дивись.info

Про Українську військову організацію (УВО): до 100-річчя створення

Про Українську військову організацію (УВО): до 100-річчя створення

Колонка Івана Хоми, історика, доцента Національного університету «Львівська політехніка».

У 1920-1921 рр., в умовах, коли українські державні центри УНР та ЗУНР програли змагання за українську державну самостійність, низка старшин Армії УНР, а потім і УГА розпочали підготовку до продовження військової, політичної та ідеологічної боротьби за державність. Для цього було створено підпільну Українську військову організацію (УВО). Безпосередньо до створення УВО не мають відношення згадані українські державні центри.

Засновники УВО та перші її історики визначились, що початок зародження організації припадає на останню декаду липня 1920 року, коли в Празі відбулось передостаннє засідання Стрілецької ради колишньої військової формації Армії УНР Січових стрільців.

Мабуть, Прага стала місцем проведення цієї Стрілецької ради через те, що тут проживало і працювало більшість членів ради, а також на 2 серпня був запланований з’їзд старшин Армії УНР та УГА. З тих, хто мешкав у Празі, були А. Мельник, М. Матчак, Я. Чиж та В. Кучабський. У Кошицях перебували І. Андрух, Ю. Отмарштейн та В.  Чорній. У Відні Є. Коновалець та Р. Дашкевич. Ключові члени Стрілецької ради, М. Безручко, В. Змієнко та  Р. Сушко очолювали 6 Стрілецьку дивізію Армії УНР та в союзі з польською армією перебував на фронті проти Червоної армії.

Нам не відома точна дата засідання Стрілецької ради, а також що там детально обговорювали і що прийняли. Протокол засідання не вівся або не зберігся.

Зі слів Є. Коновальця, Стрілецька рада «після з’ясування безкорисності й безцільності дальшого перебування за кордоном, рішили ми закликати всіх Січових Стрільців до повороту в Галичину. Після цього засідання Стрілецької Ради перестала фактично існувати Січово-Стрілецька Організація. Старшини Січових Стрільців, що були за кордоном, здебільшого роз’їхалися, – одні на Наддніпрянщину, інші до Галичини. Там стали вони такими самими громадянами, як усі інші. Кожний з них вступив до тієї групи чи партії, що краще відповідала його особистим переконанням». З конспіративних цілей дещо скромно оцінив тих, хто вернувся з еміграції на українські землі.

Натомість збереглася фотографія з цього засідання. Бачимо, що участь брали Є. Коновалець – голова Стрілецької ради, М. Матчак, В.Кучабський, Я.Чиж, І. Чмола та І. Андрух. Відсутній А. Мельник, є підстави припускати, що в той час він був у відрядженні в Берліні. Відсутній Р. Дашкевич, адже 14 липня одружився з О. Степанів. Після шлюбу поїхав у весільну подорож, з якої повернувся 28 або 29 липня. Ю. Отмарштейн та В. Чорній, мабуть, не мали змоги приїхати з Кошиць.

Це рішення не було спонтанним або пов’язаним із безвихідністю. У стрілецькому середовищі було добре розуміння, яку роль вони повинні продовжувати відігравати в подальшій боротьбі за державність.

Власне відповідь на те, яку роль повинні відігравати, було знайдено ще 6 січня 1920 р. на Стрілецькій раді в Луцьку в таборі для інтернованих.  Цього дня Є. Коновалець зібрав чергову Стрілецьку раду в складі Р. Сушка, М. Безручка, В. Змієнка, Ю. Отмарштейна, Р. Дашкевича, В. Кучабського, В. Чорнія, Г. Гладкого та інших. На початку виступу Є. Коновалець наголосив на тому, що «… завдання наради дати відвічальне рішення … котрі стосуються стрілецької справи». Після цього звернув увагу на те, що на тлі спроб Є. Петрушевича через А. Денікіна зблизитись з Антантою, ініціативи деяких урядовців УНР встановити порозуміння з більшовиками та переговорів С. Петлюри з Польщею, рішення стрілецтва може бути дуже важливим для долі «нашої держави». Щоб не помилитись з вибором сторони, яку потрібно підтримувати, запропонував: «… щоб у цей момент стрілецтво явилось в Україні як безпартійна, але різко самостійницька організація, котра змогла б об’єднати розпорошені в різних таборах наші сили». Під час дискусії слово взяв В. Кучабський: «… всі дотеперішні досвіди кажуть, що ще прийде момент об’єднавчого завдання стрілецтва. В цей час в Україні повинно явитись стрілецтво як якась четверта сила, котра не має нічого спільного з теперішніми трьома …»  .

Саме навколо цих тез про січове стрілецтво, як окрему самостійницьку силу, що має об’єднати розпорошені по різних таборах українські сили, працюватиме Стрілецька рада наступні 6-7 місяців. Це буде досить амбітна та перспективна заява, яка передбачатиме об’єднання українських військових у таборах для інтернованих та полонених, переведення в Україну для продовження війни з більшовиками. Однак втілити в життя це не вдасться.

