дивись.info

Бути у центрі уваги: міфи про стюардес та життя на карантині без крил

Бути у центрі уваги: міфи про стюардес та життя на карантині без крил
Фото: Юрій Танчин

Вже понад два місяці в Україні карантин, який зачепив практично кожного. Зокрема коронавірус «підрізав крила» авіації.

Пілоти, бортпровідники, диспетчери та інші працівники галузі змушені зараз сидіти вдома. То чим же вони займаються і чи не думають змінювати роботу?

Стюардеса Каріна Калінчук родом зі Львова. Літаки авіакомпанії, в якій вона працює, базуються у Києві. Тому більшість часу дівчина живе у столиці. Але на період карантину Каріна повернулася до рідного міста. Вона поділилася своєю історією і розповіла про те, як потрапила в авіацію та якими є будні бортпровідника у часи карантину.

Від мрії до реальності

– Каріно, розкажи, чим цікавилася у дитинстві та хто ти за освітою?

– У дитинстві я цікавилася всім, чим тільки можна! Ходила в музичну школу, у хорі співала, займалася і ліпкою з глини, і малюванням, і танцями… Любила грати у баскетбол. Насправді, багато всього. Щодо освіти, то я вивчала веб-дизайн.

– Цікаво, а звідки виникла тоді авіація? Хтось надихнув чи, можливо, з дитинства мала пристрасть до неба?

– Думаю, не так багато людей народжуються з відчуттям, що авіація – це їхня пристрасть і захоплення. Я дівчина, мене не дуже цікавила техніка, мотори і як це все працює. Але мій тато – пілот літака Boeing 737NG. До речі, він працює та живе зараз у Руанді. Тато ніколи не думав, що хтось у нашій сім‘ї може погодитись стати бортпровідником. Він мотивував мене стати авіадиспетчером. Чесно кажучи, моє серце не лежало до цього.

Та саме тато – та людина, яка і надихнула зайнятися авіацією. Неабияке враження на мене справляв екіпаж, який проходив повз мене, коли зустрічала батька. Завжди дивилася на нього з захопленням, аж подих перехоплювало! Тим більше, кожна дівчинка з дитинства мріє про професію моделі, акторки чи стюардеси. Мені випала нагода спробувати себе у цьому. І я жодного разу не пошкодувала.

– Тобто тато-пілот надихнув і допоміг потрапити в авіацію?

– Так. Але я не одразу стала стюардесою. Спершу у нас з чоловіком був свій невеличкий бізнес, інтернет-магазин. В один момент все зникло… Це сталося буквально за один день. Тоді ми вирішили завітати в гості у Київ до мого тата. На той момент він працював в Україні. Коли вже батько поїхав на виліт, пролунав дзвінок і одна фраза: «Не хочете стати бортпровідниками?» Секунд десять на роздуми і наступного дня ми переїжджаємо зі Львова до Києва та починаємо навчання, записуємося на курси.

Чому так легко прийняла це рішення? Тому що я за те, щоби використовувати будь-яку цікаву можливість, яку дарує життя. Завжди відкрита спробувати щось нове.

– І як давно ти вже стюардеса?

– Розпочала свою кар‘єру близько трьох років тому. Та, відверто кажучи, було нелегко знайти роботу, навіть незважаючи на те, що мій батько пілот, а я мала готові документи, здобувши фах за власні кошти.

Чому важко? По-перше, ніде тоді не проводився набір, а по-друге, в мене був досить слабенький рівень англійської мови. Але, доклавши більше зусиль, таки вдалося потрапити в авіакомпанію, яка мала назву DART Ukrainian Airlines. Там я пропрацювала десь з півроку. Найяскравіший спогад з того часу – це моє перше відрядження до Кувейту, де ми були близько трьох тижнів.

Після того, як компанія збанкрутувала, ми з чоловіком повернулись до Львова і тут вже працювали на різних роботах, думаючи, що про авіацію вже можна забути. Та одного разу раптовий дзвінок і запрошення на співбесіду до авіакомпанії WINDROSE Airlines – знову змусили нас розправити крила! Незважаючи на складну співбесіду у три етапи, мене таки взяли на роботу. Так що вже більше як два роки працюю в українській авіакомпанії «Роза вітрів».

