Біля витоків державності: як Звенигород хочуть перетворити на туристичний центр

zvenyhorod

Нинішнього року на площі 38 га розпочнеться створення першого в Україні історико-культурного парку «Древній Звенигород». Цей проект став переможцем конкурсу Мінрегіону, і на його втілення заплановано 12 мільйонів гривень секторальної бюджетної підтримки ЄС.

Проектом, зокрема, передбачено впорядкування території пам’ятки та центральної площі села, консервація пам’яток княжої доби, відзнакування за допомогою сучасних мистецьких та технічних засобів найбільш знакових будівель княжої доби, трасування усієї лінії укріплень городища, візуальна реконструкція унікальної оборонної системи XVIII, створення базової туристичної інфраструктури довкола парку, туристичних маршрутів.

Від ідеї до реалізації

Ідея створення парку виникла ще два роки тому. Про це розповіла т.в.о. директора департаменту архітектури і розвитку містобудування ЛОДА Оксана Ткачук.

«Ми ще не знали, як буде називатися цей проект, але розуміли, що його треба робити. 2016 року на архітектурно-містобудівній раді розглядався генеральний план села Звенигорода, де вся територія – це фактично пам’ятка археології. Але на сьогоднішній день законодавство нам не дозволяє розробляти таку наукову документацію, як історико-архітектурні опорні плани. Для міст, які мають історичне середовище, це є обов’язковим, а для сіл ці речі не розробляються. І просто, щоб зберегти археологічний заповідник, показати його розвиток, у нас, власне, з’явилася ідея розроблення проекту», – розповіла Оксана Ткачук.

2017 року був затверджений генплан Звенигорода, відтак постало питання написання проекту для конкурсу Мінрегіону.

«Це європейські кошти і проекти секторальної допомоги. Один з трьох проектів нашого департаменту власне отримав секторальну допомогу. На сьогоднішній день кошторисна вартість – 12 мільйонів гривень. Наш департамент буде виступати замовником і реалізатором цього проекту. Ми дуже сподіваємося на допомогу, бо ми самі не зможемо його реалізувати», – сказала пані Оксана.

Утім, створення парку – це тільки частина грандіозних планів. Наступним етапом має стати створення заповідника зі статусом «національний».

«Коли ми називали проект «Історико-культурний парк «Древній Звенигород»,то він є співзвучний з назвою заповідника у документації, на створення якого ми теж сподіваємося», – розповідає співавторка проекту, археолог Наталя Войцещук.

Вона зазначає, що ідея створення заповідника у Звенигороді не нова – її намагалися реалізувати ще 30 років тому, коли святкували 900-ліття першої літописної згадки про древню княжу столицю, але проект так і не завершили.

«На мою думку, історія не любить незавершених циклів. Можливо, саме зараз настав час і у дуже короткі терміни нам вдасться зреалізувати унікальний парк. Насамперед моя головна мета – законсервувати пам’ятку, а парк і туристичний об’єкт – це вже похідне. Адже просто законсервувати і оголосити пам’ятку закритою зоною, цього недостатньо. Ми маємо розуміти, що світ міняється, і наука має бути відкритою. Треба йти до людей і на доступному рівні пояснювати, чому це важливо», – каже археолог.

За її словами, консервація пам’ятки дуже важлива, адже вона знищується – і земляними роботами, і ландшафтом. На території велика кількість самосіву, а коріння проростає і знищує культурний шар.

«А з іншого боку, це буде місце, куди приїдуть люди – і не лише з усієї України, а й з-за кордону. І вони просто будуть відкривати для себе, що таке Звенигород – один із центрів, де починалася українська державність. І можливо, ми тоді зможемо завершити цикл і відбутися остаточно як нація та держава», – сказала Наталя Войцещук.

Від княжих часів до сучасності  

Натомість доктор історичних наук, археолог Віра Гупало зазначає, що значення дослідження Звенигорода лежить у двох площинах – в історії самого міста, і в історії його дослідження.

