«Культури та мистецтва дають грунт під ногами у всьому цьому хаосі», – Тетяна Сміріга

Коронавірус відправив на карантин навіть культуру і мистецтво – порожні музеї, театри, виставкові та концертні зали. Про довгострокові виклики пандемії та вплив на цінності розмова з керівницею Ужгородського Cublo Art Center Тетяною Смірігою.

– Як справи в культури в умовах пандемії?

– Вона загалом у такому стані «застигла від паніки». Є люди, які активно продовжують придумувати нові рішення. Наприклад, я є в польській групі «Культура в карантині», де постійно створюють якісь літературні читання, концерти, постійно йдуть якісь онлайн-презентації, перформенси, але загалом, думаю, стан такий якийсь «аааа» (сміється – ред.).

– Фінансування культури в час, коли не вистачає коштів на боротьбу з вірусом, це правильно?

– Звичайно, що правильно. Ми не можемо без цього жити й існувати. Я розумію, що зараз верхню частину піраміди Маслоу знесло, але це не означає, що її знесло назавжди. Я сподіваюсь, що все більш-менш налагодиться і повернеться на своє місце. І щойно люди перестануть думати про банальне виживання: хто живий, хто мертвий і що має їсти, то звісно, що культура має величезне значення в житті будь-якої людини. І цікаво, як би люди переживали карантин, якби вони не мали доступу до культури та мистецтва, які вносить хоч якесь відчуття порядку, дають хоч якийсь грунт під ногами у всьому цьому хаосі.

– Чи збільшило зацікавлення людей до культури те, що у перші тижні карантину було багато безкоштовних продуктів: різноманітні вистави, читання?

– Можливо, дуже хочеться в це вірити. Об’єктивно можна сказати лише маючи якісь статистичні данні. Загалом, підозрюю, що той, хто цікавився культурою, цікавиться неї і надалі, хоче отримати до неї доступ у режимі онлайн, а хто не цікавився, то цікавиться і далі тими речами, які були для нього звичні.

Мені здається, що кожен зараз намагається облаштувати нову систему, нове життя так, щоби максимально відтворити те, до чого він звик. Тому я не впевнена, що нам вдалось таким чином залучити якісь нові цільові аудиторії. Тут в нас є стара проблема, що культура та мистецтво досить відірвані від широких мас і розділились нам на дві частини: масмаркет та елітарну культуру. Ми не можемо ці дві частини з’єднати, і це дуже складне завдання. Мені здається, що в режимі онлайн воно залишилось.

– Останні новини з стін Верховної Ради, що УКФ таки отримає фінансування по конкурсах, які завершились. Це все-таки перемога?

– Як це може бути поразкою. Адже культура – це така складна сфера, яка не будується за рік, навіть за два. Якщо зараз розвалити цю сферу, то на її відновлення підуть роки, ми це вже знаємо, ми вже проходили такі експерименти.

Зараз якщо це розпустити, змусити цих людей заробляти гроші в інших сферах, то воно потім буде знову дуже-дуже довго налагоджуватись. І справа в тому, що більшість тих людей, які є в культурі досить талановиті,  мають інші професії в запасі в силу становища культури в Україні. Тобто вони зараз повиймають всі свої запасні вміння і професії з кишень, але потім повернути їх знову на ці самі місця, змусити їх займатись культурою неможливо, це не так легко. А культура вся взагалі базується на людях. Люди – це основний ресурс, тому звичайно, що необхідна підтримка, і дуже добре, що залишаються проєкти УКФ. Мені не дуже ще поки зрозуміло, як і коли вони будуть реалізовуватись, але є якась надія, якась перспектива, якісь плани, які стосуються саме цієї сфери, а не іншої.

– Яка доля чекає фестивальні проєкти, що подавались на УКФ? Яку форму проведення ви б запропонували?

– Не знаю, розумієте, що фестивалі – це наш спосіб з’єднати два величезні сектори, оцей «масмаркет» і справжню культуру, справжнє мистецтво. Ми намагаємось у такий спосіб достукатись через ці «фестивальні сосиски» до «масмаркету культурного» і долучити їх до себе. У нас і так складнощі, бо це дуже розділені аудиторії: за соціальним статусом, освітою , фінансами, усім. Це гіперрізні аудиторії і дуже важко їх поєднувати. Як тепер це робити без фестивальних форматів, я ще наразі не знаю. Ця проблема у нас виникла не з карантину, а з карантином вона просто загостриться. Можливо, можна буде іти через якісь популярні канали, методики, які застосовує «масмаркет». Це якраз новий простір для фантазій та креативу.