– Тобто вас обох – тебе і твого чоловіка – взяли бортпровідниками?

– Так, нас обох взяли на роботу. Ми обоє працюємо в одній компанії бортпровідниками.

– А разом можете літати?

– Ні, правила не дозволяють. Це заборонено. Я з чоловіком не можу літати на одному рейсі.

Стюардеса знає, як вижити на безлюдному острові

– Наскільки складно стати стюардесою? Чи є якісь особливі критерії?

– Як на мене, це не надто складно. Але для цього потрібно підходити під базові вимоги. Для прикладу, для дівчат – це зріст 165 см, вища освіта, знання англійської мови, приємна та охайна зовнішність і хороше здоров’я. Кандидат у бортпровідники повинен бути цікавою та товариською людиною, має відповідати критеріям колективу компанії. Тому відбір ще той.

– Чи пам’ятаєш свій перший рейс?

– Ой, ні, я практично нічого не пам‘ятаю! Адже перші рейси ти літаєш стажером з інструктором і всі твої думки сфокусовані на інформації, яку ти маєш сприйняти і запам‘ятати. Тому ці спогади у моїй голові, як у тумані.

– Цікаво почути твою думку стосовно міфів про стюардес. Чи розвіялися у тебе якісь популярні стереотипи, пов’язані з цією роботою?

– Так, всі міфи розвіялись. Найперше зрозуміла, що бортпровідник – це не просто гарна картинка. Це людина, яка в салоні літака вміє і може все! І надати найкращий сервіс, і першу медичну допомогу, і загасити полум’я, і знешкодити правопорушників, і провести евакуацію, і вижити на безлюдному острові. Все це серйозно говорю. Навіть не уявляєте, скільки всього нас вчать! Тому, коли думають, що ми просто офіціанти, то мені стає смішно.

Найголовніша мета бортпровідника – безпека і комфорт перельоту для пасажирів. Треба руйнувати міф, що це романтична професія. Бо кожен політ – це велика відповідальність, професійність, зосередженість. Романтика можлива хіба тоді, коли переганяють порожній літак і весь переліт можна дивитись у вікно. Тоді так.

Також не треба забувати, що дівчата працюють на підборах, пересуваючи салоном важкі візки. Часто ми працюємо вночі і не маємо можливості виспатися. Тому ця робота зовсім нелегка. Потрібно мати міцне здоров‘я та любити людей!

– Розкажи про географію своїх польотів? Чи вдається роздивитися світ завдяки роботі стюардеси?

– Усі мої рейси обмежуються Європою, трішки Азією та Африкою. Ми літаємо на літаках, які можуть здійснювати перельоти в межах 4-5 годин – це їх максимум. На жаль, у нашій компанії усі рейси в обидва боки. Тобто ми завжди мусимо відразу повертатись. Тому часу на екскурсії не залишається.

Бути у центрі уваги

– Чи є якісь такі хрестоматійні історії (веселі чи сумні), які сталися з тобою під час польотів, і які ти розповідаєш іншим, коли ті питають про роботу стюардесою?

– Насправді усі історії, зазвичай, залишаються на тих рейсах, на яких вони і відбувалися, щоб не заплямовувати чиюсь репутацію. Хіба скажу про одну сумну річ. Бортпровідники бачать не лише усмішки пасажирів, але і їхні сльози. Для прикладу, коли стає відомо, що на борту «вантаж 200». Тоді всередині усе холоне. Бо тобі кажуть, що на відпочинку в чиєїсь дитини обірвалось життя. Ти бачиш очі цих батьків, які поїхали відпочивати, а тепер не знають, як жити далі. Зазвичай в такі моменти ми з колегами ледь стримуємо сльози та навіть не можемо розмовляти. А потрібно тримати посмішку та працювати. Тому бути бортпровідником – зовсім нелегко. Є багато ситуацій, про які мало говорять.

–То що для тебе означає бути бортпровідницею? Чи подобається вся ця увага? Адже саме з стюардесами найчастіше асоціюють пасажирські літаки.

– Для мене, бути бортпровідницею – це велика відповідальність за себе, пасажирів та моїх колег. Я дуже люблю наш колектив, отримую багато задоволення від роботи. А про «бути у центрі уваги», то звичайно ж подобається, хто з дівчат цього не любить? Приємно відчувати себе гарною та потрібною. Тому без цього ніяк.

