дивись.info

Хвалити не можна кричати: що буде, якщо дитину постійно критикувати або розхвалювати

Хвалити не можна кричати: що буде, якщо дитину постійно критикувати або розхвалювати
фото: Мар'яни Коваленко

Ідеальної формули з виховання не існує, втім є безліч порад педагогів і психологів, як виплекати своє чадо, яке в майбутньому досягне успіху в житті. Одні вважають, що критика стане стимулом рухатись тільки вперед, інші — не визнають нічого, окрім похвали.

Тож, який формат виховання доцільніший, ІА Дивись.info вирішила розібратись разом із експертами.

Анна Зозуля, психологиня, психотерапевтка.

Багатьом відомо, що постійна критика завдає удару по самооцінці, може стати причиною багатьох комплексів, невпевненості в собі. І, здавалося б, вихід простий – постійно хвалити дитину, і тоді вона повірить у себе, виросте впевненою та успішною. Проте, це не зовсім так.

Велике значення має як і за що хвалити. Недостатньо хвалити лише за соціально значимі досягнення (медалі, оцінки, призові місця). Тоді в дитини формується уявлення, що батькам потрібні лише її здобутки, а не вона сама. Дитина намагатиметься робити все, щоб порадувати батьків, відмовляючись від усіх інших сторін своєї особистості. Схема дуже проста – діти люблять своїх батьки попри все, і намагаються догодити їм.

«Формула успіху могла б бути у тому, щоб любити і приймати дитину будь-якою. Навіть, якщо вона помиляється, можна визнати помилку та дати зрозуміти, що батьки її все одно люблять»
Якщо постійно критикувати, не факт, що людина стане невдахою. Може статися так, що дитина навпаки зробить вибір досягти успіху попри все та довести батькам, що вона заслуговує на похвалу. Так часто і стається.

Такі люди часто приходять до психотерапевта, коли помічають, що досягли великого успіху, але все одно не почуваються щасливими. Справа в тому, що такі люди внутрішньо все ще відчувають себе дітьми, яких критикували та не могли прийняти батьки.

Дати дитині зрозуміти, що її люблять і цінують незалежно від її досягнень чи невдач – ось та формула успіху, на який виросте позитивна самооцінка, здатність визнавати та виправляти свої помилки, почуватися бажаною та прийнятою у світі.

Вікторія Родінкова, докторка біологічних наук, членкиня Європейської академії алергології та клінічної імунології.

«Багато залежить від дитячих посилів і того, чи відчувала дитина безумовну любов від когось із близьких, яка б надавала їй впевненості у себе потім все життя.

Критикували страшно все життя, батьки, чоловік, не вірили у мене, а перепон було дуже багато, Але я завжди мала СЕБЕ, той внутрішній стержень, який не дав зігнутись і вибитись у люди. А тепер оті критики сидять у мене на шиї і користуються результатами мого успіху у всіх сенсах», – розповідає Вікторія.

Якщо у дитини не було з самого раннього дитинства якогось зовнішнього фактору, який би підкріплював віру у себе – бабусь-дідусів, суспільного успіху – у школі, університеті, і при цьому вона піддавалась критиці, то така людина виросте зневіреною та слабою. З синдромом вивченої безпорадності – коли щоб вона не робила, її оточення каже, що нічого у неї не виходить і вийте не може. Вона просто опустить руки.

«Постійна похвала, як вже показує практика, веде до розвитку неадекватної самооцінки»

Є педагогічні методики, у яких критика не застосовується, або вона є лагідною. Характерні для системи у США, якійсь час їх культивували й в нас. Але тоді дитина, яку зовсім не критикують – а критикувати потрібно об’єктивно, пояснюючи, що саме дитина зробила не так, – не може зрозуміти, чому у реальному житті у неї все не так добре виходить, як мало б, якщо вона завжди чинить правильно.
«Тобто, критика дуже важлива. І вона повинна бути. Але з відповідним “розбором” причин неправильних вчинків. І така критика допомагає людині зростати і вчитись на помилках», – зазначає біологиня.

Віра Кошіль, голова правління ГО “Віра в життя”, президент БФ «Асперн».
На мою думку, на психологічному рівні, якщо дитину з малечку хвалити та підбадьорювати розумно, то з часом вона зрозуміє свої сили і обов’язково досягне успіхів в житті. А ось постійно критикувати дитину не можна нікому. Авжеж, головними природними вихователями дитини – є батьки. Варто згадати, що  правильне відношення до дитини в сім’ї – є основним чинником у формуванні здорової особистості.  Не є секретом, те що батьки першими розкривають маленькій людині світ і надають їй емоційного забарвлення.

«Якщо батьки постійно незадоволені дитиною, то це негативно впливає на дитину і може призвести до порушень в особистісному розвитку і подальшому становленні її в соціумі»

«Для кожної дитини,  кожен день може мати яскраві події життя і розвивати в ній кращі риси. Або навпаки, кожне критичне слово в її адресу поступово призведе до заниження самооцінки та негативної поведінки в подальшому. Тому навчитись правильно реагувати на дії дитини – є одним із найблагородніших вчинків батьків», – вважає Віра Кошіль.
Фото: Вероніка Чекалюк/ Facebook

Вероніка Чекалюк, психологиня.

«Мені як психологу імпонує тактика виховання дітей, започаткована  імператорською родиною, зокрема Марією Терезією. Вона мудро виховувала дітей та онуків. Навіть створила зоопарк і контролювала дотримання етикету, правил і сприяла зміцненню родини усіма членами великого роду. Значну турботу виховання великої династії  проявляла імператриця  Марія Терезія, на іі методи орієнтувалися представники вищих станів Європи.
Серед сучасників (авторитетів виховання) поважаю метод Мей Маск – мами  Ілона Маска.
Як психолог, я працюю із дітьми в ігровій формі, починаємо із цікавих тестів, а далі «терапія», даю також спеціальні міні завдання домашнім (тим, з ким живе дитина). Зараз багато людей, дітей у тому числі, котрі страждають від душевного неспокою і самотності,  (від наслідків віртуального життя у смартфоні).
Головний результат мої роботи – це оптимістичний настрій клієнта, стан близький до гармонії  – це допомагає дітям рости гармонійними, здоровими і творчими, позитивними і незалежними в майбутньому і так само по-доброму виховувати своїх дітей у майбутньому.
У всіх нас бувають важкі часи, які можуть тривати дні, тижні або навіть місяці – завдання психолога – зменшити емоційне навантаження на психіку і змусити систему Людини «працювати», долати труднощі, мислити і не панікувати. Під час спілкування-терапії, розширюємо горизонт дитини, розвиваємо творчі навички й уміння, розкриваємо талант, створюємо ситуації, котрі змушують активізувати критичне мислення, усвідомлення потреб. Прагнемо підсилити позитивні установки, емпатію, комунікаційні навички, вміння легко спілкуватися. Психологія – це цікава гра. Діти пишуть листи собі «Я через 50 років», – ця вправа допомогає визначити орієнтири для майбутнього . Я допомагаю (вправами, тестами, емоційними і культурно-мистецькими  програмами) розвинути позитивне мислення, ефекти якого науково мною і колегами неодноразово апробовані й підтверджені.  Учені в усьому світі довели, що налаштування на успіх в конкретній справі може сприяти підвищенню імунітету до низки інфекційних захворювань.

Я ініціюю рухливі сеанси (розвиваємо моторику тіла, для цього маю партнерів: балетмейстерів, дієтологів, учителів вокалу і фітнес інструкторів, масажистів, косметологів… тощо).

«У своїй роботі я орієнтована на те, щоб дозволити людині бути щасливою з дитинства…»

Також, отримувати відчуття і доставляти інформацію пов’язану з рухом з танцем чи ковзанами, лижами чи іншим спортом або масажем…. Ця система грає фундаментальну роль у всіх діях людини і сприяє її успішному розвитку.