– Чи є проблема в тому, що тепер українська культура залежна від одного джерела доходів – УКФ?

– Ні, насправді серед всіх проєктів, які подаються на УКФ, далеко не всі проходять. Окрім того, зараз дуже багато фондів, які підтримують важливі та цікаві проєкти. Можливостей зараз є дуже багато. Якщо чесно, то до цієї всієї кризи та карантину мені здавалося, що грошей є більше, ніж людей, які це можуть якісно освоїти. Тому я не бачу якоїсь узурпації в цьому і мені не здається, що це єдине джерело. Останнім часом навпаки – УКФ ніби задає вектор, що якщо це держава підтримує, то значить можуть підтримувати і приватні особи. Раніше, коли йшов до приватної особи і просив щось підтримати, то на тебе дивились як на жебрака. Тепер вже ставлення до цього змінюється і це нормально підтримувати такі речі, це трендово.

Джерел досить багато, вибір є головна проблема, що немає хороших менеджерів. Тобто якщо з митцями ще більш-менш ситуація, то з хорошими та якісними менеджерами дуже слабо, а тільки менеджери можуть розрулити всі ці питання: планування, фінансування, фандрайзингу, що є дуже не простим питанням для митців і вони дуже часто не в стані це все вирішувати.

– А де взяти менеджерів?

– Ми теж постійно працюємо над цим питанням. Шукаємо молодих, активних, свіжу кров. Бо проблема в тому, що не приходять молоді люди у культурні проєкти, вони воліли б займатись чимось іншим, більш фінансово привабливим, більш перспективним. Крім того, навчання: по-перше, залучити людей, а по-друге, постійне навчання, яке вимагається протягом всього життя. Постійно щось змінюється, постійно потрібно бути адаптивним, отримувати багато інформації.

– А яка вона ця українська культура зараз, на що виділяють кошти? Три критерії та на що звернути увагу?

– Для мене є культурне поле, яке не ділиться по країнах. Звертати увагу потрібно на все: чим більше ми знаємо, чим більше ми цікавимося – тим більше ми знаходимо чогось важливого для себе, нових сенсів.

– Як сучасні умови можуть вплинути на культуру? Які нові продукти можуть з’явитись?

– Вже зараз говоримо про те, що можна виставки робити онлайн, генерувати якісь 3D або віртуальні спейси, в яких щось проводити. Зараз дивимося трансляції онлайн якихось культурних продуктів, які в житті, можливо, навіть не прийшло б в голову подивитись. Звісно, що будуть з’являтись нові форми, але всі ми страждаємо від онлайн-режиму. На мою думку, будь-яке спілкування – це обмін енергією і мистецтво – насамперед обмін енергією між людьми. Тому тут в онлайн-режимі багато чого втрачається.

– Три онлайн-проєкти, які потрібні для Ужгорода та Закарпаття?

– Це складне питання, тому що в Ужгороді і на Закарпатті культури фактично немає. У нас з карантином нічого так особливо не змінилось. Так, є якісь усталені структури, де щось інколи відбувається, але загалом такого цільного, монолітного, потужного культурного процесу немає. Мені навіть складно уявити, що би це могло бути, тому що я знаю, наскільки важко тим якісним культурним подіям приваблювати глядачів, отримувати нову, свіжу аудиторію, окрім того ядра, яке в них вже є.

Моя мрія зробити фестиваль Контемпорарі-денс і я вважаю, що це важливо та необхідно. Люди би відкрили для себе щось абсолютно нове і унікальне. Те чого вони тут не бачили.

Читайте також: Підприємці як таргани – вони завжди виживають, – Микола Савуляк

Але тут питання, як завжди, мистецтва та культури, бо в чому сенс мистецтва – ми створюємо нові сенси і кожен в тому вловлює свій сенс, але питання в тому, якщо запитати великі, широкі групи людей: чи дійсно вам потрібен цей сенс, чи потрібен цей продукт, то можливо вони скажуть – ні. Тобто вони не знають чи їм це потрібне, як будь-що нове, ефемерне і не дуже зрозуміле. Їхня потреба слабо сформована. І  в Ужгороді, і на Закарпатті я якраз це бачу, що ці потреби не сформовані. Наразі потреба більшості людей – черговий фестиваль з шашликами.

Переглянути відео можна тут.

Розмовляли Станіслав БЕЗУШКО, Марта ДАРМОГРАЙ

#СаміСобіГості: довгострокові виклики пандемії: говоримо про цінності – це спільний проєкт Західноукраїнського представництва МФ «Відродження», проєкту «Київський діалог» та інформаційної агенції Дивись.info.