дивись.info

Колонка психотерапевта: Гармонійні сімейні стосунки – які вони?

Колонка психотерапевта: Гармонійні сімейні стосунки – які вони?
Фото ілюстративне. Джерело: gorod-online.net

До дня сім’ї психотерапевт Анна Мозгова підготувала тематичну колонку.

Тема стосунків в психотерапії – завжди «заряджена» і жива. Ще б пак! Ми живемо у суспільстві, нас оточують люди. Так чи інакше ми взаємодіємо з десятками, а подекуди і сотнями людей. Вони нас формують, вкладаються в наше уявлення і переживання як власного мікрокосму, так і самих себе. Проте найголовніші з них – близькі люди, які мають на нас найбільший вплив, при цьому вони й приносять найгостріший біль або розчарування. Чому так відбувається, та що з цим роблять в психотерапії, піде мова далі.

Що таке сім’я?

За визначеннями психологів та соціологів, сім’я (тут і далі, у значенні «родина» і «сім’я») – це «суспільний інститут і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов’язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення».

Надто формально, правда? Давайте розбиратись, що таке сім’я в людському значенні в наші дні.

Коли йде мова про сім’ю, спершу варто прояснити, яка це сім’я. Для кожного з нас це поняття може бути різним. Сім’я може складатись як з двох людей, так і з дванадцяти. І, звісно, поняття гармонії тут будуть дуже різними. Сім’єю також може бути, наприклад, мама з дитиною, але в такому випадку (наприклад, розлучення) для цієї мами чоловік – не член сім’ї, а для дитини – так, бо він її батько. Тому найперше, що можна сказати про розгляд сімейних стосунків в психотерапії – це відсутність узагальнень. І якщо клієнт хоче працювати саме на цю тему, найперше, що я уточню – кого він чи вона вважає своєю сім’єю, з ким ми будемо «мати справу в кабінеті».

Друге питання, яке зазвичай задається, це «чому саме зараз постала ця тема». Кожна сім’я – це свого роду система, організм. Він має свої стадії розвитку, включно з вмиранням. Кожен з членів сім’ї грає свою чітко відведену роль, як в оркестрі. І в психотерапевтичній роботі ми маємо відслідковувати всі ці процеси. На якому етапі розвитку знаходиться ця окрема сім’я? Можливо, вона в кризовому періоді. Або ж в кризовому періоді сам клієнт, який “приніс” цю тему? А буває, що обидва ці процеси наклались один на одного.

Які бувають кризи

Криза – це не конче щось негативне. Так визначається період, коли старі форми організації (свого життя чи стосунків) вже відмерли, а нові ще не сформувались. Так, для сім’ї найпершою кризою стає її поява, коли двоє укладають шлюб, або починають жити разом. З одного боку, це, безумовно, радісна і щаслива подія, а з іншого – ці двоє, можливо, ще не були разом достатньо довго і не знають одне про одного всього, що треба. Або ніколи до того не були в шлюбі і цей новий стан – переживання себе у шлюбі – ще незнайомий, не досліджений самою людиною. Тоді вона намагається до нього адаптуватись, використовуючи свої наявні ресурси (внутрішні ресурси, уявлення, наявну інформацію). Коли цих ресурсів достатньо, криза проживається легко і навіть не дуже помітно. Але в кожному конкретному випадку – індивідуально.

Наступною кризою є поява дітей. Я не відкрию чогось нового, стверджуючи, що саме після появи дітей багато пар починають сваритись і навіть розлучатися. В цьому немає чогось поганого, це лише означає, що ресурсів пари для подолання цього періоду стало замало. Наступні кризи – це дорослішання дітей (коли ті йдуть до школи), або поява нових. Або ж коли хтось з сім’ї зникає (від’їжджає або йде з життя). Система знову змінюється і для її функціонування потрібні нові і нові форми. Не всі вміють їх швидко засвоювати, або адаптуватись.

Найвідомішою є криза «синдром порожнього гнізда» – коли дорослі діти покидають батьківську сім’ю і вирушають будувати власну. Всі ці процеси є природніми, але для кожного з них людині потрібно трохи більше внутрішніх ресурсів для переживання.