У мене є такі цікава психологічна наукова гра: «Що таке репутація і імідж. Імідж-баланс (як я себе бачу, як мене бачать інші)?  PR у повсякденному житті». Цю гру ми успішно апробовували у групах 10-20 осіб. Школярі розігрують запропоновані психологом  ситуації і самі ж себе  можуть покритикувати та похвалити. Цікаве перевтілення – краща наука, – вважає Вероніка Василівна Чекалюк.

Отже, етапи роботи: 1) тестування, 2) співбесіда із родичами дитини (тест психологічний), 3) ігрові сеанси, 3) розвиток особистості (вправи), 4) сенсорна інтеграція: цілі й план досягнення мети, 5) підтримка (консультації) за потреби на все життя.

Ілон Маск надихає багатьох сучасників,  винахідник говорить: «запам’ятайте матеріальне — не головне, так його вчила мама. Якось в інтерв’ю Huffington Post Мей Маск розповіла, що дуже сподівається, що Ілон перейняв її погляди на життя: «Ілону не потрібні яхти й дорогі речі, тому що він жив у складних економічних умовах. Мета Ілона — використовувати знання фізики, щоб зробити цей світ кращим. Люди думають, що його спонукає корисливість. Та це не так. І мене дуже засмучує, коли люди кажуть про сина: «О, та він просто хоче більше заробити». Ні, гроші для нього ніколи не були важливі. Він просто одержимий своєю ідеєю», — розповідає мама Ілона. «Перший іміджмейкер у житті людини – це МАМА», –  вважає психолог  Вероніка Чекалюк, а свій фах обирайте самі – слухайте серце, мрійте й не бійтеся діяти. Будьте здоровими і щасливими! Мені б хотілося створити соціальний літній табір для дітей, щоб помогти усім хто, потребує».

«Бережіть здатність радіти дрібничкам, дякувати за добро. 100% – кожна людина, яку ми зустрічаємо на певному етапі життєвого шляху, приходить до нас з певною метою. Можливо, щоб підтримати нас і зігріти своїм теплом, навчити. А можливо,  хоче дати нам пораду, зробити сильнішим, нагадати про щось важливе. У будь-якому випадку, поява кожного знайомого (друга) в житті несе в собі певну цінність, яку потрібно усвідомити. Будьте пильними, не проґавте свою щасливу зустріч з людиною, яка допоможе вирішити  проблеми, або підштовхне до успіху», – зазначає Вероніка Чекалюк.

Діти бувають різними. Завдання батьків — не загубити в ній народженого потенціалу. Постійна критика може підштовхнути дитину все своє життя ставати кращим і досягати вершин, утім усі звершення людина робитиме для когось і заради когось. Це не принесе щастя і тим паче — насолоди від сфери діяльності або ж досягнутого.

Правильний підхід, як показують дослідження, в балансі. Критика повинна бути конструктивною, а похвала — тільки в межах звершення. Тобто, якщо дитина вчиться «на відмінно», говорити їй, що вона молодець. Цього достатньо.

Часто буває так, що батьки запитують «а хіба важко було отримати на бал вище?». У такій ситуації питання звучить як докір. Якщо це продовжується ціле навчання — школа, університет, аспірантура, це вже вигляд нездорової критики, що  приглушує в людині почуття радості та щастя.

Не завжди рівняння на інших — яскравий приклад. Варто пам’ятати: ваша дитина повинна бути найкращою, найрозумнішою та найдопитливішою саме для вас, а питання її подальшого вибору — обов’язок дитини.

Зруйновані мрії мають початок завдовжки в ціле життя. Ваша дитина не хотіла стати лікарем, тому що всі в сім’ї медики, а, ймовірно, тому що батьки ще зі школи натякали вчити біологію та хімію. Дитина виросте, стане педіатром, але кожного дня продовжить мріяти про велику сцену. А схожих випадків все більше і більше.

Так, ідеальної формули не існує, хоч так було би набагато простіше, та релігія виховання дитини криється у її сприйнятті та розумним поясненням з боку найрідніших людей.

«Критикувати не можна хвалити». Де ставити кому? Сім’я — не тільки ті, хто виховують, а й ті, хто в ній народився, аби прожити щасливе життя.

Підготувала Мар’яна Коваленко

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.