«Птах душі» з перебитим крилом

Після скандалу через майбутній фільм про Василя Стуса складається враження, що за тих 33 роки, відколи легендарний поет і дисидент помер у тюремному карцері за «ворожу літературну діяльність, що порочить радянський державний і суспільний лад», в сучасній Україні не змінилось нічого.

Скільки б не відбулося революцій, ми геть ніяк не можемо викорінити зі своїх мізків отой пострадянський погляд на світ, погляд заляканих і зацькованих людей. Чого тільки варті виправдання режисерів фільму «Стус» (перша назва «Птах душі»), які вирізали з сюжету сцену про суд над Стусом за участі Медведчука, бо, мовляв, картина виходитиме в прокат у розпал передвиборчої кампанії, відтак вони «не хотіли робити пам'ять про велику людину інструментом політичних впливів та аргументів».

Ця сцена - про останній суд над Стусом, де Медведчук був його адвокатом (попри те, що від адвоката поет відмовився). Тоді товариш Медведчук не допоміг Василю Стусу. Мені якось невтямки, про що взагалі йде мова? Чому таку людину як Медведчук продовжують захищати? Невже нам мало того, що влада допустила кума Путіна представляти нашу державу в Мінському переговорному процесі?! Хто свідомо дозволяє цим людям вкотре виходити сухими із води?

Медведчук продовжує свою політичну (без)діяльність щодо українських інтересів так само, як тоді, 1980 року у кріслі підставного адвоката для Стуса. Та, зрештою, з цим усе ясно. От тільки як зрозуміти позицію єдиного сина українського дисидента, який прокоментував скандал з приводу майбутнього фільму так: «Те, що адвокат повівся неадекватно - сумнівів нема, але в тих умовах себе вели неадекватно дуже багато людей, бо якби то був тільки адвокат, це б ні на що не вплинуло…» Невже цими словами Дмитро Стус хоче підтвердити свою позицію «блудного сина»? «А щодо сина поета: у мене ніколи не було вибору, я таким народився, таким живу», - розповідає він в одному зі своїх інтерв’ю.

«Бач, сину, я дуже хочу, аби Ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком. Бо людина буває тільки така. Інша проживе, проскніє, прожере не з одного єгипетського глечика – поки й ґеґне. А чи була вона людина?..» (уривок з «Листів до сина» В. Стуса). Уся ця ситуація таки пролила світло на багато прихованих речей. І від цього робиться боляче. Чомусь нас вкотре хочуть обманути та зробити так, щоб ми почувалися як ті, кого зрадили найближчі. А прогнозувати, коли усі злочинці врешті будуть покарані, за цієї влади поки важко.

Нехай слова Василя Стуса стануть для всіх пророчими:

Сховатися од долі — не судилось.

Ударив грім — і зразу шкереберть пішло життя.

І ось ти — все, що снилось

як смертеіснування й життєсмерть.

Тож іспитуй, як золото, на пробу

коханих, рідних, друзів і дітей:

а чи підуть крізь сто твоїх смертей

тобі услід? А чи твою подобу

збагнуть — бодай в кінці життя?

Чи серцем не жахнуться од ознобу

на цих всебідах? О, коли б знаття...

Та відчайдушно пролягла дорога

несамовитих. Світ весь — на вітрах.

Ти подолала, доле, слава Богу.

На хижім вітрі чезне й ниций страх.

Василь Стус

 

Василь ЧОРНИЙ

викладач Львівського національного університету ім. Івана Франка

Думки, висловлені в рубриці «Колонки», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції ІА Дивись.info.