Політичні підсумки 2018 року

Війна з Росією

Головною темою політичного сезону в Україні, зрозуміло, була військова агресія Росії на нашій території, яка не припиняється вже котрий рік. І попри сподівання та прогнози експертів, не відбулося якихось великих зрушень, коли Україна змогла би здихнути з полегшенням і відчути спрощення життя і відхід російських військ. Більше того, не відбулося цього року і введення миротворців, на яких також робили велику ставку для того, щоб можна було регулювати ситуацію на Донбасі та почати певну реінтеграцію.

Заяви окремих європейських політиків, що з Росією треба дружити, були розбиті брутальною агресією росіян на українські кораблі. Якщо резюмувати, то Росія замість того, аби забрати свої війська з Донбасу, навпаки провокує нові конфлікти, нову агресію та вчиняє таку агресію.

[dyvys_blockqoute text="На карті додалася третя точка російської агресії – акваторія Азовського моря" author=""]

Тож, на карті додалася третя точка російської агресії – акваторія Азовського моря. Спершу це починалося як м’яке недружнє використання законодавства, наприклад, перевірка кораблів, коли Україна щодня втрачала на цьому мільйони гривень. Потім вони перейшли до реальної агресії, коли атакували українські човни та взяли у полон українських моряків.

Читайте також: До Одеського порту прибув Британський військовий корабель

За великим рахунком, підбиваючи підсумки року в плані війни, зрушень до реінтеграції територій чи встановлення миру не відбулося. Росія інвестувала тільки в своїх лідерів думок, політиків, які кричали, що потрібно домовлятися напряму, але нічого не робила для реального встановлення миру.  Не було введено миротворців, більше того, Росія активізувала нову зону дії.

Але і у самої Росії зрушень не відбулося: позбутися санкцій вона не змогла, зменшити об’єм цих санкцій у них теж не вийшло, тому маємо сьогодні ситуацію, коли конфлікт не в замороженому стані, як це багато хто хоче називати, а навпаки – у гарячій фазі. При цьому, ця гаряча фаза наростає.

Внутрішня політика

Найголовнішою подією року, що минає, зрозуміло, стане створення Української православної церкви, повернення в історичні традиції. Це державницький крок, руку до якого доклали мінімум три українські президенти, які робили запити в Константинополь та створювали ідеологічні платформи. Тож сьогодні можна було вже на Святвечір чекати отримання Томосу та завершення державницького проекту по відокремленню України від Росії й створення однієї з найбільших православних церков, одного з найбільших православних приходів.

Тому релігійна тема зайняла, напевно, одну з найбільших площин в українському політичному житті. Це рішення, яке було достатньо важливим, зайняло багато часу й породило суспільну дискусію.

Також українців цьогоріч дуже турбували соціально-економічні питання. Мова йде про тарифи, які, на жаль, виросли, бо це була одна з вимог МВФ. Зрозуміло, що вдалося врегулювати деякі питання та не підняти їх настільки, як це хотіли закордонні партнери, але зростання таки відбулось і певне навантаження на кишені українців сталося.

Друга річ, яка не відбулася, але яку очікували, - це зростання курсу валют та падіння гривні. Це був складний рік, який ніс великі валютні виплати по кредитах, що були взяті ще з 2008 по 2014 рік. Тим не менше, негативні прогнози експертів, що долар вистрелить і гривня знеціниться, не підтвердилися. Курс був навколо 28 грн за долар увесь рік.

Водночас, в Україні відбувалися й певні позитиви. Наприклад, захід ірландських авіаліній Ryanair намалював Україну на активній туристичній карті, українці змогли нарешті реалізувати свій безвіз та полетіти за кордон. Але це сигналізувало і велику хвилю міграції, коли в польських містах виросла кількість українських мігрантів, які поїхали туди заробляти кошти.

Також до внутрішніх процесів варто відзначити політичне життя на місцях, пов’язане з децентралізацією. Низка виборів, яка відбулася, показала дуже важливі процеси зміщення влади: і політики, і фінансування на місця, коли громади почали самі визначати основи своєї життєдіяльності та робити більш успішні кейси у своїх населених пунктів. Це треба віднести до позитивів, у той же час, в прогнозі на наступний рік дуже важливо, аби після зміни влади дана реформа не була скасована. Тому зараз є виклик щодо того, як вже закріпити цю реформу в Конституцію.

Але, зрозуміло, що внутрішньополітичне життя оберталося навколо виборів. Це дуже сильно відчувалося, бо всі заяви політиків, дії чиновників та політичних лідерів були націлені на досягнення максимальних результатів саме на президентських або парламентських виборах.

