Померла радянська партійна діячка Валентина Шевченко

Останнім часом Шевченко серйозно хворіла й лікувалася у клініці «Феофанія». За попередньою інформацією, прощання з нею відбудеться в четвер, 6 лютого, на території клініки. Шевченко поховають на Байковому кладовищі, поруч з її чоловіком.

Валентина Шевченко народилася 12 березня 1935 року в сім'ї шахтаря в місті Кривий Ріг. За радянськими мірками вона зробила гарну партійну кар'єру. Чотири роки пропрацювала заступницею міністра освіти, потім два роки – заступницею голови в Українському товаристві дружби й культурних зв'язків із закордонними країнами, 10 років (із 1975-го до 1985 року) – заступницею голови президії Верховної Ради УРСР. У 1985 році її обрали головою Верховної Ради УРСР попри те, що була наймолодшою членкинею політбюро (50 років).

Після розвалу Радянського Союзу Шевченко пішла з політики. Останніми роками вона рідко з'являлася на публіці й не давала інтерв'ю.

Про Валентину Шевченко згадує журналістка Мирослава Барчук. Вона вказує на інші моменти в біографії радянської активістки.

«Валентина Шевченко – одна з найбільш реакційних і жорстоких керівників радянської України. У неї була репутація залізного чобота щодо діячів культури, акторів, гнобителя усякого вільнодумства і дисидентства.

Колись на початку 80-их Валентина Шевченко під час розмови сказала Івану Миколайчуку: «Ви помиляєтесь, якщо думаєте, що ми не бачимо націоналістичних підтекстів «Вавилону ХХ» і всього вашого поетичного кіно. Буде відповідальність, запам’ятайте мої слова. Не довго лишилось».

Миколайчук приїхав до нас додому і розповів про цю розмову моїй мамі того дня, як вона повернулась з 4-годинного допиту в КГБ перед прем’єрою своєї моновистави «Маруся Чурай» у 1982 році. Звинувачення тоді стосувались організації «націоналістичного шабаша» і «неправильно розставлених акцентів у творі Ліни Костенко». Валентина Шевченко і в цій історії, і в інших, була одним з decision makers і одним із найвпливовіших «катків» радянського «бульдозера», який зачищав українську культуру. (Це довга історія, колись напишу про це окремо).

Примусове заганяння киян на першотравневий парад 1986 року, коли північний вітер дув з Прип’яті на Київ і максимально підняв радіаційний фон – це також зокрема відповідальність Валентини Шевченко. Пізніше вона пояснювала, що «такою була вказівка з Москви».

І ось я сьогодні пригадала ці слова до Миколайчука «не довго лишилось». Івану Миколайчуку лишалось жити кілька років. Він згорів від тяжкої хвороби у 1988. Фактично нікого з геніїв українського поетичного кіно нема. Валентина Шевченко помирає у 84 роки в елітній Феофанії і її вшановують українські медіа разом з парламентом. Містична історія», – написала в дописі Мирослава Барчук.