Терапія самооцінки: що робити, коли внутрішня дитина плаче

14

У театрі Лесі Українки у Львові відбулася перша зустріч-розмова з циклу «Психотерапія для міста». Цей проєкт здобув популярність ще під час минулого сезону, тож і цього разу зала була переповнена.

«Стадіон, так стадіон», – пожартував над цим психотерапевт Володимир Станчишин. Під час лекції він розіграв цілий спектакль, аби показати, як формується негативна самооцінка людини.

Назва «Вийди і зайди нормально» була обрана не випадково – саме такі висловлювання від батьків та вчителів зароджують у людині думку, що з нею щось не так. Тоді з’являється і внутрішній критик – це частка особистості, яка негативно коментує наші дії і якості, пояснює психотерапевт. Зазвичай критик говорить голосом шкільної вчительки: «Чому ти не можеш бути нормальним?»

На боці критика стоїть ще й так звана вимоглива частина особистості. Вона переконана в тому, що світ жорстокий, і щоб вижити в ньому, треба безперестанно боротися. Вона не може вдовольнитися нічим: їй буде мало будь-якої роботи та досягнень. Суворий тренер, що кричить: «Ти недостатньо стараєшся!» Мамине: «Дай я зроблю сама, ти не впораєшся».

Завдання терапії самооцінки – налагодити діалог саме з цими двома. Володимир Станцишин виносить його з голови клієнта на велику сцену, щоби показати наочно і препарувати на дрібнесенькі частини. Виходить свого роду анатомічний театр. Формат лекції-перформансу був обраний самим психотерапевтом і став сюрпризом також і для організаторів, зазначила Дарина Заржицька, директорка розвитку освітнього центру з прав людини у Львові. Але він вже зібрав схвальні відгуки від аудиторії.

Тож до кого звертаються безжальні критик та вимоглива частина? Хто їх боїться? В глибині кожного з нас ховається маленька перелякана дитина. Вона слухає критика і завчає його слова – саме таким чином і формуються глибинні установки. Володимир виділяє ті, що мають найбільший вплив на самооцінку:

  • я не вартий любові;
  • я погана;
  • я невдаха;
  • світ небезпечний;
  • я не така як всі;
  • я безпорадний.

Всі вони породжують страх бути неприйнятим і змушують нас шукати спосіб не відчувати цього страху або хоча б подолати його. Дорослі, ми хочемо захистити внутрішню дитину, зробити так, аби вона більше не зазнавала страждань. Робимо це так, як вміємо. Для цього приміряємо на себе маски – захисні рольові моделі. Вони можуть бути, наприклад, такими:

  • контролююча роль. Зарозумілість і перфекціонізм – ось її основні риси. Вважає, що якщо контролювати й передбачати все у своєму житті, жодного лиха просто не може статися. Якщо інші цього не роблять – не дивно, що вони самі винні в своїх негараздах;
  • улеслива роль. Обирає задовольнятися малим та відмовлятися від своїх бажань на користь інших. Хоче заслужити на любов самопожертвою. Стати непомітною – найкращий спосіб самозахисту для неї;
  • істероїдна роль. Для неї характерне страждання як спосіб життя, при чому це страждання яскраве і показне. Намагається таким чином привернути до себе увагу;
  • агресивна роль. Порушує чужі кордони і кривдить інших, аби не скривдили її. Схильна звертатися по допомогу швидше до алкоголю, ніж до психотерапевта;
  • «зіркова» роль. Вважає себе найкращою, вимагає постійної уваги та визнання від оточуючих. Знецінює їх.

Що спільного в усіх цих персонажів? Вони мають низьку самооцінку, хоча й деякі з них здаються надто самовпевненими. Такі маски мають захистити від критика, але зрештою до нього ж і приводять.

  • Я вважаю, що світ небезпечний – я буду дотримуватися всіх приписів і все перевіряти – а я точно перевірив? – не можу собі довіряти – підтвердження, що світ небезпечний;
  • Я вважаю, що не вартий любові – я маю заслужити на любов – мене використовують – я відчуваю розчарування – підтвердження, що я не вартий любові.
  • Я вважаю, що я поганий – я не дам нікому й ніколи мене образити – я завжди маю бути сильним – агресивна поведінка – втрачаю соціальні контакти – підтвердження, що я поганий.

Наші маски – це не зло, бо вони дали змогу вижити у важкий період, веде далі психотерапевт, але тепер це вже не працює на нас. Тож зараз на сцену виходять ще дві частки: здорова людина (має здоровий глузд та почуття гумору) та щаслива дитина (її місія – зменшити напругу пристрастей). Здорові частки протиставляються іншим і говорять до них. Говорять, що вдячні, визнають їх неоцінимий вклад, але їм пора піти. Пояснюють, що не можна відчувати себе собою, коли граєш роль. Коли ти небезпечний – люди біжать від тебе. Зі страждання можна зробити спосіб вижити, але це не життя. Більше не треба ховатися, бо навколо немає кривдників.

Принадність цієї розмови в тому, що вона не обов’язково повинна проходити в кабінеті психотерапевта. Ви можете провести її наодинці з собою. В своїй голові.

Відео з лекції-перформансу можна подивитися на ютуб каналі «Educational Center for Human Rights in Lviv». Організатори також планують видати книгу за першим циклом лекцій та шукають можливість провести «Психотерапію» й в інших містах.

Діана ШРАМЧЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: