дивись.info

Антикорупційний тиждень українського політикуму

Антикорупційний тиждень українського політикуму

Цей політичний тиждень став для України дуже важливим. Тож, про впровадження Антикорупційного суду, відставку Данилюка, аудитора НАБУ та інше, детальніше розповідає політичний оглядач Микола Давидюк.

Антикорупційний суд і маленька «свиня»

Нарешті в Україні сталася така довгоочікувана подія, в яку вже ніхто не вірив, у тому числі й учасники, які її реалізовували. Україна нарешті проголосувала за Закон «Про Антикорупційний суд» та обрала аудитора НАБУ. Цей тиждень став датою, на яку чекали кілька років і якій пручалися останні кілька місяців. Тим не менше, з багатьма нюансами, політичними кулуарними інтригами, ультиматумами, домовленостями, тиском Заходу, тиском населення цей тиждень став цікавим і дуже насиченим на важливі політичні події.

Варто зазначити, що голосування за Антикорупційний суд та аудитора НАБУ – невипадкове. Адже допустити невдачу без явного успіху, чи під явний успіх не закласти маленьку «свиню», було б неможливо.

Варто зазначити, що голосування за Антикорупційний суд та аудитора НАБУ - невипадкове. Адже допустити невдачу без явного успіху, чи під явний успіх не закласти маленьку «свиню», було б неможливо

Аудитор НАБУ не іноземець, явно розчарує Захід, в силу потенційної залежності від влади. Але не настільки, щоб погіршувати партнерські відносини із Україною як державою. Адже довгоочікуваний антикорупційний суд – проголосовано. Через це українська влада дозволила собі допустити неіноземця в аудитори НАБУ, тому що знала, що з кількох вимог Заходу не обов’язково виконувати всі вимоги. Саме через це вони вчинили так, аби начебто виконати вимоги, але не всі. В той же час, у кулуарах, не під запис депутати говорять про те, що дана кандидатура може бути достатньо залежною від Порошенка і партії влади, але особисті нюанси теж зберігаються. Наприклад, новий очільник хоче надзвичайно високу зарплату, не нижчу, ніж в Артема Ситника, а також високі зарплати своїм шести помічникам, що не входило в попередній пакет домовленостей. Зрозуміло, що це не ті вимоги, які їм міг би поставити закордонний аудитор або людина, яка б орієнтувалася не стільки на гроші як на принципи.

Читайте також: Диявол криється в деталях: координатор Антикорупційного форуму Львівщини про Антикорупційний суд

Обрання аудитора НАБУ стало не головною подією тижня, адже головною подією стало голосування за Антикорупційний суд. І, як і в кожної перемоги, тут є свої «батьки».

Перше – це Президент України, який усіма силами намагався уникнути прийняття закону, то називаючи його прерогативою то африканських країн, то закликаючи щоб кожен суд був антикорупційним. Проте і втрачати відносини із Заходом він явно не хотів. Особливо напередодні президентської виборчої кампанії. Тому в своєму класичному стилі була розіграна карта політичного шантажу.

Проте в фіналі Порошенко намагався не упустити можливість продемонструвати свої політичні м’язи в Парламенті – показавши конституційну більшість та особисту присутність. Намагались не залишатись осторонь і окремі політичні лідери, які прагнуть зайняти своє місце в політичній грі. Через що варто винести і заклики Гриценка, і блоги Вакарчука і навіть сьогоднішній приїзд Яценюка на фракцію БПП. На якій він взагалі-то і особливого права не мав би бути.  Але тим не менше, не стільки сприяти голосуванню, скільки бути причетним уже до практично реалізованого рішення – Арсеній Петрович намагався шанс не втратити.

Друге, це – ультиматум Гройсмана, який пішов ва-банк та готовий був піти у відставку у разі негативного рішення. Що змусило б депутатів не просто червоніти перед камерами та пояснювати причину провалення, але й іти на дострокові парламентські вибори. Чого явно ніхто робити не хотів. Для депутатів простіше було б підняти ціни на газ для населення, ніж обмежувати власні корупційні можливості.

Ультиматум Прем’єра змінив розклад інтересів на парламентській політичній шахівниці. Коли депутати почали розцінювати Закон про Антикорупційний суд уже враховуючи власне небажання йти на дострокові вибори.

Для самого Гройсмана це вихід на політичну сцену уже як політика та незалежного гравця. Адже до цього були виключно технократичні заяви про дороги, реформи та децентралізацію. А це уже була політична заява, яка спровокувала в тому числі, такі довгоочікувані зміни в державні та антикорупційному законодавстві. Які, до речі, незліченну кількість разів відкладались владою. І бажання їх реалізовувати явно ні в кого не було.

Хоча варто й сказати, що ризик Гройсмана був великим, але, як показує результат, він того вартував. З іншої сторони,  Прем’єру чи не найлегше було робити такі заяви, враховуючи що в київській політиці, він тільки останні 3-4 роки. Тому й причетності до старих  корупційних схем не мав. Інша справа – депутати, частина з яких із маленькими перервами, засідають в будинку на Грушевського чи не з 1991 року.

