дивись.info

Про останнє місце служби Євгена Коновальця в Армії УНР та останню зустріч з Симоном Петлюрою

Про останнє місце служби Євгена Коновальця в Армії УНР та останню зустріч з Симоном Петлюрою
Українська бригада в Німецькому Яблонному, 2 квітня 1921 р. Відзначення 60-х роковин смерті Т.Шевченка

Колонка Івана ХОМИ, кандидата історичних наук, доцента кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка».

100 років від часу підписання Варшавського договору, згідно з яким Польща, хоч і на своїх умовах, визнала незалежність Української Народної Республіки та надала військову допомогу у відвоюванні окупованих більшовицькою Росією українських земель, стало предметом підвищеної уваги та дискусії в суспільстві. Це дуже позитивно, адже обговорення подій боротьби за незалежність Української Народної Республіки (УНР), яку окупувала більшовицька Росія та створила на цих землях УСРР, суттєво розбавляє історичне дискусійне поле, яке в квітні-травні прикуте до Другої світової війни.

Одним із запитань, яке стосується подій навколо Варшавського договору і періодично доводиться чути, є про Євгена Коновальця та командний склад Січових стрільців. Це не стосується тих, що на чолі з колишнім начальником штабу Січових стрільців М. Безручком сформували 6-ту Стрілецьку дивізію, яка відіграла ключову роль у польсько-українській військовій кампанії проти Червоної армії.

Власне йдеться про те, де був Євген Коновалець та що робив? Окрім того, травень є тим місяцем, коли С. Петлюра та Є. Коновалець заслуговують на те, щоби звернути особливу увагу на їхню діяльність.

Задумавшись про життєві долі Симона Петлюри та Євгена Коновальця, розумієш, наскільки вони близькі. Обоє були вбиті у віці 47 років, одружились у 31 рік, а їхніх дружин звали Ольгами. Мали по одній дитині, які померли у молодому віці. Леся Симонівна Петлюра у віці 30 років, а Юрій Євгенович Коновалець у віці 34 років. Обоє загинули від терористичних актів, організованих радянськими спецслужбами, Симон Петлюра 25 травня 1926 року, а Євген Коновалець 23 травня 1938 року.

С. Петлюра та Є. Коновалець, мабуть, вперше познайомились влітку 1917 року у Києві, а востаннє зустрілись у березні 1920 року у Варшаві. Головний отаман Війська УНР С. Петлюра, який у силу складних військово-політичних процесів, очолив державотворчий процес у 1919 році, змушений був всі зусилля зосереджувати не на розбудові Української Народної Республіки, а обороні та збереженні державності хоча б на якійсь частині українських земель. Боротьбу вдалось довести до листопада 1921 року. Доки воювала Армія УНР, доти була держава.

Цих декілька років (1917-1921 рр.) відродженої, але втраченої Української Народної Республіки, було достатньо, щоби всі ті, що її окупували, не мали спокою з українським питанням. Тому нам вдасться через 70 років відновити свою державну незалежність.

І ось творцем цього організованого спротиву, після 1921 року, став Є. Коновалець. Свою службу в Армії УНР розпочав у кінці 1917 року в Києві як підданий Австро-Угорщини з командира Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців. До грудня 1919 року незмінно був командиром Січових стрільців Армії УНР.

У грудні 1919 року після того, як Армія УНР зазнала поразки у двох війнах одночасно, проти більшовиків та білогвардійців, не долучився до Першого зимового походу, а був інтернований полякам. З грудня 1919 року і до початку березня 1920 року перебував у польському таборі для інтернованих у Луцьку.

Для Євгена Коновальця не знайшлося місця в подальших конструкціях Симона Петлюри з продовження боротьби за незалежність УНР на умовах нового союзника – Польщі. Перебуваючи у Луцьку Коновалець з частиною командного складу Січових стрільців почали самі шукати своє місце. Вони розглядали варіант участі в подальшій війні разом з Українською бригадою Галицької армії, що перебувала в чехословацькому містечку Німецьке Яблонне. Командиром бригади був полковник А. Варивода.

Зі слів Коновальця, «наші ж думки були прості: Українську бригаду в Чехословаччині треба поповнити всіма українськими вояками, що перебувають за кордоном – галицькими й наддніпрянськими, – і створити велику військову одиницю (найменше одну дивізію). Цей відділ треба було б у випадку польсько-українського походу на Київ перевести на Україну не через Польщу, а через Румунію, найкраще в район Одеси».

27 лютого 1920 року на Стрілецькій раді у Луцьку було прийнято рішення приєднатись до Української бригади в Німецькому Яблонному. Хоча, як пише Є. Коновалець, вони не знали про настрої в бригаді, але вірили в те, що їх як галичан там радо приймуть.

Цю ініціативу було донесено до Симона Петлюри, який її підтримав та в середині березня 1920 року у Варшаві зустрівся з Коновальцем. Однак Петлюру не було повідомлено, що в разі організації бригади її планують переводити в Україну через Румунію. Мабуть, це була остання зустріч С. Петлюри з Є. Коновальцем.

Для реалізації цих задумів 16 березня 1920 року Є. Коновальця було призначено на посаду начальника бригади в Німецькому Яблонному, А. Мельника призначили військовим аташе УНР у Чехословаччині, а 1 квітня Ю. Отмарштейна призначили начальником штабу бригади.

5 квітня, за підписом В.о. голови Ради Народних Міністрів А. Лівицького, вийшла постанова про асигнування 5 млн австрійських корон для організації та утримання Української стрілецької бригади в Чехословаччині, а також перевезення її в Україну. У постанові зазначено, що гроші видати Є. Коновальцю.