– Коли був твій крайній рейс?

– Мій крайній рейс був саме перед карантином. Ми забирали наших пасажирів з Єгипту. Скажу одразу, що вже дуже скучила за роботою, своїми колегами та формою.

– А чи проходите зараз якесь навчання, щоби поновити свої навички?

– Бортпровідникам увесь час доводиться повторювати необхідний матеріал. Незалежно від того чи ти на карантині, чи у відпустці, чи на роботі. Зараз наше навчання відбувається онлайн.

Про будні вдома та плани на майбутнє

– Чим займаєшся на карантині? Можливо, відкрила у собі якісь нові таланти?

– На карантині мені є чим зайнятись, адже власноруч з чоловіком робимо ремонт у Львові. Фарбувати, фугувати, проводити електрику – це лише маленька частинка того, що я тепер вмію. Тому цій справі присвячую зараз багато часу. Також учусь готувати щось нове, наприклад, тортики пекти.

Інколи вдається поспівати та записати нову пісню на відео, бо люблю цим займатися ще з дитинства. Навіть комерційні речі інколи роблю. От нещодавно вдалось знятися у рекламному ролику. А от займатись спортом вдома не люблю, тому з нетерпінням чекаю можливості піти у спортзал та потягати залізо!

– Звідки береш мотивацію тримати себе у руках в умовах карантинної депресії?

– У цій ситуації особисто мене найбільше тішить те, що, на щастя, всі наші рідні та друзі здорові. А додає настрою розуміння, що скоро все закінчиться. Та й самоізоляція – гарна нагода провести більше часу з сім‘єю, чого так бракує у нашій роботі. У цілому, карантин навчив мене, що стабільність – це не так вже й погано. Мені важко сидіти цілими днями дома, це емоційно виснажує. Тим більше, коли щось забороняють, то цього хочеться ще дужче. Але мусимо цей важкий час перетерпіти і дотримуватися правил.

– Чи інформує вас компанія про те, коли стартують рейси?

– Наразі всі перельоти скасовані до 31 травня. Інформація постійно оновлюється.

– Як гадаєш, коли авіація повернеться до звичного режиму життя? Чи взагалі можна цього чекати найближчим часом?

– Думаю, що на відновлення нормального життя і в авіації, і в інших галузях потрібен час. Для того, щоб люди кудись полетіли, їм спершу необхідно заробити гроші. А враховуючи те, що більшість людей сиділи без роботи, то мало кому це буде по кишені.

А чи переживаєш, що можуть звільнити? Можливо, страхуєшся і вже почала думати про іншу роботу…

– Не думаю, що відбудеться скорочення, адже хороші працівники завжди потрібні. Тим більше, що у нашій компанії з‘явилися нові франко-італійські літаки «ATR» і буде багато перельотів Україною, а це завжди актуально. В цілому, моя компанія піклується про своїх працівників.

Скажу, що живу сьогоднішнім днем, при цьому, не забуваючи і про завтрашній. Я хочу і надалі працювати в авіації, тому очікую на можливість повернутись до роботи якомога швидше. Водночас вирішила відновити свій інтернет-магазин. Адже додатковий заробіток ніколи не завадить.

– Куди першим ділом хочеш полетіти після карантину? Вже маєш якісь плани?

– Давно вже плануємо з друзями полетіти на острів Тенеріфе (Канарські острови). Дуже хочемо там зайнятися серфінгом і відпочити на березі океану.

Читайте також: Туризм після карантину: як пандемія вплинула на галузь і змінила її

– Гарний план! На завершення хотів би запитати, яка твоя основна порада тим людям, які б хотіли стати бортпровідниками і потрапити в авіацію?

– Якщо хочете в авіацію, тоді стукайте і вам відкриють. Ніколи не потрібно здаватись і думати, що це неможливо. У нашому житті потрібно бути пробивними, але і не забувати що ти Людина. Не бійтеся, та досягайте своїх мрій. Для того, щоби літати, не обов’язково мати крила. Але обов’язково – мати бажання злетіти!

Юра МАРТИНОВИЧ

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.