«Теребовля, Перемишль і Звенигород – це були найдавніші міста раннього середньовіччя на території  Прикарпаття, які склали основу формування державності на цих теренах. Саме виникнення міста пов’язане з іменем володаря Ростиславича, який з чистого аркуша, на незаселеному місці, побудував Звенигород. Розвивалося це місто за його сина Володимирка. І можливо, якби не татари, які прийшли взимку 1241 року і знищили Звенигород, Звенигород продовжував би розвиватися і існувати до сьогоднішнього дня як велике місто і один з регіональних центрів. Але місто знищили і поступово почала стиратися пам’ять про нього. Сприяв цьому і наплив нового населення, яке нові власники Звенигорода, феодали, перевозили як воєнний трофей. Це населення осідало, не маючи ані коріння, ані історичної пам’яті. І поступово сталося так, що про Звенигород забули настільки, що навіть не знали, де знаходилася його центральна частина і де він взагалі був розташований. І ось в такій ситуації увагу до Звенигорода привернули лише на початку XVIII століття», – розповідає науковець.

Тобто про Звенигород фактично забули на довгі 600 років, аж поки на цій території гетьман польний коронний Адам Сенявський, володар Звенигорода, розпочав будувати земляні укріплення на місці давньоруського міста.

«Ось тоді знайшли величезну кількість людських кісток. Це були останки захисників Звенигорода. Дуже багато зброї, різних речей, і гетьман віддав розпорядження з’ясувати історію міста та що це за знахідки. Саме тоді історики і з’ясували славне минуле Звенигорода. Натомість гетьман віддав розпорядження вибити інформацію про історію міста на великому пам’ятному камені. Щоправда, через 50 років цей камінь зник, і про Звенигород знову забули, бо й замку не було, і гетьман тут більше не мешкав. Лише через 100 років, коли всю Європу охопили ідеї просвітництва, і в рамах цих ідей розпочалося вивчення історії регіональних земель, на наших теренах історики почали надзвичайно поглиблено вивчати Галицько-Волинську державу. 1898 рік став для Звенигорода знаковим, тому що відомий дослідник Михайло Грушевський, звертаючись до історії міста, вперше аргументовано довів місцезнаходження Звенигорода – по-перше, а по-друге, Звенигород мав статус княжої столиці», – пояснює Віра Гупало.

Знову Звенигород привернув увагу науковців вже після Другої світової війни, у 50-их роках, коли почалися археологічні дослідження. У 60-их роках Олексій Ратич відкрив рештки князівського палацу, мурованого, білокам’яного, церкву, усипальниці.

«Це були монументальні споруди, давніші за ті, що є в Галичі. Тобто перші на українському Прикарпатті. Найбільші досягнення були зроблені 1981 року, щоправда, іншого характеру. Тоді доктор історичний наук Ігор Свешніков відкрив релікти дерев’яної забудови заможного, ми вважаємо, боярського кварталу, на північно-східному пригороді. Тоді ж постало питання, як ці унікальні речі зберігати, оберігати і в майбутньому вивчати. І для того вже виникло питання про створення заповідної території, але, як ви знаєте, події у нашій країні 1991 року, коли розпався Союз, перекреслили ті плани», – продовжує пані Віра.

У Звенигороді було накопано понад 10 тисяч квадратних метрів площі, знайдено більше 100 різнофункціональних об’єктів і десятки тисяч знахідок, у тому числі унікальних, виготовлених з органічної сировини – з дерева, шкіри, берести тощо.

«І ось лише зараз ми підбили підсумки усіх тих досліджень, вдалося встановити загальну площу міста, яка в межах укріплень становила близько 140 га. Вдалося встановити особливості планувальної структури, особливості розпланування окремих дільниць і також матеріальної, духовної культури, встановити рівень розвитку ремесла, торгівлі тощо. І ось на підставі усіх цих археологічних знахідок, а також разом з писемними джерелами ми можемо на сьогоднішній день сказати про значення того міста, в чому воно полягало. Отож, оскільки це було одне з найдавніших міст і побудоване на незаселеній території, Звенигород виступає важливим джерелом для вивчення генези містобудівельних процесів в Україні. По-друге, як великий і визначний торговий та ремісничий осередок він цементував економіку регіону, як політично-адміністративний центр він був однією з ланок державотворчих процесів на території українського Прикарпаття. І саме розташування Звенигорода на північних околицях володінь Ростиславичів визначав його як північні ворота, тобто городище було стратегічним осередком Галицько-Волинської державі. Загалом Звенигород виступає важливою пам’яткою нашої культурної спадщини, оскільки він стояв біля витоків нашої державності, національної ідентичності і нашої незалежності. Все це дозволяє ставити питання про його охорону, збереження і майбутнє дослідження. І тому ми вийшли з пропозицією і проектом створення заповідника. Наступні етапи – модернізація музею, створення історико-культурного парку тощо», – підсумувала археолог.

Від проекту до парку

Створення парку є доброю передумовою у реалізації більш грандіозного проекту – створення національного заповідника, вважає кандидат архітектури, доцент кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка» Василь Петрик.

«Цей проект має кілька сфер діяльності. Перш за все – це збереження пам’ятки. Адже коли вона не має господаря, а тим більше якщо йдеться про пам’ятку археології, яка позбавлена опіки, вона поступово руйнується і не тільки природними процесами, її руйнують грабіжники, забудовники тощо. Тобто ці пам’ятки є під загрозою, і для їх збереження, власне, форма заповідника є найбільш оптимальною. На Львівщині дуже багато пам’яток археології і зокрема давніх городищ княжої доби, які мають велике державотворче значення.  Вони цінні в ідеї побудови нашої держави, формування історичної ідентичності і представлення нас Європі як нації давньої, з давніми урбаністичними традиціями і як певний щит перед зазіханнями наших сусідів», – зазначив Василь Петрик.

За його словами, другий аспект – це дослідження пам’яток. А саме заповідники як науково-дослідні установи формують програми таки досліджень і їх виконують. А третій вкрай важливий аспект – це забезпечення життєдіяльності цієї території як живого організму.

«Це вводить історичну пам’ять, яка проявляється у процесі досліджень, в публічний простір. Ми маємо невеликі містечка, де є давньоруські городища, це той самий Белз чи такі сільські поселення, як Плісненськ, Тустань і Звенигород, який розташований поблизу Львова, у 20 км від великого міста, котре відвідують багато туристів», – сказав Василь Петрик

Проект цієї території повністю збігається з територією заповідника.

«Тут є дві складові – давнє городище Звенигород і адміністративний центр села, який був сформований як новозбудований центр 1987 році. Центральна площа має стати активним, публічним простором Звенигорода, де люди будуть себе відчувати комфортно, з доступною інфраструктурою і сервісом», – зазначає архітектор.

За його словами, загальна концепція формується ландшафтними методами.

«Тобто ми за основу взяли тематику історичного ландшафту, в котрий ми втручаємося мінімальними засобами. Пам’ятка археології вона є цінна як культурний археологічний шар, котрий може досліджувати виключно археолог і будь-які земляні роботи без археолога заборонені. Основним моментом є укріплення земляних схилів, берегової лінії і формування пішохідних зон – певного сценарію відвідання городища», – зауважив науковець.

Створення парку передбачає застосування різних методів візуалізації, щоб кожен відвідувач Звенигорода міг побачити його таким, як за княжих часів.

«Методи візуалізації можуть бути просторові матеріальні або просторові візуальні. Наразі ми у процесі вибору методу візуалізації, як, наприклад, показати втрачену церкву. Центральна площа села – це пам’ятник з бетону, зведений 1987, історичний елемент, котрий потребує значної реконструкції. Проектом передбачено формування ігрових майданчиків для дітей, цікавих просторів. На центральній площі – штучний каскад ставів з пішохідним містком, котрий трасує давню історичну дорогу. Це сучасні методи ландшафтного дизайну, формування комфортного простору, який впроваджується вже на дослідженій території.  І в цьому історичному ландшафті неторканим залишається городище як зниклий простір міста, де ми можемо через отримання інформації в музеї, з різних мультимедійних засобів тощо. І торкатися цієї території можуть лише археологи», – резюмував Василь Петрик.

Великі сподівання на створення парку покладає і сільська голова Звенигорода Наталія Толопко, адже наплив туристів сприятиме розвитку територій.

Оксана ДУДАР

Фото: Віталій ГРАБАР

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: