дивись.info

У Львові помер відомий український історик, політв’язень Валентин Мороз

У Львові помер відомий український історик, політв’язень Валентин Мороз
Фото з відкритих джерел.

У Львові, 16 квітня, помер український історик, один із представників українського національного руху, політв’язень, дисидент, автор понад 100 наукових праць, доктор гуманітарних наук Державного коледжу Джерсі Валентин Мороз.

15 квітня йому виповнилося 83 роки.

Про це на своїй сторінці у Фейсбуку повідомив Костянтин Рахно.

«Помер Валентин Мороз. Велет думки, який тримався правих поглядів в угодовському ліберально-демократичному болоті вітчизняного дисидентства», – написав пан Рахно.

Валентин Мороз народився 15 квітня 1936 року в селі Холонів, нині Горохівського району Волинської області. Після закінчення школи вступив на історичний факультет Львівського університету, потім до заочної аспірантури (на очну не прийняли через незадовільну оцінку з історії КПРС). Працював завучем і вчителем сільської школи, а з 1964 — викладачем Луцького педінституту, потім Івано-Франківського педінститутів. У Луцьку Валентин Мороз писав кандидатську дисертацію, в якій досліджував луцький процес 1934 року над членами КПЗУ.

Валентина Мороза вперше заарештували у вересні 1965 року за ст. 62 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда), засудили до 4 років таборів. Покарання відбував в таборі ЖХ-385-17-А в Мордовії, звідки в самвидав виходить його «Репортаж із заповідника імені Берія».

Після звільнення в 1969 пише статті «Серед снігів», «Хроніка опору», «Мойсей і Датан», які з’явилися в самвидаві і були прийняті українською інтелігенцією неоднозначно (зокрема його різкий осуд зречення Івана Дзюби, а також міркування про національну ідентичність).

1 червня 1970 року Валентина Мороза знову арештували. Причиною повторного арешту, очевидно, було те, що Валентин Мороз на той час, за спостереженням дисидента Василя Овсієнка, став «найвизначнішим представником інтегрального націоналізму… з його філософським волюнтаризмом, відстоюванням чистоти національного ідеалу будь-якою ціною, культом сильної особистості і пасіонарністю».

Новий арешт Мороза, особливо ж закритий судовий процес над ним з порушеннями законів, а також жорстокий вирок 14 років за тією ж статтею 62, ч. 2 КК УРСР, викликали гостру негативну реакцію не лише в Україні, але й за її межами. Вище згадані статті були інкриміновані Морозу як антирадянські. Слід зазначити, що 1969 КДБ припинив слідство щодо «Репортажу з заповідника імені Берія», а тепер за цю працю він був звинувачений.

На захист Валентина Мороза виступили Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Зиновія Франко, Євген Сверстюк, написавши колективного листа до Олеся Гончара, голови Спілки письменників України на той час.

Суд на Валентином Морозом, який розпочався 17 листопада 1970 в Івано-Франківськубув закритий. Навіть на оголошення вироку не були допущені близькі та друзі Мороза. Термін покарання – 6 років спецтюрми, 3 роки таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом.

Мороз відбував тюремне ув’язнення у Володимирській в’язниці, його утримували в камері з кримiнальними в’язнями, які знущалися з нього, а один так порізав Морозу живіт загостреною ложкою, що мусили його взяти до лікарні і накласти шви. Після цього, на прохання М. і дружини, його помістили в одиночну камеру, де він пробув майже 2 роки. 1 липня 1974 Мороз розпочав безтермінове голодування, домагаючись переведення з тюрми до табору. Попри могутню хвилю протестів і заяв на підтримку Мороза як в СРСР, так і за кордоном, представник КДБ сказав дружині Мороза, що він залишиться в тюрмі на весь термін.

22 листопада 1974 Мороз припинив голодування і повідомив дружині, що його перевели з одиночки та що його співкамерник — інтеліґентна людина.

Після закінчення тюремного терміну Мороза відправили в табір особливо суворого режиму в Мордовію, де він брав участь у голодуваннях і заявах протесту в річниці початку репресій в Україні тощо.

Після 5-місячного голодування в 1979, під тиском світової громадськості, влада змушена була обміняти Мороза та ще чотирьох дисидентів на двох радянських агентів КДБ.

Уночі з 27 на 28 квітня 1979 у Нью-Йоркському аеропорту ім. Кеннеді представники радянських властей обміняли п’ятьох політв’язнів — О. Гінзбурґа, Г. Вінса, В. Мороза, М. Димшиця та Е. Кузнецова — на радянських громадян Черняєва та Енґера, колишніх службовців ООН, засуджених у США на великі терміни за звинуваченням у шпигунстві. Жоден з обміняних не знав про це, згоди ні в кого не питали — акція була оформлена як позбавлення громадянства з подальшим видворенням із країни.

В одному з інтерв’ю Валентин Мороз сказав «Моїм рятівником був Збігнєв Бжезінський. Він народився на заході України, і безкомпромісно наполягав, що серед обмінюваних в’язнів українець мусить бути. Півроку Союз торгувався. Бо українця — націоналіста і політика — ніяк не хотіли випускати на Захід. Коли я із Бжезінським після свого визволення зустрівся — півгодини офіційно поговорили у Вашингтоні — навіть пляшки йому не поставив. Не та обстановка, не було як її пропонувати другій людині Америки.»

Спочатку Валентин Мороз оселився в Америці, згодом — в Канаді. Викладав у Гарвардському університеті (1979—1980), видавав журнал «Анабазис» (1980—1991), вів щотижневу радіопрограму в Торонто (1986—1991). Також намагався створити юнацьку організацію Лицарі Святослава.

Валентин Мороз повернувся в Україну, щойно почалися припинення ув’язнень дисидентів і відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР — у квітні 1990 року. З 1997 року постійно жив у Львові, викладав у Львівському державному університеті фізичної культури.

Помер 16 квітня 2019 у Львові.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.