Вибори

Виборчий процес уже став великим, драматичним шоу. Українці так і не побачили тих нових обличч, які хотіли би бачити. В той же час, це був рік неповних і не до кінця очікуваних політичних пропозицій. Зокрема, відкриттям сезону став Володимир Зеленський, який почав дуже активну виборчу кампанію, базовану на різних медіазаявах, медіахитрощах, використовує свій образ популярного коміка і шоумена, він намагається увірватися в українську політику, аби обіграти свою роль із роллю президента в серіалі, який знімала його студія.

[dyvys_blockqoute text="Це був рік не до кінця очікуваних політичних пропозицій" author=""]

Також великі очікування електорат покладав на заяву Вакарчука, яка досі не відбулася, бо він теж є одним з фаворитів майбутньої президентської гонки. Ні команди, ні стратегії він ще не оголошував, але періодично в тій чи інші мірі підтримував певні реформи, закликав, мотивував і намагався бути в тренді. Втім, більшість свого часу він витратив на навчання за кордоном і укріплення себе як майбутнього політика.

Старі політики об’єднувалися, це є об’єднання на базі «Опозиційного блоку» й Рабіновича, що понесло за собою і перерозподіл медіаринку. Це теж промовистий факт цього року. Друге об’єднання – навколо Гриценка. Томенко, Катеринчук й Чумак об’єдналися навколо Гриценка. По суті, ми бачимо об’єднання другої лінії команди Ющенка сьогодні в окремий проект навколо Гриценка.

Форум Тимошенко став одним з важливих внутрішньополітичних процесів, зрозуміло, як частина її виборчої кампанії. Але такий запропонований формат теж намагалися обкатати всередині держави.

[dyvys_blockqoute text="В останній місяць було змінено хід виборчої кампанії через введення воєнного стану в частині країни" author=""]

Але в останній місяць було змінено хід виборчої кампанії через введення воєнного стану в частині країни. Це багато в чому змінило усю ситуацію, зробило більш актуальними одних і менш актуальними інших політиків. Це змінило медійний порядок дня і в іншому світлі виставило практично кожну з кандидатур.

Яким чином це вплинуло на ситуацію, ми зможемо дізнатися лише наступного року, коли будуть рейтинги, тому що саме вихід з воєнного стану покаже, як змінилася ситуація та яким чином це вплинуло на президентські рейтинги.

Зовнішня політика

Головним амбасадором України у світі цього року став Олег Сенцов. Його героїчний акт голодування перед Чемпіонатом світу став найбільш об’єднавчим меседжем для іноземних політиків, іноземних лідерів думок, економічних, культурних лідерів. Вони всі об’єдналися навколо його особи, навколо маніфесту проти кремлівського режиму, який сьогодні безконтрольно нападає на чужі території, захоплює людей і може саджати їх у тюрми й піддавати катуванням.

Саме завдячуючи його зусиллям Україна змогла відстояти неповернення Росії в Парламентську Раду Європи, Україна змогла доносити свій меседж в ООН, Україна змогла на всіх політичних та дипломатичних майданчиках відстоювати свою правоту. Усе це завдячує сильному меседжу та героїчному внеску Олега Сенцова.

[dyvys_blockqoute text="Героїчний акт голодування Сенцова перед Чемпіонатом світу став найбільш об’єднавчим меседжем для іноземних політиків" author=""]

Томос окрім того, що був дуже важливою подією внутрішньою, став ще дуже важливою подією зовнішньою. Тому що визнання української церкви і Православною церквою, і Ватиканом вимагало активних дій на міжнародній релігійній арені та об’єднання церков навколо України та деколонізації української церкви. Це було підтримано світом за рідким виключенням підконтрольних Росії або дуже лояльних до Кремля церков чи політиків, які на ці церкви впливають.

Цьогоріч також напруженими стали стосунки з Угорщиною, яка намагалася блокувати українські північно-атлантичні прагнення, намагання України більш глибоко співпрацювати з НАТО та вступити до Альянсу. Угорщина блокувала ці рішення, пробувала маніпулювати окремими вимогами до навчального процесу. Але насправді ці вимоги використовувалися виключно для того, аби зменшити потенціал України в її співпраці з Альянсом. Уже навіть західні партнери, у цьому випадку представники Сполучених Штатів, високопоставлені політики, дипломати, почали заявляти, що Угорщина повинна зменшити свій маніпулятивний тиск на Україну та зрозуміти одну дуже важливо річ, що якщо Україні не вдасться, Угорщина буде наступною.

Північний потік-2 теж став однією з важливих міжнародних точок, де Україна намагалися приймати участь, хоч і не була достатньо активною в протидії кремлівському намаганню встановити додатковий вплив на європейський енергетичний ринок. Це однозначно завдає удару по українській газотранспортній системі та зменшує постачання до нашого бюджету на кілька мільярдів. Україна у партнерстві з Польщею, з країнами Скандинавії, Балтії та Сполученими Штатами намагаються протистояти цьому проекту, доводячи європейцям бажання встановити монополію на європейському ринку енергетики, а не бажання допомогти чи диверсифікувати цей ринок. Україна проводить достатньо багато часу, намагаючись вирішити це питання.

