дивись.info

Що стоїть за «формулою Штайнмайєра»: прогнози та оцінки експертів

Що стоїть за «формулою Штайнмайєра»: прогнози та оцінки експертів
Фото з відкритих джерел.

Після тривалих переговорів Україна підписала «формулу Штайнмайєра», яка полягає у врегулюванні конфлікту на Донбасі через надання тимчасового особливого статусу окремим територіям Донбасу, що викликало шквал критики.

Зокрема Львівська обласна рада сьогодні ухвалила заяву щодо неприпустимості капітуляції України. У багатьох міста анонсуються проведення народних віче.

Щоби розібратися, які наслідки матиме імплементація «формули Штайнмайєра» в українське законодавство і надання ОРДЛО тимчасового особливого статусу, ІА Дивись.info звернулася до експертів.

Лілія Брудницька, експертка Центру структурної політології «Вибір»:

«По-перше, якщо говорити про ризики, і ми вже маємо це, мобілізація та активізація правого флангу, що посилить розкол та поляризацію у суспільстві та загострить радикальні настрої. Якщо структуруються біло-блакитні, розкол політичний може вилитися у розкол територіальний.

По-друге, особливий статус Донбасу. Якщо змоделювати його запровадження, ми маємо розуміти: ті, кого державна ідеологія та суспільство вважають героями, там сприймаються зовсім по-іншому. І вони не змиряться, особливо якщо діяти силою. За 5 років війни центральна київська влада так і не знайшла (бо не шукала, а лише декларувала) ідеологем, котрі б консолідувати суспільство, а отже, і державу. Тому особливий статус Донбасу ризиковий тим, що за ним почнуть вимагати спочатку елементів, а потім і повністю особливого статусу інші регіони. (Наголошую, за умови відсутності консолідуючої ідеології). Але якщо надання особливого статусу Донбасу зірветься з якихось причин, то ОРДЛО остаточно перейдуть під протекторат Росії. Нам потрібно визначитися, і жителям ОРДЛО потрібно також визначитися. Вибори за формулою Штайнмайєра – це лише ширма, до того ж, тимчасова. Час для них втрачено.

Особливий статус Донбасу ризиковий тим, що за ним почнуть вимагати спочатку елементів, а потім і повністю особливого статусу інші регіони

По-третє, на даний час Україна де-юре має територіальну цілісність, а де-факто регіони під впливами різних сил і різних держав. Припустимо, Київ формально орієнтується на США, західні області – на США та Європу, умовно кажучи, схід і південь тяжіють до РФ. Спрацьовують географічні та геополітичні чинники. Ідеологічно Україна вже розділена. При цьому, шанси на консолідацію України як держави є високими, що довели президентські вибори і парламентські вибори 2019 року. Але, якщо команда Зеленського не сформулює справді консолідуючі ідеологеми для України, навряд чи вдасться, навіть силою, втримати державу від, мінімум, внутрішньої напруги. Врегулювання конфлікту на Донбасі має супроводжуватися консолідуючими ідеологемами, що важливо, не лише на рівні декларацій. Якщо цього не станеться, є висока ймовірність, що здетонують вказані мною ризики. Отже, важливо шукати формулу, котра цінна для України та виходить з інтересів України, а для цього – бодай пом’якшити зовнішній тиск».

Ігор Лєднік – білоруський політик, правозахисник, відповідальний секретар Міжнародного комітету «За Будапештський меморандум!», заступник директора Інституту дослідження російської агресії (Київ), член правління Інституту Національної політики:

«Формула Штайнмайєра – це сценарій виконання так званих Мінських угод, нав’язаних Україні бойовими зіткненнями під Іловайськ і Дебальцевим.

Порушивши щодо України Будапештський меморандум і просуваючи через «нормандську четвірку» і українських президентів політику «безальтернативності Мінська» на шкоду гарантіям безпеки України, Російська Федерація підпорядкувала своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її державному суверенітету.

Мінські угоди спровокували кризу в Раді Європи і запустили процес прискореного створення «союзної держави» Білорусі з країною-агресором РФ та з українським Кримом в її складі.

Сьогодні доля України повинна вирішуватися не «нормандською четвіркою» під диктовку Кремля, а представниками українського народу у Верховній Раді

5 вересня, в день п’ятирічного «ювілею» укладення Мінських угод, Інститут дослідження російської агресії направив комітетам Верховної Ради України звернення з проханням проведення парламентських слухань на тему: «Про відновлення щодо України дії принципів ОБСЄ – гарантій безпеки України за Будапештським меморандумом» . Головним аргументом у проведенні слухань є те, що політикою безальтернативності «мінських угод» країна-агресор РФ перекреслила політику невизнання зміненого статусу АР Крим (за підсумками проведеного 16 березня 2014 року в Криму «референдуму»), яка з посиланням на гарантії безпеки України за Будапештським меморандумом затверджена 20 березня 2014 року Верховною Радою України Декларації «Про боротьбу за визволення України» і 27 березня 2014 року Генасамблеєю ООН резолюції «Територіальна цілісність України».

У зверненні Інституту також вказується на проведення Службою Безпеки України досудового розслідування за фактом укладення «мінських угод» та реалізації політики їх безальтернативність (ч.1 ст.111 та ч.2 ст.364 КК України) і відкриття Окружним адміністративним судом Києва справи за позовом до Адміністрації Президента України Володимира Зеленського, яка проігнорувала пропозицію зі зміни «безальтернативного Мінська» на Будапештський меморандум.

Сьогодні доля України повинна вирішуватися не «нормандською четвіркою» під диктовку Кремля, а представниками українського народу у Верховній Раді».

Марія Гелетій, заступник директора Українського незалежного центру політичних досліджень:

«Сама «формула Штайнмайєра» не несе в собі ризиків, оскільки це традиційна формула врегулювання конфліктів, яка передбачає проведення вільних та чесних виборів на територіях, які постраждали від конфлікту. Але для того, щоби такі вибори відбулися, необхідно забезпечити належні умови, а саме: припинення вогню, безпеку та свободу проведення виборчої кампанії для кандидатів та безпеку для міжнародних спостерігачів, які на відміну від Моніторингової місії ОБСЄ, є цивільними особами і ОБСЄ/БДІПЛ несе відповідальність за їхню безпеку.

Водночас ризик все-таки існує і полягає в тому, що імплементувати всі ці елементи та забезпечити справді вільне волевиявлення може бути складно. Зокрема у таких виборах мали би взяти участь внутрішньопереміщені особи з цих регіонів, але чи вдасться забезпечити їхню участь, залишається під питанням. Також якщо вибори проводяться до того, як всі особи, які здійснювали військові злочини та злочини проти людства або частина з них (як це відбулося на Балканах), ми не можемо гарантувати, що такі особистості не будуть обрані.

Запровадження особливого статусу ОРДЛО не матиме особливих наслідків, якщо новий закон не відрізнятиметься від чинного. Зокрема що стосується амністії для учасників подій, які мали місце в Донецькій, Луганській областях, то це нормальна практика при врегулюванні конфлікту. Загалом переслідуванню підпадають лише особи, які звинувачуються у воєнних злочинах та злочинах проти людства (для цього Україна має ратифікувати Римський статут).

Економічна підтримка, найімовірніше, передбачатиме особливий податковий режим, який не лише буде перевагою для регіону, але і сприятиме залученню інвестицій та відбудові Донбасу, який буде складно відбудувати лише українському уряду. Це знизить навантаження на внутрішній бюджет та сприятиме економічному розвитку в цілому.

І нарешті, якщо буде пункт щодо посилення і поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами та органами місцевого самоврядування окремих районів з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації, то це саме той пункт, який може містити ризики у майбутньому. Незважаючи на те, що Україна межує з Російською Федерацією, наша недавня історія свідчить про те, що ми маємо бути обережними у відносинах з нею».

Юрій Шуліпа, правник, директор міжнародної спілки «Інститут національної політики»:

1 жовтня 2019 року може увійти в історію як дата початку добровільної капітуляції України перед Росією. Події, що відбуваються, мабуть, один з найбільш рідкісних у світовій історії випадків, коли без необхідних на те причин країна, що знаходиться у вимушеній обороні, в оточенні своїх країн-членів, добровільно капітулює перед агресором та ще й на умовах агресора!

Не інакше як в інтересах Російської Федерації 2-ий президент України Леонід Кучма підписав так звану «формулу Штайнмайєра» або, простіше кажучи, «формулу перемоги України», реалізація якої фактично забезпечить тимчасову легітимацію Росії не тільки в окремих районах Донецької і Луганської областей (ОРДЛО), але і в довгостроковій перспективі на всій території України.

Дійти такого висновку нескладно, виходячи з аналізу політики безальтернативності мінських угод Путіна, Порошенка і Зеленського.

Події, що відбуваються, мабуть, один з найбільш рідкісних у світовій історії випадків, коли без необхідних на те причин країна добровільно капітулює перед агресором та ще й на умовах агресора

Виходячи з пункту 2 комплексу заходів з виконання Мінських угод, має бути здійснено відведення всіх важких озброєнь обома сторонами на рівні відстані шириною мінімум 50 км. один від одного. Отже, Збройні Сили України, покликані відповідно до статті 17 Конституції захищати суверенітет і територіальну цілісність своєї країни, вимушено тимчасово капітулюють, здавши свої позиції на умовах Москви.

При цьому в самому комплексі заходів з виконання Мінських угод не міститься таких формулювань, як тимчасова окупація РФ частини територій Донецької і Луганської областей; виведення російських військ, військових угруповань і з’єднань збройних сил Російської Федерації з території України. У них навіть немає фрази про виведення парамілітарних та інших перебувають на території України незаконних збройних формувань з числа громадян Росії. Отже, всі вони залишаться на території України після проведення виборів в ОРДЛО і виконання всіх умов мінських домовленостей.

Яким чином можна буде верифікувати тих, хто перебуває на території ОРДЛО – переодягнених у військову форму місцевих озброєних «до зубів» трактористів або російських військовослужбовців, залишається невідомо. Адже в пункті 3 комплексу заходів з виконанню Мінських угод, йдеться про забезпечення верифікації режиму припинення вогню і відведення важкого озброєння з боку ОБСЄ, а на все інше повноваження у представників ОБСЄ відсутні.

Після підписання так званої «Формули Штайнмайєра» фактично президент Росії Володимир Путін поставив представників тимчасової адміністрації ОРДЛО вище президента України Володимира Зеленського, депутатів Верховної Ради і членів Кабінету Міністрів. Бо відтепер всі вони всім складом повинні будуть підлаштовуватися під вимоги Кремля і його представників з ОРДЛО.

В реалії, реалізація так званої формули Штайнмайєра, так само як політика безальтернативності Мінських угод, є тяжким і тривалим у часі двосічним злочином в інтересах країни-агресора.

Який буде результат?

Так званий закон про особливий статус почне діяти в день виборів. При цьому навіть якщо спостерігачі побачать порушення, то ніхто вже не скасовуватиме закон, який тимчасово вступив у дію. У Росії є на цей випадок можливості та інструменти. Якщо новоспечена влада України заперечуватиме, Кремль покаже їм свою силу.

Після виконання мінських домовленостей і формули Штайнмайєра, тимчасово окуповані території продовжать залишатися у військовому, правоохоронному, гуманітарному, інформаційному та економічному просторі Росії при їх формальній приналежності Україні. Контроль над ділянкою україно-російського кордону, що проходить між ОРДЛО і Росією, Україні не дозволять встановити, оскільки це не передбачено Мінськими домовленостями. Крім того, у статті 8 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО» йдеться про транскордонне співробітництво ОРДЛО та окремих адміністративно-територіальних одиниць Росії. Виходить, що Росія, як і зараз, продовжить охороняти кордон з ОРДЛО фактично сама від себе. Росія буде звільнена від усієї політичної і юридичної відповідальності за військові дії на сході України, отримає пом’якшення санкцій і додаткові істотні можливості з управління Україною через «вживленні в політичне тіло України ОРДЛО».

У разі подальшого розвитку такої ситуації Україна як країна може припинити своє існувати вже через 1,5-2 роки

По суті, Україна отримає той самий сучасний Крим, з усіма його російськими «принадами», тільки не який відсічено анексією, а вкинутися у свій політичний простір фактично на умовах Кремля, та ще й є дієвим інструментом для реалізації в Україні кремлівської політики зовнішнього управління Україною.

Україна, зі своїм токсичним інвестиційним кліматом, існуванням своєї економіки за рахунок кредитів МВФ, з одними з найнижчих в Європі доходами переважної громадян, повинна буде самостійно відновлювати зруйноване війною і мародерством Донбас. За таких обставин геополітичне виживання України як держави і суб’єкта міжнародного права остаточно поставлено під загрозу. У разі подальшого розвитку такої ситуації Україна як країна може припинити своє існувати вже через 1,5-2 роки. Проект «Незалежна Україна» може бути закритий на довгі роки. У будь-який момент громадяни України можуть прокинутися в Росії.

Оскільки у нового президента і уряду відсутні концепції та програми стратегічного розвитку країни, цей фактор не може не свідчити про те, що Україна готується до остаточної капітуляції перед Москвою».

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ:

«Підписання «дорожної карти» виконання Мінських угод відбулось під потужним тиском як із Заходу, так і зі Сходу. Президент США Дональд Трамп особисто схиляв  Зеленського «до домовленостей із Путіним». Президент Франції Еммануель Макрон поставив проведення саміту у «нормандському форматі» у залежність від виконання попередніх домовленостей 2016 року, зокрема щодо так званої «формули Штайнмайєра». Володимир Путін зацікавлений у формальному виконанні Мінських угод 2014-2015 рр. як передумови для скасування західних санкцій проти російської економіки. Ймовірно, додатковий тиск здійснюється у питанні підписання угоди про транзит газу до Європи після 1 січня 2020 року. Тобто ризики теперішнього стану справ пов’язані як із внутрішньополітичними, так і зовнішньополітичними викликами для України. У внутрішньополітичному вимірі активізувались розмови про зраду національних інтересів, що порушує консолідацію українського суспільства. До того ж це відбувається на фоні підготовки уряду Гончарука до чергового етапу «шокових реформ».

Володимир Путін зацікавлений у формальному виконанні Мінських угод 2014-2015 рр. як передумови для скасування західних санкцій проти російської економіки

Власне, спроба нашвидкоруч завершити війну може розглядатись як інструмент підвищення вартості української сільськогосподарської землі, які готуються виставити на продаж. Адже навіть ризиковий спекулятивний капітал навряд піде до країни, яка «напівофіційно» веде війну. Додатковими ризиками є відсутність внутрішньополітичних правових механізмів імплементації Мінських угод. Абсолютно неприйнятним з точки зору іміджу України може бути повторення подій 31 серпня 2015, коли за першої спроби прийняття особливого статусу ОРДЛО загинули національні гвардійці. Не менш серйозними є зовнішньополітичні ризики. Ймовірно, частиною згоди на початок імплементації особливого статусу ОРДЛО може бути символічна відмова України від підтвердження на саміті НАТО у грудні 2019 року вимоги надання Плану дій щодо набуття членства. Найгірше, що у випадку зриву процесу реалізації Мінських угод російська гібридна пропаганда отримає нагоду говорити про «недоговороздатність українських еліт». Фактично із ситуації, яка склалася немає ідеального виходу».