дивись.info

Пам’ять про Героїв Крут – це пам’ять про всіх борців за українську державність!

Пам’ять про Героїв Крут – це пам’ять про всіх борців за українську державність!
"Бій під Крутами" художника-баталіста Леоніда Перфецького

Колонка історика Івана Хоми

Вшановуючи пам’ять українських солдатів, що загинули 30-31 січня 1918 року на станції Крути залізничного шляху Бахмач – Київ, ми вшановуємо всіх учасників Першої більшовицько-української війни, першої в новітній історії України війни за українську державність.

Це війна проти більшовицької Росії, яка під приводом захисту трудового населення від буржуазно-націоналістичної Української Центральної Ради розпочала в грудні 1917 року окупацію Української Народної Республіки (УНР) зі столицею в Києві.

Ця війна завершилась в травні 1918 перемогою України. Однак, головна роль у цій перемозі належить не українській армії, а союзникам. З середини лютого 1918 союзниками стали війська Німеччини та Австро-Угорщини. Без союзників, нечисельна армія УНР програла б війну Росії вже в лютому 1918 року.

Читайте також: Львівські сторінки Першої світової (фото)

У цій війні, ще за рік до Акта Злуки, участь в обороні нашої державності брали вихідці зі всіх українських історичних земель, і не тільки в складі армії УНР. Особливо в складі австро-угорської армії вмотивовано воювали Українські січові стрільці. Під Крутами також були українці австро-угорського підданства.

Ілюстрація: Юрій Журавель

У рамках війни відбулось десятки боїв, які по-різному завершувались. Однак, чому саме бій на станції Крути 30 січня 1918 року, який завершився поразкою для українських солдатів став символом цієї війни? Гадаю, це пов’язано з тим, що в цьому бою особовий склад українських сил, чисельністю приблизно 450 чоловік, складався з учнів 1-ї Української військової школи та Студентського куреня Січових стрільців під командуванням сотника Гончаренка.

Саме вони становили єдину силу, яка на цьому напрямку зупинила на декілька днів просування російських більшовицьких військ. Оборонці станції Крути не дочекались підсилення і впродовж 30 січня героїчно тримали оборону, а ввечері змушені були відступити до Києва. Адже ті українські сили, які мали їх підсилити, перейшли на сторону більшовиків.

Особовий склад противника становив більше 1000 солдатів, а резерв до 3000 перебував у Бахмачі.

Сотник Гончаренко під Крутами пережив подвійну трагедію. Крім поразки військових сил, якими він командував, у полон потрапив його молодший рідний брат, студент медичного факультету Київського університету, з 27 іншими студентами. 31 січня їх всіх було розстріляно. Це ті тіла українських солдатів, що залишились під Крутами. Під час бою втрати вбитими сягнули приблизно 50 чоловік.

Бій під Крутами було піднесено до головного символу першої війни з Росією за українську державність у ХХ ст., ще під час цієї війни. Так, повернувшись при підтримці німецьких військ на початку березня 1918 року до Києва, з ініціативи Михайла Грушевського було розпочато підготовку до перепоховання загиблих на станції Крути в столиці України.

Багатолюдний похорон відбувся у вівторок, 19 березня 1918 року на вокзалі, куди привезли в трунах останки загиблих. О 14 годині зібралися їхні рідні, студенти, гімназисти, солдати, духовенство, хор під керівництвом О. Кошиця та багато киян. За упокій відправив єпископ Никодим. З вокзалу процесія рушила до Центральної Ради, де до неї приєднався Михайло Грушевський, члени ради та уряду. Після промови Грушевського процесія направилась до Аскольдового кладовища.

27 березня міністр військових справ Жуковський видав наказ № 131 про розформування студентського куреня та про звільнення студентів Українського Народного університету з усіх військових частин.

Після цієї війни, до кінця 1921 року буде ще декілька війн з більшовицькою та білогвардійською Росією. Тоді ми програємо ці війни і на 70 років втратимо державу.

Відновивши ще в ХХ ст. свою державу, справжню пам’ять про героїв Крут ми ще більше двох  десятиліть будемо доносити до суспільства. Доки нова війна з Росією, але вже в ХХІ столітті, не змусила нас знову відчувати біль від ран та смертей війни за державну незалежність, соборність та суверенітет України. Так само, як 101 рік тому, ми в своїй пам’яті закарбовуємо нові перемоги та поразки, запам’ятовуємо нові прізвища героїв, що серед нас і посмертно. І все більше ми розуміємо, що права на поразку ми не маємо.

Думки, висловлені в рубриці «Колонки», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції ІА Дивись.info.

Будь-яке копіювання чи відтворення тексту або частини тексту дозволене лише з письмової згоди редакції. В іншому випадку це вважатиметься порушенням авторських прав.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хома Іван
Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини, Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка».