Сірі зони та неофіційні джерела фінансування: які способи промоції використовують політичні партії

Чимало такої реклами і у ЗМІ, а про джинсу на центральних телеканалах і замовні сюжети годі й говорити, - вважають аналітики.

Навіть якщо політичні сили не мають свого кандидата в Президенти, вони будуть брати участь у цьогорічній електоральній промоції, щоб заявити про себе, переконані громадські активісти й експерти з виборчого права.

Про те, як саме українські політичні партії і їх місцеві осередки рекламують себе та своїх членів і які проблеми є у цій сфері — у матеріалі Дивись.info.

Як працюють місцеві осередки партій

Сьогодні місцеві партійні осередки не мають впливу на політичну ситуацію в країні. Такої думки дотримується політолог, заступник директора Центру політичних досліджень ЛНУ ім. І.Франка Любомир Скочиляс.

За його словами, до 2006 року партійні осередки були активними і задавали тон на місцевому рівні. Однак у 2006 році на парламентському рівні Україна перейшла до пропорційної виборчої системи із закритими списками.

«Це стало початком кінця визначальної ролі місцевих осередків політичної партії. І вже в подальшому у своїх дослідженнях ми відзначили різкий спад активності і значимості місцевих осередків політичних партій, — каже експерт. — Хоча станом на 2012-2014 було повернення до не зовсім адекватної до запитів суспільства змішаної виборчої системи, роль партій на місцевому рівні так і залишилася вторинною».

Тим більше пасивність стосується президентських виборів, які за визначенням є загальнонаціональні, каже Любомир Скочиляс. Тому, зазначає він, робити якісь вагомі самостійні промо ініціативи місцеві осередки не повинні за визначенням.

«Вони можуть бути більш-менш активними, залежно від кадрового, фінансового потенціалу, установки на центральному рівні, але погоду задаватимуть центральні осередки партій», — додає він.

З ним погоджується в.о. голови правління ЛОГО «Комітет виборців України» Роман Кошовий.

«Місцеві організації не мають доступу до ведення зовнішньої інформаційної кампанії. Вони можуть працювати безпосередньо з людьми, брати участь у якихось публічних заходах, можуть працювати в органах місцевого самоврядування. Але у них відсутній доступ до білбордів, до центрального телебачення та іншого», — наголошує експерт.

Натомість, на його думку, місцеві організації зловживають такими засобами, як офіційні повідомлення про свою діяльність.

«Якщо міські голови чи голови облрад, чи голови облдержадміністрацій  мають якісь партійні преференції, то вони намагаються це максимально показувати через офіційні повідомлення та соціальну рекламу», — каже Роман Кошовий.

Любомир Скочиляс, у свою чергу, переконаний, що місцеві осередки і не тільки будуть використовувати будь-які можливості публічно себе означити. І ця тенденція буде тільки наростати з наближенням виборів.

«Крім промоції кандидатів, окремі політсили так само будуть намагатися отримати зворотній ефект. Для тих політсил, які не матимуть реально конкурентних кандидатів, важливо буде брати участь у цій електоральній промоції, щоби заявити про себе з розрахунку на місцеві вибори, на успіх політсили на парламентському рівні, оскільки після президентських в тому ж році будуть парламентські. І ту для частини політсил президентські вибори можна розглядати як репетицію до парламентських», — прогнозує фахівець.

«Сіра зона» інтернету та обмежувальні білборди

Блогер і громадський активіст Юрій Ситник переконаний: соцмережі сьогодні відіграють неабияку роль у результатах виборів і починають активно конкурувати з телебаченням у рівні впливу на громадян. У соцмережах з’являються, зокрема, політичні експерти, до яких дослухаються потенційні виборці.

При цьому, за словами представника «Комітету виборців України» Романа Кошового, використання соціальних мереж у політичній кампанії не врегульовано законодавством.

«Дотепер невідомо, чи є законною або незаконною реклама політичних партій у соцмережах. Адже всіма соцмережами володіють, як правило, іноземці. Отже, згідно із законом, там не можна проводити будь-яку політичну кампанію, — каже експерт. — Це сіра зона».

Також експерти окрему увагу зупиняють на політичній рекламі на білбордах.

«Зовнішня реклами ще нікого не переконала голосувати «за» чи проти, але вона дає інший ефект — формує короткий список. Тобто виборець не обирає між 50 кандидатами, а обирає між 5-7, який присутній у зовнішній рекламі. Тому зараз ми бачимо і у нашому регіоні, і у решті території України дуже багато облич політиків з їх гаслами», — зазначає Роман Кошовий.

На його думку, сьогодні в Україні законодавство у таких сферах як політична агітація, офіційні повідомлення, джинса тощо остаточно неврегульоване, тому дуже часто політичні партії спекулюють на цьому, користуючись невизначеністю.

Звідки гроші на рекламу

У світі існує кілька зразків класичних політичних партій, пояснює заступник директора Центру політичних досліджень Любомир Скочиляс: кадрові і масові. Кадрові партії найяскравіше присутні у США: демократична і республіканська. Вони функціонують як виборчі штаби, не працюють на постійній основі, а лише мобілізуються, коли відбуваються певні вибори: чи на регіональному, тобто на рівні штатів рівні, до Конгресу чи президентські. У всій Європі, і в Україні в тому числі, більше прийнята практика так званих масових партій.

«Така партія за визначенням має прагнути до максимального збільшення кількості своїх членів. Відповідно, цей тип політичних партій передбачає фіксоване членство – людина стає членом партії за певною процедурою: пише заяву, отримує партійний квиток тощо. Тут поширена практика членських внесків», — зазначає експерт.

Але він також додає, що такий тип фінансування не може забезпечити навіть на мінімальному рівні життєдіяльність партії. Тому існує спонсорство, залучення коштів (як офіційно, так і неофіційно) для діяльності. Тому членські внески є лише одним з формальних елементів функціонування партії.

Роман Кошовий додає: членські внески сьогодні необов’язкові, це ретроградна модель фінансування політичних сил. «У Європі переходять на бюджетне чи державне фінансування партій і підходять до скасування процедури благодійних внесків тощо», — наголошує представник КВУ.

Крім того, в законодавстві існує поняття непрямого фінансування політичних партій. Тут закон передбачає два типи: податкова знижка на 15%, яку мають політпартії, і друге — розміщення у ЗМІ під час виборів певних інформаційних повідомлень кандидатів чи політичних партій.

«Закон передбачає лише дві форми, все інше є прямим фінансуванням, де кошти перераховуються кошти на рахунок певної партії», — підкреслює Роман Кошовий.

Натомість громадський активіст Юрій Ситник наголошує, що існує й інше непряме фінансування реклами.

«Це весь бюджет Львова, який використовує Андрій Іванович для своєї промоції. Це БПП, який відкриває у нас все: від дорожнього знаку до недобудованих об’єктів. Це теж реклама, але ця реклама здійснюється за кошти бюджету: чи місцевого, чи державного. І вона надає серйозні конкурентні переваги тим, хто є при владі, хто може нею користуватися», — каже Юрій Ситник.

Читайте також: Розслідування руху «ЧЕСНО». «Народний контроль» Добродомова: партія під прикриттям

Він також виділяє у цю категорію участь у програмах на центральних телеканалах, за що платять кошти, які не обліковуються жодним чином. Крім того, часто власникам каналів є олігархи, які виступають і неофіційними спонсорами тих чи інших політичних сил.

На думку експертів, партії повинні звітувати про свої джерела надходжень. Однак вони зазначають, що законодавство у цій сфері потребує врегулювання.