Третє, це – Захід. Переоцінити вплив західних партнерів, мабуть, буде складно. Адже постійні заяви, мотивації: публічні та непублічні – лунали щодня і чи не що хвилини. Бажання побачити в Україні реальний старт антикорупційної реформи, був надзвичайно сильним. Адже від цього залежав результат реалізації прийняти в останні 4-ри роки реформ. А це в свою чергу вплине на повернення/не повернення Україною взятих на себе кредитів. Захід в обличчі Венеціанської комісії, МВФ, окремих неурядових організацій, в сплаві інтересів із українським населення змогли протягнути через ВР закон, який багатьом депутатам відверто не подобався, але на який більшість погодилась через шалений суспільний резонанс та не політичний тиск на вулиці та в медіа.

Читайте також: Змінні історії. Як виглядає компроміс українських румун зі своїм минулим та сучасним

Найголовніше, наразі варто спостерігати за точністю виконання процедур, швидкому запуску створення нової структури та старті роботи. Дедлайни повинні бути максимально швидкі, хоч і реалістичні. Проте 2019 має стати роком винесення перших справ, гучних, корупційних, публічних. Справ, на які всі так довго чекали.

Відставка Данилюка

Ще однією важливою подією стала, зрозуміло, колотнеча навколо відставки міністра фінансів. Цей тиждень став апогеєм провокації і конфлікту між міністром фінансів та кабміном. Емоції з приводу розісланого міністром листа почали виходити назовні і кабмін вже не сприймав Данилюка як повноправного члена своєї команди. Через це Гройсман змушений був підписати указ про його звільнення та винести це рішення на голосування.

Олександр Данилюк. Фото: rada.gov.ua

Мотивація міністра піти з посади була достатньо простою, прагматичною й логічною. Адже щоб позбутися негативу перебування два роки на посаді міністра фінансів, можна було просто піти у відставку, спровокувавши її, і піти або у вільне політичне плавання та вже з вересня стати кандидатом в президенти, або зайнятися реалізацією своєї кар’єри в одній із міжнародних організацій. Зокрема, інсайдери говорять про Данилюка в МВФ.

Бранці Кремля

Ще однією дуже важливою темою стали українські заручники в російських в’язницях. Це і вирок Сущенку, і голодування Балуха та Сенцова. Україні треба мобілізувати всі свої дипломатичні ресурси, весь наш вплив у Радбезі ООН, аби домогтися звільнення даних заручників. В той же час, Американський ПЕН-центр зробив один з кейсів, а саме звернення до Джанні Інфантіно, керівника ФІФА, і до Путіна як до приймаючої сторони Чемпіонату світу з футболу, аби вони зробили все можливе для того, щоб звільнити політичних заручників.

Наразі час спливає надзвичайно швидко й кожна секунда на вагу золота, тому що наші заручники, які знаходяться в кремлівських тюрмах, в кремлівських катівнях, перебувають на межі життя і смерті. Тому мобілізація і суспільства, і політикуму і дипломатичного корпусу, і дипломатичного корпусу наших західних партнерів повинна бути максимальна, аби врятувати життя.

Читайте також: На підтримку Сенцова: в центрі Львова виставили 68 порожніх стільців з іменами бранців Кремля (фоторепортаж)

Дуже часто, коли ми згадуємо часи ГУЛАГу, часи Радянської імперії зла, говоримо, як можна було допустити такі вбивства? В той же час історія повторюється і ми знаходимося в точно таких же умовах, в аналогічних ситуаціях, коли ні в чому не винні люди знаходяться в кремлівських катівнях. Тому і потрібен розголос та мобілізація, аби в найкоротші терміни якнайбільша кількість людей, а бажано всі, змогли вийти на свободу й повернутися на Батьківщину.

Політичні відкриття та заяви: американський ревізор, Керченський міст та президентські баталіїМикола ДАВИДЮК,

Ph.D, політолог, директор аналітичного центру «Політика», менеджер виборчих та PR кампаній.  Сертифікований спостерігач за виборами від ОБСЄ, працював на виборчих кампаніях в Грузії – 2013, Іспанії (Каталонія) – 2015 та Киргизстані – 2017. Політичний експерт на українських та міжнародних інформаційних ТБ каналах і радіо (ICTV, EURONEWS, 112, ПРЯМИЙ, ESPRESO, NEWSONE, ГРОМАДСЬКЕ РАДІО, 5 КАНАЛ, КИЇВ ТВ, 1+1, ZIK, 24 ТА ІН.). Автор книги: «ЯК ПРАЦЮЄ ПУТІНСЬКА ПРОПАГАНДА» та засновник Форуму Нових політичних лідерів. В 2017, пройшов курс emerging leaders в Harvard Kennedy School.

Шарж: Ігор ДАНИЛИХА

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.