Також важливим майданчиком на міжнародній арені був Радбез ООН, який одного разу збирався навіть виключно по українському питанню (це російська агресія в акваторії Азовського моря) та потягнув за собою звернення кількох парламентів із засудженням дій росіян по відношенню до українських моряків, кораблів та українського суверенітету. Взагалі ООН весь рік був напруженою локацією для України, де велися важкі бої та боротьба, де Росія намагалася легалізувати окупацію Криму, де Росія намагалася утвердитися безкарно як агресор на світовій арені.

2019 рік

Одним з найбільших викликів для України стане проведення виборчих кампаній (президентської навесні та парламентської восени). Дуже важливо не допустити російських провокацій, які, зрозуміло, плануються і будуть пов’язані частково з релігією і частково з самим виборчим процесом. Тут є велика небезпека, яку потрібно просто нейтралізувати, тим більше, що інформації, хто це все робитиме, більш ніж достатньо.

Другий великий виклик для України – це НАТО. Якраз цей рік стане визначальним щодо ПДЧ. Тим більше, що було звернення Парламентської Асамблеї НАТО, дуже чітке і зрозуміле, що вони хочуть посилювати з нами співпрацю. Тому Україні потрібно максимально використати усі шанси, аби зблизитися з НАТО й отримати зрозумілі умови вступу уже в найближчому майбутньому.

[dyvys_blockqoute text="2019 рік стане визначальним щодо ПДЧ України в НАТО" author=""]

Ще одним з важливих акцентів буде Північний потік-2 та спроби України з партнерами заморозити даний проект, зберігши безпеку в Європі та не втративши власні прибутки, які ми отримуємо від перегону газу. Тут теж треба розуміти, що не тільки перепонами треба бути відомими на ринку, а й давати пропозиції, які б допомагали великим іноземним компаніям заробляти великі кошти. Тому потрібно зробити таку пропозицію для Європи, аби вона не змогла відмовитися і підтримала Україну. Більше того, український енергетичний ринок не повинен бути пирогом, який ділять українські олігархи і політики-чиновники. Сюди потрібно запускати великі міжнародні компанії, аби вони у майбутньому були нашими лобістами в Європі.

Іншим викликом для України стане збереження санкцій для Росії, яка постійно збільшує свою агресію, але інвестує десятки та сотні мільйонів у дестабілізацію Європи та приведення до влади власних сателітів. Вони робитимуть усе можливе для того, аби розбити єдину позицію ЄС, аби потім повпливати на нього і зняти з себе санкції.

Та ж Росія як така буде одним із найбільших викликів для України. Там будуть проходити вибори у вересні 2019 року, і вона дуже захоче підняти рейтинги і там це буде робитися дуже легко або за рахунок внутрішніх терактів, або за рахунок зовнішньої агресії. Ось ця п’янка чума від захоплення Криму пройшла, рейтинги Путіна просіли і зрозуміло, що більше просіли рейтинги партії. Тому Росія буде намагатися шукати легкі маніпулятивні рішення.

[dyvys_blockqoute text="Увересні 2019 року в Росії будуть вибори і вона дуже захоче підняти рейтинги і там це буде робитися або за рахунок внутрішніх терактів, або за рахунок зовнішньої агресії" author=""]

Щодо Росії другим викликом буде те, що вона намагатиметься обмежити суверенітет Білорусі у військовому та політичному плані. Розмови, які ведуться про створення єдиної держави, є дуже небезпечними, тому що Україна отримає додаткові сотні кілометрів кордону з Росією, що стане свого роду черговою загрозою.

І, зрозуміло, викликом є війна. Війна не зупинена, вона триває, у гарячій фазі, в повзучій фазі. Вона не зупиняється, вона не є заморожена, тому залишається одним із найбільших викликів, про які варто не забувати українським політикам, які дуже часто заграються у поділ портфелів, власну корупцію і забувають про зовнішні реальні загрози.

Микола ДАВИДЮК,

Ph.D, політолог, директор аналітичного центру «Політика», менеджер виборчих та PR кампаній.  Сертифікований спостерігач за виборами від ОБСЄ, працював на виборчих кампаніях в Грузії – 2013, Іспанії (Каталонія) – 2015 та Киргизстані – 2017. Політичний експерт на українських та міжнародних інформаційних ТБ каналах і радіо (ICTV, EURONEWS, 112, ПРЯМИЙ, ESPRESO, NEWSONE, ГРОМАДСЬКЕ РАДІО, 5 КАНАЛ, КИЇВ ТВ, 1+1, ZIK, 24 ТА ІН.). Автор книги: «ЯК ПРАЦЮЄ ПУТІНСЬКА ПРОПАГАНДА» та засновник Форуму Нових політичних лідерів. В 2017, пройшов курс emerging leaders в Harvard Kennedy School.