дивись.info

Про Акт відновлення Української Держави: з нагоди 79-ої річниці

Про Акт відновлення Української Держави: з нагоди 79-ої річниці
30 червня 1941 року. Львів’яни в очікуванні проголошення Акту відновлення державності. Фото: Фотографії старого Львова.

Колонка Івана Хоми, кандидата історичних наук, доцента кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка».

У 1921 році українські національні сили програли визвольні змагання, які тривали впродовж 1917-1921 років. За цей час було відроджено українську державність на всіх етнічних землях під назвами Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), а з 1919 року розпочали утверджувати соборну УНР.

Ці змагання здійснювались силами двох українських армій – Армії УНР та УГА.

Станом на 1921 рік на жодному метрі квадратному українських земель не вдалось утвердити державу з синьо-жовтим прапором та гербом з тризубом. Території УНР окупували більшовицька Росія та Польща, а також анексували Румунія та Чехословаччина.

Події 1917-1921 років зафіксували ключові події: 22 січня 1918 року – проголошення в Четвертому Універсалі Центральної Ради незалежності УНР від Росії; 1 листопада 1918 року Листопадовий чин у Львові, що призвів до проголошення ЗУНР та її незалежності від Австро-Угорщини; 22 січня 1919 року – Акт Злуки УНР та ЗУНР у єдину незалежну Українську Народну Республіку.

Після цього чи можна було очікувати, що українське суспільство змириться з поразкою і не буде намагатися відродити свою державу? Тобто після того, як десятки тисяч українців загинули за державну незалежність. Очевидно, що ні.

Багато учасників відродженої української державності важко сприйняли поразку. Втихомиривши емоції та протистояння, ключові постаті національної революції після 1921 року розпочали ідейну та організаційну підготовку для продовження політичної та збройної боротьби за державність. Очікували розпочати свою війну в рамках нової світової війни. Адже вважали, що розподіл Європи після Першої світової війни є тимчасовий. На етапі підготовки першою серйозно втратою стало вбивство радянськими спецслужбами в травні 1926 року Головного отамана Армії УНР Симона Петлюри.

Напередодні Другої світової війни найбільш готовою до продовження боротьби за українську державність була Організація українських націоналістів, яку 1929 року заснували офіцери Армії УНР та УГА, а також державні службовці УНР. Більше того, за 1920-1930-ті роки це середовище поповнила велика кількість хлопців та дівчат, народжених у першій та другій декадах ХХ століття, вихованих в українських молодіжних організаціях «Пласт», «Луг» та інших. Якщо покоління кінця ХІХ століття гартувалось у боях Першої світової війни в складі ворожих армій Російської імперії та Австро-Угорщини, російських таборах для військовополонених, війнах у складі українських армій з кінця 1917 року і до кінця 1921 року проти більшовиків, поляків та білогвардійців, польських таборах для військовополонених та інтернованих, а також чехословацьких для інтернованих. То покоління першої та другої декад ХХ століття гартувалось у польських тюрмах з середини 1920-их і до 1939 року.

На жаль, ОУН початок Другої світової війни застала не в найкращій організаційній формі. У травні 1938 року великою втратою стало вбивство керівника ОУН Євгена Коновальця. Це не просто послабило націоналістичний рух, але і розкололо ОУН на ОУН (м) очолюване А. Мельником та ОУН (б) на чолі з С. Бандерою. У результаті багато часу, сил та енергії витрачалось на конфлікт у рамках ОУН, а не боротьбу з ворогами.

Першою спробою після 1921 року стало відновлення державності в Закарпатті, що перебувало в складі Чехословаччини, яку після Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 року почали ділити всі сусіди. Це історія Карпатської України з жовтня 1938 до березня 1939 року. За цей час Карпатська Україна пройшла шлях від автономії до проголошення незалежності 15 березня 1939 року Карпатській Україні не вдалось уникнути окупації Угорщиною. Оборону незалежності здійснювала армія Карпатська Січ, до створення якої долучилась ОУН.

