У Львові відкрилась незвична виставка, де головними героями картин є дерева (фото)

.

На виставці побували і журналісти ІА Дивись.info.

Для мисткині більшість із цих «портретів» є дійсно зображеннями друзів – «супутників людей на землі», із їхніми переживаннями, мріями, фантастичним історіями.

«Вони уже були так нереально давно тут, коли я народилася. А потім весь час були зі мною. Хтось і з них став моїм співрозмовником і вчителем, відповідав на запитання, ділився таємницями, хтось став другом. Хтось не встиг. Завжди цікавило, як усе було ДО мене, який вигляд мав світ, коли вони були насінням. Чи насінням того насіння…», - стверджує Ольга Кваша у концепції виставки.

Чому, власне, дерева стали «героями» цієї виставки?

- Буває таке, що дерева залишаються друзями на все життя — з них починається, ними закінчується. А буває так, що впродовж життя, коли людина живе, виявляється що її друзями тільки й дерева були.

Це роботи створенні за останній період?

- Останній рік. Я перед тим робила книжки, і закінчивши їх, за цей рік зробила цю виставку.

Коли берешся за таку тему як «дерева», здається, що її важко розкрити у межах однієї виставки. Як ви дивитеся на дерева, як на пленері, чи спочатку як на частинку природи, а потім собі щось дофантазовуєте?

- Я переживаю якусь емоцію, мені потім хочеться цю емоцію вивільнити. Вона з'являється у поетів через вірші, а в художника з допомогою малювання. І тема, не можу сказати, що обирається, вона приходить сама. І ти тоді просто робиш те, що тобі хочеться. А так просто сісти подумати, от зараз мені треба було б намалювати те, а завтра інше — це не мій спосіб дії. А воно приходить, і ти його робиш, і тоді воно досить гармонійно відбувається в цій хвилі.

Іноді здається, що ніби дивишся на реальний пейзаж, а тут щось з'являється фантастичне, казкове, що межує між реальністю і чимось неземним.

Не знаю як воно так виходить...Бо, іноді, я просто не пам'ятаю як я це місце малювала, це буває...

Як Ви стираєте, і чи взагалі стираєте межі між ілюстрацією і власною творчістю.

- Ілюстрації — це завжди пов'язано із замовником, тому там треба виконувати завдання, щоб максимально добре відтворити текст, а живопис — це такі «щоденникові» речі, і моє завдання максимально точно відтворити свою емоцію.

Які Ваші улюблені сюжети, як ілюстратора? Дитячі чи дорослі?

- Вони теж пов'язані із пейзажами, бо я їх найбільше люблю творити. В ілюстраціях так само. Якби моя воля, то я б ілюструвала книги лише пейзажами. Але все решта — книжка як книжка, там інші правила, інші технічні завдання, інша будова композиції. Але я дуже люблю малювати пейзажі, а зараз мало хто в ілюстраціях їх використовує, краєвиди зараз практично не малюють, бо створюють здебільшого сюжетні композиції, малюють різних персонажів.

Як ілюстрації до книги «Тихі віршики на зиму»?

- І навіть остання книга, яку я ілюструвала була «Золоторогий олень» Дмитра Павличка, його видали у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», там було у мене багато «пейзажиків», бо сюжет відбувається у Карпатах, я мала абсолютну волю і можливості щоб реалізувати свої улюблені мотиви.

Якщо мова іде про дерева, то які з них Ваші улюблені?

- Весь час — це інші дерева, але поки-що, раз і на завжди — це тополі, осокори і буки.

А в пейзажах, які пори року найбільше любите зображувати?

- Всі люблю, просто зараз так співпало із осінню, а це мені не важливо, насправді. Все люблю, і якби могла, то робила б все у двадцяти п’яти відсотковому режимі, щоб кожної пори року було порівно.

Розкажіть про особливості Вашої колористики. Вона так само, така майже фантастична, звідки Ви її черпаєте?

- Абсолютно з картинки, з того, що бачу, нічого не видумую, воно таке як є у природі, колір черпаю звідти, і всі це бачать. Просто можна дивитися і не бачити цього, а можна дивитися і це помічати.

Кожна картина – це своя історія, своя казка, історія стосунків художниці і конкретного «персонажа-дерева», історія їхніх зустрічей та розмов. «Більшість з того хорошого, що я маю, навчили ви», - говорить Оля Кваша.

Насолодитися цим чудовим діалогом між природою та людиною можна до 18 листопада.

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