Польща у виборі, або Декілька субʼєктивних оцінок та сподівань

Довгоочікуване голосування на президентських виборах у Польщі 28 червня 2020 року вже завершилося, але навіть й без оголошення офіційних результатів цьогорічні президентські вибори у наших західних сусідів стали особливими за 30 років посткомуністичної історії цієї країни.

У новітню політичну історію держав періоду пандемії вони ввійду як перші загальнонаціональні вибори, які не тільки початково були перенесені нібито під загрозами коронавірусу, але все ж таки голосування за серйозних карантинних заходів у прогнозованому І-му турі відбулося на виборчих дільницях, а у двох ґмінах на південному заході голосування стало можливими тільки у т.зв кореспонденційний спосіб.

Саме ідея голосування поштою зумовила у квітні політичну кризу, масштаби якої можна буде оцінити тільки після ІІ-го туру голосування 12 липня, у залежності від того, хто із фаворитів першого туру переможе  – чинний президент Анджей Дуда («Обʼєднана правиця» на чолі із «Право і справедливість») чи президент (мер) столичного міста Варшави, віце-голова  партії «Громадянська платформа» Рафал Тшасковський (ширша «Громадянська коаліція»).

Останній отримав змогу кандидувати після того, як через позицію лідера нечисельної партії «Порозуміння» із табору «Обʼєднаної правиці» Ярославом Ґовіном щодо несприйняття кореспонденційного голосування, так й використання парламентських механізмів сенатською більшістю ГК на чолі із маршалком Томашем Ґродзькім для гальмування розгляду відповідного законопроєкту, що дозволив би проведення голосування 10  травня ц.р., у відповідності із раніше визначеним конституційним порядком через подання маршалка Сейму та репрезентантки «ПіС» Ельжбєти Вітек.

Не випадково вже чергове (дивіться докладніше попередню колонку «Польща  після президентських теледебатів  та без голосування 10 травня») звертаю увагу на  специфічне ставлення до конституційних норм очільників «Громадянської коаліції», бо не виключено, що подібна політична доцільність може стати причиною не проведення в Україні місцевих виборів 25 жовтня 2020 року – через їх формальне призначення ЦВК, але фактичне визнання такими, що не відбулися, наприклад, у звʼязку із продовженням карантину.

Пропоновані чергові субʼєктивні авторські оцінки  польського політичного процесу йдуть у розріз все ще із домінуючим (навіть за рік після президентських та парламентських виборів в Україні, котрі докорінного змінили вітчизняний політичний ландшафт) в українському медіа-дискурсі «замилуванням» «Громадянською позиції», як,  наприклад, «плачі Ярославни» у переважній більшості київських інтернет-видань з приводу кампанії висуванця останньої  Р. Тшасковського, що мав мало часу та не рівні можливості у порівнянні із головним конкурентом.

Але інтереси власників та грантонадавачів відповідних медіа-ресурсів, певно, не дозволяють поставити собі запитання: хто ж змушував ГП знімати свого першого кандидата віце-маршалка Сейму Малґожату Кідави-Блонську? І риторично відповісти: чи не рейтинг у 2-5% перед  першим визначеним днем голосування 10 травня?

Тема доступу кандидатів від найвпливовіших політичних таборів «Обʼєднаної правиці» та «Громадянської коаліції» до  польських ЗМІ варта окремого розгляду у контексті реалій українського особливо ТВ-простору в одній із наступних колонок на Дивись. іnfo.

Повертаючись до перших підсумків голосування 28 червня, буду посилатися винятково на офіційні дані Державної виборчої комісії, а не дані екзит-полу, які в Україні отримали інтерпретацію преференційно в інтересах можливої майбутньої перемоги Р. Тшасковського.

Найперше, що відзначають експерти та члени виборчих штабів – висока явка виборців (63,97% за підсумками підрахунку голосування на 99,77% виборчих дільниць).

І тепер найцікавіше – попередні результати голосування за основних кандидатів:

• А. Дуда ( ПіС) – 43,67%;
• Р. Тшасковський (ГП) – 30,34%;
• Ш. Головня (незалежний) – 13,85%;
• К. Босак («Конфедерація») – 6,75%;
• В. Косиняк-Камиш (Польська селянська партія) – 2,37%;
• Р. Бедронь («Лівиця») – 2,21%;
• інші пʼять кандидатів – у сумі менше 1%.

Щодо оцінок, то найперше  варто зважити на очевидну нищівну поразку висуванців від ПСП та «Лівиці». Вона є особливо відчутною на тлі «змагання рейтингів» (стало особливо виразним у цій кампанії), коли ті чи інші «агенції» поширювали на засадах чи то реклами чи неприхованої «джинси» показники як В. Косиняка-Камиша, так й Р. Бедроня у варіантах – 7-12%.

По-друге, на тлі краху лівих та лівоцентристських кандидатів очевидним успіхом є результат право-консервативного К. Босака, якому ще, щоправда, доведеться у найближчі роки позмагатися із іншими очільниками «Конфедерації» за лідерство на крайньому правому фланзі польського політикуму, зокрема в контексті можливих дострокових парламентських виборів. Саме у цьому контексті варто сприймати нічну заяву лідерів «Конфедерації» про не підтримку жодного із переможців  першого туру.

По-третє, хоча й можливіше найважливіше, це питання преференцій 12 липня виборців, котрі віддали свої голоси минулої неділі за В. Косиняка-Камиша, Р. Бедроня, К. Босака та особливо Ш. Головню.

Саме позиція останнього буде вирішальною. Українському експертові не може не бути приємно, що вирішальною стає позиція кандидата, котрий чітко висловлювався на користь активізації співпраці із Україною. Як,  до речі, цієї теми не оминав й чинний президент. Але у «кривому  дзеркалі» провідних новинних інтернет-ресурсів України чомусь «проукраїнським» подався й подається тільки Р. Тшасковський із його «особливою» турботою про українських трудових мігрантів у Варшаві. Цікаво  було б дізнатися на цю тему думку наших чисельних співгромадян, котрі знову змушені повертати (хоча й значна частина не залишала Польщі у ці три найважчі місяці  пандемії), зокрема, до Варшави.

Отже, за два тижні перед поляками буде вкрай складний вибір, який, очевидно, із нашої української точки зору важко буде до кінця зрозуміти. Але прийняти доведеться  як нам, так й найперше нашим польським знайомим, колегам, партнерам чи просто невідомим пересічним громадянам Республіки Польщі.

У цьому звʼязку не варто наївно сподіватися у того чи іншого «проукраїнського» президента Польщі. Переконаний, що пропольський президент не може бути у реаліях сьогоднішнього світу та сусідства вороже налаштованим проти України. Чинний польський глава держави А. Дуда неодноразово доводив це на практиці.

Яку політику буде проводити, а  не декларувати в інтерпретації більшості українських експертів з польських справ, його опонент Р. Тшасковській, то ще велике питання.

І ще більше запитання, як зможе вийти Польща із не тільки політичної кризи, але й подолати наслідки пандемії, коли в умовах парламентсько-президентської республіки новообраний президент стане антагоністом до сеймової більшості, скільки зможе далі ефективно працювати парламентська більшість та сформований нею уряд, коли та скільки зʼявляться знаних з українського досвіду «тушок» серед послів чи сенаторів, і в підсумку, хто отримає дивіденди від того, що Польща опинитися у кількарічній смузі соціально-політичної турбулентності.

Берлін? А може Париж? Чи навіть Москва? Тільки не Київ!