню чергу за спілкуванням з господарями, які, повірте, мають чим здивувати!

На вино

Якщо вам вдасться виїхати із Закарпаття тверезими, то я навіть не знаю: ви з тих рідкісних «везунчиків» або маєте якісь приховані супер-сили! Я не буду вам розповідати про гігантів-виноробів, які мають неозорі виноградники і тисячі літрів у погребах.

Я вам краще розповім про Нота Бене у Берегові! У пана Василя, господаря, всього сім гектарів виноградників і кожну лозу, як він любить жартувати, він «знає» особисто. Він робить всього п’ятнадцять сортів вина, з яких дев’ять сухих, два напівсолодких і чотири десертних.

Ви мені скажете, що кожна хата у Берегові робить вино, кого таким здивуєш! І правильно скажете – нікого. Якби не одна «але»: вино Нота Бене зріє у власноруч зроблених дубових бочках у 400-літньому погребі, збудованому ще угорцями! Уявіть собі звичайнісіньке закарпатське містечко, нічим не примітну хату із цілком звичайним подвір’ям, а от під хатою і під двором, на глибині дванадцяти метрів – старовинний мощений погріб довжиною у 30 метрів! Вражає – не те слово, якщо чесно!

Пан Василь захоплено розповідає про кожен сорт вина і щедро (так, так, щедро, а не мензуркою міряє) наливає ароматний напій у келихи! Не питайте про моє улюблене, бо вже після третьої позиції мені хотілося й собі засадити город виноградом і викопати під хатою погріб!

На хурму, гранат та фісташки

Хурма та гранат на Закарпатті? Не думайте, я цю колонку пишу не «під враженням» після візиту до винного погребу! На Закарпатті справді ростуть і плодоносять – ще й дуже щедро – ці екзотичні рослини. Не на кожному подвір’ї, звісно, треба знати місця.

Я знаю і розповідаю от вам: на Чорній Горі у Виноградівському районі знаходиться таємничий сад пані Наталі Мартишинець, де вона вирощує 150 сортів плодових культур! Хурма та гранати, зрештою, не найбільші дивовижі її саду: є в неї і тропічне диво – азіміна трилоба, яка квітне пурпуровими квітами і тхне гнилим м’ясом так, що аж ластівки додолу падають, але плоди має надзвичайно смачні!

Пані Наталя листується і обмінюється саджанцями із садоводами з усього світу, постійно експериментує і дбає про нові сорти до і так вражаючої колекції. В сезон винограду вона запрошує гостей на дегустації і надсилає грона скарбів у крамниці еко-продуктів. Бідкається, що персики пропадають – нема кому зібрати і привезти до міста! Чуєте, персики пропадають, неподобство яке, треба зібратися і їхати – допомагати їсти і крутити компоти!

На леквар

А компоти таки крутять, але вже не на горі, а в селі Ботар, що на самому кордоні з Угорщиною!  Без лекварів Павла Тізеша, більше знаного як Пан Еко, годі собі уявити будь-яку крамничку еко-продуктів. Та чого тільки лекварів! Без компотів, соків, сушні, мармеладу і всіляких інших солодких делікатесів.

Спершу слід пояснити, що таке той «леквар»: навіть не думайте обізвати леквар просто варенням, бо від простого там нема нічогісінько! Леквар готують із найкращих слив-венгерок, з яких треба спершу повибирати кісточки (ви пробували повибирати кісточки із гори слив? Ото ж бо й воно), тоді поскладати у велетенський казан, а потому вимішувати ретельно і безперервно впродовж восьми годин! Ніякого цукру. Тільки природний цукор налитих сонцем фруктів! Із 100 кг слив вийде приблизно сорок літрів варення, яке може зберігатися понад десять років. Не знаю, чи хтось це перевіряв на практиці, бо я щось не можу уявити, щоб той леквар протримався в мене довше тижня!

Окрім леквара, в пана Еко ще є понад сорок видів різного варення, джемів, мармеладів і всіляких ласощів. Рай, що не кажіть, рай на землі! А ще – як вам мало сорока видів варення – він тримає дивовижну породу корів – угорську низинну! Запитайте, де його стадо на випасі, і обов’язково поїдьте на селфі-сесію. Тих велетнів круторогих позичають навіть у кіно зніматись! Інстаграм оцінить)

Не знаю, як там зараз в Тоскані і чи там обідають в затінку домашньою пастою, а в Закарпатті якраз сідають – у колі друзів, з келихом вина і справжніми смаками екологічно чистих продуктів, за якими не треба їхати за тисячі кілометрів. Приїздіть й ви, але не в гастро-тур, а просто – в гості!

Будь-яке копіювання чи відтворення тексту або частини тексту дозволене лише з письмової згоди редакції. В іншому випадку це вважатиметься порушенням авторських прав.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...