Святвечір: традиції і звичаї Різдва Христового

Святкування Різдва Христового тісно переплелось з обрядами, що супроводжували язичницьке свято "Корочуна". Значення багатьох дійств набули християнського смислу, однак обряди - ритуали, пов'язані із хліборобством, пастушеством залишились незмінними, інформує Українська правда.

Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн - і східного, і західного обрядів - та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім'я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.

Приготування до Святвечора

При підготовці до зустрічі із новонародженим Спасителем всі члени родини мали підготувати як душу, так і тіло. У день перед Святвечором тримали строгий піст. Дозволялось трохи поїсти в обід тільки дітям. Тому не дивно, що дорослі та дітвора із нетерпінням очікували, коли ж зійде перша зірка та можна буде розпочати трапезу.

Вечерю господиня готувала увесь передріздвяний день. До роботи вона повинна братись обов'язково з гарним настроєм, бо інакше їжа не вдасться, а це вважалось поганою прикметою.

Дідух

Коли звечорло, починали готування домашнього вівтаря.

Господар вносить сніп жита — «дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини бажає всього найкращого на рік.

Далі підносить «дідуха» високо над столом і ставить на покутті під образами. Далі він перев'язує «дідуха» залізним ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває.

"Дідух" - із старослов'янської мови "дух предків" - це перший зажинковий сніп, або останній (обжинковий) у деяких регіонах.

Це був майстерно вив’язаний житній або вівсяний сніп, прибраний різнобарвними стрічками, цукерками, паперовими квітами, кетягами калини — попередник новорічної ялинки. У народній свідомості він символізує продовження роду (про це свідчить зокрема його назва), примноження достатку. Зерно тут має такий самий зміст, що й у весільній обрядовості (посівання молодих, підсипання під коровай), і в новорічних обрядах (посипання хати). Діти притрушували долівку чи підлогу соломою, вишукуючи в ній невимолочений колос, бо це віщувало добробут.

На Галичині ґазда промовляв такі слова: "Дай Боже, добрий вечір, ті свята упровадити, других дочекати в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа". Після цього ставили "дідух" у Красний кут на сіно. Вважалось, що саме на цей сніп (Символ прапредка) злітаються душі, яких запрошують у ці святкові дні до Святої вечері.

Стіл Навечір'я Різдва Христового

Основну святкову страву, яка зберегла символізм поминальної - кутю, ставили варитись ще удосвіта, щоб із першим промінням сонця вийняти із печі.

Традиційно на Святу Вечерю стіл прикрашали:

• Кутя
• Борщ з вушками
• Грибова юшка
• Вареники
• Голубці
• Маринований оселедець
• Мариновані гриби
• Заливна риба
• Тушкована капуста
• Квасоля
• Узвар
• Пампушки.

Спочатку їдять кутю, а потім — голубці, вареники, смажену рибу, капусту — все, що готувалось, а запивають узваром. Страви обов’язково мають бути пісними, оскільки Свят-вечір припадає на останній день пилипівського посту.

Читайте також: Найкращі рецепти куті на Різдвяний Святвечір

Також обов'язково на святковому столі мають бути:

• Свічка. Горіння свічки - це свідчення віри, приналежності людини до Божественного світла. Свічка супроводжує віруючу людину від Хрещення до смерті. Це - символ готовності людини до зустрічі із Богом, незалежно від часу і місця, коли Він схоче її покликати до себе.
• Сіль. Без неї не можна відчути повноти смаку страви. Так і людина не може творити справжнього добра, не перебуваючи в гармонії з Богом. Сіль вказує на внутрішню суть людини.
• Часник. Його кладуть на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів. Це символ очищення від гріха, який отруює людське життя, символ родючості і здоров'я.

Коли когось із родини немає вдома, для нього ставлять миску і кладуть ложку.

Якщо на цей час трапиться стороння людина, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім.

Боронь Боже, з кимось сваритись у цей день. Навпаки потрібно помиритись із ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою.

Свічка як символ життя

На столі під час Святвечора неодмінно повинна горіти воскова свічка, яка знаменувала собою життєдайну силу - сонце, до якого підноситься бджола. Її вставляли в хліб. На Лемківщині та Галичині свічку ставили в кружку із ярим зерном, яке згодом підмішували до посівного.

Запалюючи свічку, господар проказував: "Світи, праведне сонце, святим душечкам і нам живим, грій землю-матінку, наші ниви, нашу худібку!".

Гасити свічку на Святвечір не можна, бо вона вважалась символом життя, тому мала догоріти до кінця. Коли ж хтось випадково погасить свічку, то вірили, що у наступному році хтось помре в родині. Хоча подекуди гасили після вечері. Якщо під час вечері свічка горить ясно, то буде гарний рік, якщо блимає і кіптявить - не буде великого гаразду.

Не спати до третіх півнів

Після вечері, яка могла тривати й чотири години, спати лягати не можна, бо вважалось, що проспиш Царство небесне. До того ж господарі мали гостити із добрими духами, які завітали на Святвечір.

Не можна було спати, щоб в господарстві не поселились лихі духи, відьми, упирі, які блукають у цю ніч. Тільки під ранок, після "третіх півнів", коли вже все лихе не має сили й повертається туди, куди курячий голос не доходить - тоді господар може заснути й то насторожі, одягнений.

Ворожіння на Святвечір

Хлопець, який не хотів, аби до його юнки засилали сватів інші парубки, йшов увечері до млина, брав три скіпки зі шлюзів, які перетинали лотоку, загортав їх у ганчірку і таємно втикав у одвірок нареченої, приказуючи: «Як сеся застава не пущає воду на лотоки, так би (ім'я дівчини) не пускала сватів, окрім моїх».

Дівчата у свою чергу йшли до прорубу, роздягалися і, скропившись водою, нашіптували: «Як сеся вода біжит, так би за мнов бігали сватачі!». Натомість удома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де начебто «має показатися доля».

Дехто з юнок вмивав обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум'яним, пишуть Українські традиції.

Господарі готували для взуття нові солом'яні вустилки, котрі носили до Василя, потім перевертали їх на другий бік, а після Водохреща ними підкурювали корів, котрі хворіли.

На Лівобережній Україні хлопці та дівчата робили для правого чобота вустилки з сіна, що лежало на покуті, а напередодні Нового року вустилку клали під подушку, приповідаючи: «Хто мені судиться, той сю ніч присниться».

Крім того, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес, туди піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводять себе свині: тихо сплять — в родині буде лад, а коли кричать — у сім'ї будуть часті сварки.

Ворожили і в такий спосіб. Дівчата, пов'язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й імітували руками, начебто палають збіжжя — чиї хустки випали на долівку, ті юнки підуть заміж. Після цього клали на столі різні речі (сокиру, ножиці, чарку тощо), із зав'язаними очима почергово підходили — до якої речі доторкнулася, таким на вдачу буде майбутній чоловік.

Крім молоді, ворожили й старші люди, їх переважну турбувало, скільки кому жити. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи буде подвійна тінь; якщо тільки одна, то це на швидку смерть.

Діти в цей час удосталь гралися на розстеленій долі соломі, відтворюючи звуки домашньої птиці чи сценки збирання грибів у лісі. Щоб діти не плакали («бо будуть цілий рік каверзувати»), їм давали гризти горіхи, аби «не боліли зуби». Проте суворо забороняли їсти надворі, бо «птиця постійно клюватиме зерно в посівах». У цей день намагалися не ходити в позички, щоб «не жебракувати цілий рік».

Народні прикмети

• На багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
• Місячна ніч — врожай на баштани.
• Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина.
• Сніг іде — врожай на яблука.
• Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.
• Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.
• З кубельця витягували сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
• Повечерявши, зв'язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в череді корови».