8 квітня Є. Коновалець отримав розписку від булавного старшини для доручень Військової секції при Дипломатичній місії УНР у Варшаві В. Стрижака про отримання 575 польських марок та звіту на аванс, який можна одержати після постанови Ради Народних Міністрів у сумі 2 млн. крб та 328 тис. польських марок.

Невідомо скільки таки грошей було виділено на організацію.

З Варшави Є. Коновалець виїхав до Відня. А. Мельник поїхав до Праги. Окрім них, до Відня та Праги виїхали І. Даньків, Ю. Отмарштейн, Р. Дашкевич, В. Кучабський, І. Андрух, М. Матчак, Я. Чиж, В. Чорній та інші.

Чому до Відня? Найімовірніше, через те, що тут розташовувався державний центр ЗУНР під керівництвом Диктатора Є. Петрушевича, який продовжував контролювати бригаду в Німецькому Яблонному. Відповідно, щоб таки приступити до виконання своїх обов’язків, слід було домовитись з відповідальними за бригаду військовими та політиками з оточення диктатора.

Чому до Праги? Адже бригада розташовувалась на території Чехословаччини. Відповідно домовлятись про дозвіл на переведення бригади слід було з відповідальними органами державної влади. Хоча Чехословаччина вимагала, щоби це питання узгоджувалось і з Польщею.

Реальність покаже, що Євген Коновалець та його оточення, як на той час, переоцінили свої можливості. Вирішити на політичному та офіційних рівнях з керівництвом ЗУНР та відповідальними органами державної влади Чехословаччини питання бригади не вдалось. Також, попри різні спроби, їм не вдасться замінити чинного командира бригада А. Вариводу.

Фактично це стало не можливим після Варшавської угоди. Хоча бригада, яка переважно складалась з військових УГА, в той час себе позиціонувала частиною Армії УНР. Однак негативно сприйняла військово-політичний союз з Польщею. Зокрема про це йдеться у заяві бригади, яку в 20-их числах травня 1920 року опублікували дві українські газети, що виходили у Львові – «Громадська думка» та «Вперед».

Максимум, що вдалось зробити, то це організувати, здебільшого з інтернованих січових стрільців, що прибували в Німецьке Яблонне, дві робітничі сотні. Командирами цих сотень були старшини січових стрільців В. Чорній та М. Талпаш. Ці сотні було переведено в місто Кошиці. У Кошиці також переїхали Ю. Отмарштейн, І. Андрух, Я. Чиж та інші. Тут вони перебували до серпня-вересня 1920 року.

Те, що бригаду не було організовано та переведено в Україну, сприяло появі певних підозр в середовищі Симона Петлюри про те, що Євген Коновалець планує усунути Головного Отамана. 25 квітня, в день початку спільного польсько-українського збройного наступу на окуповані більшовиками території УНР, до Є. Коновальця писав ад’ютант С. Петлюри В. Бень: «Вашу бригаду всі чекають як на спасіння. Головний отаман сказав передати Вам, щоби вжити заходів для одержання зброї для бригади і набоїв. Головний отаман пропонує по цій справі переговорити з послом Славінським (керівник дипломатичної місії УНР у Чехословаччині)». Насамкінець В. Бень запитав, чи отримали гроші на формування бригади, а також підбив підсумок, що «пляни дуже гарні (на майбутнє), но чи буде відвага їх перевести в життя, ото вопрос!».

У листі від 27 квітня В. Бень повідомляв Є. Коновальця, що хтось поширив інформацію, що Є. Коновалець та А. Мельник «тільки заігривають», а бригади в Україну не пустять. Натомість В. Бень пише, що він в присутності С. Петлюри, П. Лисенка та інших заявив: «Доля Г.О. є долею Січового стрілецтва. Отаман Коновалець і отаман Мельник вірять, що Г.О. має на думці одно: незалежна демократична народна республіка! І до вже переведення цієї думки в життя вони всі підуть з Г.О.».

Так само підозри щодо підступності Є. Коновальця поширювались і в оточенні Є. Петрушевича. Зі слів Є. Коновальця, вони вважали їх «… польськими запроданцями, й що Українську Бригаду хочемо передати в руки поляків». Окрім того, Є. Петрушевич покладав на бригаду великі надії як на «військо Східної Галичини» і нізащо не хотів зрікатися свого впливу на неї.

Ще впродовж травня 1920 р. А. Мельник робив спроби навести діалог з бригадою. Зокрема просив Є. Коновальця дістати гроші для участі товариство «Сокіл» Української бригади в «Всесокільському здвизі» у 20-их числах червня 1920 року в Празі. Найімовірніше, особливих зусиль не було вжито, щоби профінансувати участь «Сокола» в цьому заході.

У зв’язку з цим, на думку Євгена Коновальця, в самій бригаді думка про переїзд в Україну, як взагалі про виїзд з Чехословаччини, була дуже непопулярною.

У кінці червня 1920 року сотник УГА Р. Стельмахів радив: «Чому, Ви, пане Ґеню, до переговорів із бригадою Вариводи не пішлете якого галичанина. Ви ж рахуєтесь з галичан за наддніпрянця. Ужийте до того якого мудрого галицького старшину, який знає галицьку психіку, то справа піде добре».

Читайте також: Про останні гроші Січових стрільців

До пошуку «якого мудрого галицького старшини» Є. Коновалець вже не буде вдавались, а посада командира Української бригади стане останнім місцем служби в Армії УНР.

У липні 1920 року Євген Коновалець з Відня на декілька місяців переїде до Праги, де розпочне з тим ж самими людьми готовитись до нових методів боротьби.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Дудар Оксана
Шеф-редактор ІА Дивись.info. За освітою філолог, за покликанням журналіст. Життєве кредо – журналіст завжди повинен ставати на бік слабких і скривджених. Улюблена робота – їхати у відрядження.