Друга спроба відновлення незалежності України після 1921 року припадає на 30 червня 1941 року. Цього дня у Львові на площі Ринок провід ОУН (б) проголосив Акт відновлення Української держави. Це час, коли Німеччина вже вісім днів воювала з СРСР, колишнім союзником, з яким у вересні 1939 року розпочала Другу світову війну.

Акту відновлення Української держави передував меморандум проводу ОУН (м), який вони надіслали в квітні 1941 року компетентним німецьким інституціям. У меморандумі виклали прагнення відновлення державної незалежності України. Очікували, що Німеччина почує та дозволить націоналістам відновити союзну незалежну державу.

Натомість ОУН (б) разом з лідерами Українського Національного Комітету в Кракові 22 червня 1941 року надіслали також меморандум компетентним німецьким інституціям, де наполягали на необхідності визнати майбутнє відновлення незалежності України.

Василь Кук.

Не чекаючи відповіді, провід ОУН (б) приступив до реалізації меморандуму. Для цього була сформована похідна група з близько 20 осіб. Зі спогадів одного з учасників цієї похідної групи Василя Кука, він разом з Ярославом Стецьком, Миколою Лебедем та Іваном Равликом 23 червня 1941 року виїхали легковим автомобілем з Кракова до Львова. На цьому авто вдалось доїхати до села Ветлин, що поблизу містечка Ярослав. Далі 30 км йшли до селища Краковець, але без Миколи Лебедя, який повернувся автомобілем до Кракова. У Краківці довелось зачекати декілька днів на решту представників львівської похідної групи. До них приєдналось ще 15 чоловік. 27 червня добрались до Яворова, а 28 червня після обіду до Львова. До вечора вони розселились по родичах та знайомих у місті, а також в частині приміщення колишнього банку «Дністер» на вул. Підвальній облаштували штаб ОУН. Василь Кук з Ярославом Старухом поселились на вул. Краківській 17, у родини Король.

Ярослав Стецько.

Впродовж 29-30 червня 1941 року Ярослав Стецько займався переговорами з відомими українськими громадськими, політичними та духовними діячами, яким вдалось уникнути арештів радянськими спецслужбами та фізичного знищення. Темою переговорів було проведення Народних Зборів, на яких мав бути проголошений Акт відновлення Української державності. Василь Кук займався встановленням контактів з підпіллям.

У понеділок 30 червня зранку до Львова вступила спеціальна група військових «Нахтігаль», чисельність приблизно 330 солдатів. Ця група майже повністю складалась з українців, членів ОУН та її прихильників. Помічником командира обер-лейтенанта Альбрехті Герцнері був Роман Шухевич. Досить символічно вийшло, адже 30 червня 1941 року у Романа Шухевича день народження, а отже, отримав можливість відзначити у рідному місті.

Того ж дня «Нахтігаль» почала виконувала охоронну службу у Львові. Нааступного дня, 1 липня, «Нахтігаль» звільнили від караульної служби, їм вдалося пройти маршем по Площі Ринок. Після того вояки отримали тижневу відпустку. Детальніше читайте тут.

Зі слів Василя Кука поява німецької військової частини, яка складалась з українців «… сильно підняла у Львові авторитет підпільної влади ОУН».

О 18 годині 30 червня на другому поверсі будинку «Просвіти», що розташовувався на площі Ринок, 10, розпочались Народні Збори. Відкрив збори заступник провідника ОУН (б) Ярослав Стецько. Зі слів Василя Кука, у своїй промові Ярослав Стецько вшанував всіх борців за волю України, відзначив, що союз з Німеччиною можливий за умови визнання нею незалежності України та її уряду, і зачитав «Акт відновлення Української Держави». Акт був одностайно підтриманий. Після цього присутні заспівали гімн «Ще не вмерла Україна». Про цю подію було повідомлено і державні осередки УНР, що діяли в еміграції. Це було важливо, щоби про Акт відновлення Української Держави почуло якомога більше представників українських еміграційних державних осередків, визнали цей Акт і долучились до утвердження держави.