У кожного своє розуміння власної сім’ї

І тут ми підходимо ближче до формування “психотерапевтичного запиту”, питання, що саме є причиною звернення, що в цій конкретній сім’ї переживається як негаразд. З боку клієнтів відповідей тут буде стільки, скільки і людей. Кожен з членів сім’ї (в її будь-якому складі) бачить ситуацію по-своєму. Звісно, є певні “сімейні стереотипи”, коли в сім’ї хтось (частіше з дорослих) звично заявляє: «Наша сім’я дуже дружня». І навіть якщо цей стереотип всіма підтримується, це зовсім не означає, що всіма він переживається. Хоча б тому, що для кожного поняття “дружній” буде означати щось своє. І для одного – це відсутність рамок, звичка всім ділитись, а для іншого – навпаки – повага до його меж, до його можливості не ділитись і тримати все в собі.

Тому у випадку, коли це парна психотерапія, наступним буде прохання висловитися обом сторонам, як вони сприймають свою сім’ю і які саме проблемні зони в ній вбачають.

Зазвичай, до психотерапевта не приходять поговорити про свою ідеальну сім’ю. Навпаки, частіше приносять саме її проблемні сторони. Тому, звісно, ми можемо більше знати і більше вбачати саме ці ознаки. Але для того, щоб на них звертати увагу, необхідно мати ще й уявлення про те, як все мало би бути у сім’ї.

На Галичині є навіть окреме формулювання «порядна галицька родина». Не можу стверджувати, але поки все, що я чула під цим формулюванням, було важко назвати саме гармонійними сімейними стосунками. В таких сім’ях часто багато напруження у стосунках, вони рідко щирі й частіше спрямовані на формування бачення у оточуючих. Проте, чи переживаються ці стосунки всередині як гармонійні, чи роблять їх такими традиції і правила – це лише індивідуальне враження.

Вміння чути і любити

Для кожного розуміння гармонії в сім’ї буде своїм, власним. Мені ж здається, що гармонійною сім’єю буде та, де люди вміють чути одне одного (а не лише слухати), де можливі різні прояви своїх переживань та своєї особистості (це коли люблять не лише тоді, коли людина робить щось правильно, коли вона зручна і хороша, а постійно). Коли є місце для вираження і позитивних, і негативних емоцій (люди, які ніколи не сваряться – або не живуть, або не мають глибоких стосунків). Коли обов’язки розподілені між членами сім’ї і рівноцінні їх силам та віку (наприклад, старші на кілька років діти не мають доглядати і виховувати молодших дітей, або старших родичів; а тема гендерного рівноправ’я в нашому суспільстві взагалі ще навіть не почала формуватись), і простір, куди можна (і хочеться) приходити з усім (хорошим, поганим, нейтральним, а не лише здобутками чи перемогами, бо тільки так можна заслужити любов) і отримувати задоволення від знаходження в цьому середовищі.

Таке формулювання не всім підійде, це зрозуміло і природньо. І саме тому в терапії (індивідуальній, парній, сімейній) ми будемо працювати над тим, що для цієї конкретної системи підходить, і що можливо отримати. Психотерапевтична “магія” починається тоді, коли при змінах в одному члені родини, починає мінятись вся система і потрохи вибудовується в щось інше. Не завжди ці зміни приводять до миттєвого щастя, задоволення і гармонії, але вони точно роблять членів системи більш живими. А відчуття себе живим – вартує зусиль.

Колонка психотерапевта: як дати собі раду з самотністю

 

Анна МОЗГОВА,

практикуючий гештальт-психотерапевт

Освіта: КНУ ім.Т.Шевченка, факультет психології, магістр (2010р.), Спеціальність: клінічний психолог.

З 2014 року – сертифікований гештальт-психотерапевт.

Додаткові спеціалізації: робота з харчовими розладами, сексологія.

Проходила навчальну практику в Київській психоневрологічній лікарні. Проводила дослідження на тему суїциду.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.