У липні 1920 р. на Стрілецькій раді вони не відмовились від реалізації ідейних засад січня 1920 р. Однак революційна ситуація вимагала змінити підходи до діяльності і середовищ, з якими треба працювати.

У цьому контексті важливим етапом була участь Є. Коновальця, Я. Чижа та інших у «З’їзд відпоручників українських військових частин і організацій за кордоном», що проходив 2-3 серпня 1920 р. у Празі. З’їзд розширив середовище для творення нової військової організації.

У середині серпня 1920 р. до Львова з Праги та Кошиць, легально та нелегально, переїхали І. Андрух, А. Мельник, М. Матчак, В. Кучабський, І. Чмола, В. Кучабський, Я. Чиж та інші. А. Мельник поїхав на декілька тижнів до Львова і потім вернувся до Праги. І. Андруха та ще декількох січових стрільців у Львові відразу заарештували. Його буде звільнено десь у листопаді 1920 р., після чого поїде до Києва, де в рамках підпільної української революційної організації мав закладати основи УВО. І. Чмола через декілька тижнів поїхав у Київ за своєю дівчиною Параскевією Мокроус. Тільки в квітні 1921 р. їм вдасться через Румунію переїхати до Праги, а потім вернутись до Львова.

Роботу з формування нової військової організації у Львові, яка згодом отримає остаточну назву – УВО, будуть проводити В. Кучабський, М. Матчак та Я. Чиж. Вже на початку вересня 1920 р. вони закладуть перші організаційні засади. На цьому етапі їм вдасться залучили двох старшин УГА О. Навроцького та Ю. Полянського, а також В. Целевича, який був секретарем гуманітарної організації Український горожанський комітет.

У подальшому до створення УВО долучатимуться інші старшини січових стрільців Армії УНР та УГА.

В. Кучабський, М. Матчак та Я. Чиж за декілька місяців діяльності зайняли ключові позиції в українському громадсько-політичному житті Львова. Зокрема В. Кучабський інтегрувався через товариство «Просвіта». М. Матчак та Я. Чиж вступили в Український горожанський комітет, українську студентську організацію «Академічна громада». М. Матчак очолив «Академічну поміч», а Я. Чиж координаційний осередок української молоді «Український студентський союз».

Цими діями заклали добрі умови для залучення до УВО нових членів, матеріальних ресурсів тощо, а також добряче налякали державний центр ЗУНР. Адже стали добрим конкурентом за вплив на свідоме та небайдуже українське суспільство, особливо молодь.

У той час Є. Коновалець, перебуваючи з А. Мельником у Відні,  буде долучатися до всіх ініціатив щодо створення у Відні та Празі організації, яка б об’єднала політичну еміграцію. Станом на червень 1921 р. переконавшись, що єднання українських національних сил в еміграції ближчим часом є неможливим, він повертається 20 липня 1921 р. до Львова. Хоча за цей час було проведено десятки зустрічей та встановлено співпрацю з багатьма українськими політиками з середовища державних центрів УНР та ЗУНР.

Упродовж серпня-вересня 1921 р. Є. Коновалець у Львові занурюється в атмосферу суспільно-політичного життя окупованої поляками Галичини та оцінює проведену роботу зі створення УВО, зустрічається зі старшинами, які вже рік працювали над цією справою та залучає нових. Він усвідомлює, що відносини, які були запроваджені в Стрілецькій раді, порушилися, виникли певна недовіра, взаємні звинувачення, а сама організація УВО мала дещо стихійних характер, оскільки була позбавлена чіткої командної вертикалі та розуміння стратегічних цілей тощо. Така ситуація на етапі становлення нової військово-політичної організації призвела б до швидкої ліквідації УВО польською поліцією.

Залучені до створення УВО з розумінням поставилась до необхідності провести певні реорганізаційні процеси. У результаті це забезпечило УВО продовження довголітньої військової, а згодом і політичної діяльності за відновлення державної самостійності та соборності України. Командиром УВО став полковник Армії УНР Є. Коновалець.

Першою серйозною втратою для УВО був арешт та розстріл 29 серпня 1921 р. у Києві більшовицькими спецслужбами сотника Січових стрільців Армії УНР І. Андруха. На території окупованій більшовиками УНР залишиться ще декілька членів УВО. Однак їм не вдасться розвинути там діяльність. Тому територією діяльності УВО стане Галичина, а також еміграція.

Український вісник. 24 вересня 1921 р. Львів

У своїй діяльності керівництво УВО не відмовлялось від індивідуальних терористичних дій проти окупантів та колаборантів. У другій половині 1920-их років УВО таки стане об’єднавчим осередком всіх націоналістичних організацій у нову підпільну революційну силу – Організацію українських націоналістів.

Читайте також: Про Акт відновлення Української Держави: з нагоди 79-ої річниці

Нам є ким гордитись і з кого брати приклад. Діяльність УВО заслуговує на пам’ять, передачу її з покоління до покоління, уважні та критичні висновки.

Дудар Оксана
Шеф-редактор ІА Дивись.info. За освітою філолог, за покликанням журналіст. Життєве кредо – журналіст завжди повинен ставати на бік слабких і скривджених. Улюблена робота – їхати у відрядження.