Наступним, кому надав слово Ярослав Стецько, був Василь Кук. Він оголосив наказ провідника ОУН Степана Бандери про призначення Головою Українського державного правління (уряду) першого заступника Бандери Ярослава Стецька. Збори підтримали кандидатуру Яролава Стецька. За тиждень діяльності Українського державного правління в його склад, окрім ОУН (б), увійшли колишні представники різних політичних партій, громадських, освітніх, наукових, молодіжних, кооперативних, фінансових та інших організацій.

Про організацію та проведення Народних Зборів німецьке командування в місті не було повідомлено. Однак, зі слів Василя Кука, під кінець зборів у зал засідання зайшли двоє представників від німецької армії. Один з них відомий учасникам зборів, професор, колишній сотник УГА, історик, член НТШ, радник у штабі німецьких військ з українських питань Ганс Кох та майор Айкен. Ганс Кох німецькою та українською мовами зазначив, що на даний час для Німеччини питання української державності не актуальне. Після виступу Коха робота зборів продовжилась. У кінці зборів учасники заспівали пісню «Не пора, не пора, не пора москалеві й ляхові служить!».

6 липня 1941 року було сформовано передпарламент Раду Сеньйорів, яку перейменували в Українську Національну Раду. Очолив раду на 82 році життя один з найвидатніших українських політиків того часу Кость Левицький.

На цій хвилі піднесення, в силу просування німецьких військ на схід, похідні групи ОУН проголошували в селах та містах українську владу.

Щодо Василя Кука, то після виконаного завдання у Львові він отримав завдання очолити київську похідну групу для виконання такого ж завдання в Києві. Станом на 31 серпня його група дійшла до містечка Васильків, що в 20 кілометрах від Києва, де групу було виявлено та заарештовано німецькими органами державної безпеки. Василеві Куку та ще трьом побратимам під час перевезення з в’язниці в Житомирі до Луцька вдалось втекти та добратись до Львова. З вересня 1941 року ОУН (б) перейшла до збройної повстанської боротьби проти німецьких військ.

Адже у Берліні відновлення незалежності України не визнали. 3 липня 1941 року у Кракові було допитано Степана Бандеру та членів Українського Національного Комітету. 5 липня  Бандеру заарештували та вивезли до Берліна. 9 липня у Львові заарештували Ярослава Стецька та вивезли до Берліна. Їх намагались змусити відмовитись від Акту відновлення незалежності України. Робити це вони категорично відмовились. Більше того, політичне бюро ОУН (б) визнало подію від 30 червня 1941 року «історичним фактом» та прирівняла до 22 січня 1918 року і 1 листопада 1918 року.

На середину вересня 1941 року німецькі органи державної безпеки заарештували майже весь керівний склад ОУН (б) та близько двох тисяч членів. Арешти продовжувались і далі з подальшим фізичним знищенням членів ОУН. Не оминули арешти провід та членів ОУН (м).

Василь Кук (1913- 2007), який застав відновлення – проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, так оцінив історичне значення Акту відновлення Української Держави: «Ще раз було заявлено всьому світові, що український народ – законний господар своєї землі. Поряд із цим проголошення Акту 30 червня 1941 року примусило гітлерівський уряд розкрити свої справжні – як швидко на ділі виявилось – колоніальні наміри щодо України й унеможливило йому розігрувати роль “визволителя”».

Василь Кук, Державотворча діяльність ОУН у 1941 року Акт відновлення Української Держави від 30 червня 1941 року. Народознавчі зошити. Львів, 2002. Випуск 5-6. С. 390-402.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Дудар Оксана
Шеф-редактор ІА Дивись.info. За освітою філолог, за покликанням журналіст. Життєве кредо – журналіст завжди повинен ставати на бік слабких і скривджених. Улюблена робота – їхати у відрядження.